- •1.Культура стародавніх цивілізацій Сходу. Загальна характеристика.
- •2. Культура Месопотамії. Її основні досягнення.
- •3. Основні риси культури стародавнього Єгипту.
- •4. Релігія, міфологія та культура давнього Єгипту
- •Роль релігійних вірувань у житті стародавніх єгиптян
- •5.Культурні досягнення стародавніх єгиптян
- •6.Характерні риси культури Стародавнього Китаю.
- •7. Релігія та культура Стародавнього Китаю.
- •8. Здобутки культури Стародавнього Китаю.
- •9. Особливості давньоіндійської культури.
- •10.Здобутки культури Стародавньої Індії
- •11. Характерні риси й особливості культури Античного світу.
- •12.Давньогрецька культура
- •13. Мистецтво Стародавньої Греції.
- •14. Римська культура: основні тенденції розвитку.
- •15. Особливості культури Стародавнього Риму.
- •16. Європейська культура на світанку Середньовіччя.
- •18.Досягнення арабської науки іх – хі століття.
- •19. Культура середньовічного Китаю.
- •20. Культура середньовічної Японії.
- •21. Культура Китаю в XVI – XVII ст.
- •22. Культура Індії в XVI – XVII ст.
- •23. Культура Османської імперії в хvі – хvіі ст.
- •24. Культурний розвиток країн світу в епоху Відродження: загальна характеристика
- •25.Культура Відродження в Європі: періодизація, передумови, основні риси.
- •26.Митці італійського Відродження.
- •27. Північне Відродження. Загальна характеристика.
- •28. Доба бароко в європейській культурі: загальна характеристика.
- •29. Характерні риси художнього стилю рококо.
- •30. Особливості культури нового часу.
- •31. Культурний розвиток країн Європи та Північної Америки наприкінці XVIII – першої половини XIX століття. Загальна характеристика.
- •32. Розвиток техніки і науки в країнах Європи та Північної Америки наприкінці XVIII – першої половини XIX століття
- •Основні винаходи та їх використання
- •Найважливіші відкриття у природничо-математичних науках кінця XVIII – першої половини XIX століття
- •33. Основні напрями розвитку європейської літератури наприкінці XVIII – першої половини XIX століття.
- •34. Основні напрямки розвитку європейського мистецтва наприкінці XVIII – першої половини XIX століття.
- •35. Культура зарубіжних країн другої половини хіх – початку хх століття.
- •36. Нові напрямки в розвитку європейської літератури другої половини хіх – початку хх століття.
- •37. Модерністські напрямки в європейському мистецтві другої половини хіх – початку хх століття
- •38.Культурний розвиток країн світу в хх – на початку ххі сторіччя. Загальна характеристика.
- •Загальна характеристика напрямів розвитку культури в другій половині хх – на початку ххі століття
- •39. Основні тенденції розвитку культури першої половини хх століття та її культурно-історична специфіка.
- •40. Розвиток освіти, науки, техніки країн світу в першій половині хх століття.
- •41. Особливості розвитку літератури країн світу в першій половині хх століття.
- •42. Основні ідеї та напрямки розвитку мистецтва у першій половині хх століття.
- •43. Основні напрями модернізму в культурному розвитку країн світу хх ст.
- •44. Культура країн зарубіжного світу в другій половині хх – на початку ххі століття.
- •Розвиток сучасної науки
- •45. Напрямки в мистецтві другої половини 20 століття
- •46. Художні напрями постмодернізму в сучасній культурі.
- •47. Розвиток образотворчого мистецтва, театру, кіно, архітектури, музики у другій половині XX століття.
- •48. Особливості розвитку кіно в першій половині хх століття.
- •49. Особливості розвитку кінематографу в другій половині хх століття.
- •50. Художні напрями в літературі та мистецтві (1945 р. – початок 21 століття)
16. Європейська культура на світанку Середньовіччя.
Варварське завоювання Римської імперії в V ст. призвело до занепаду античної культури. Криза античного суспільства сприяла посиленню ролі християнства, яке з IV ст. стало державною релігією та справляло великий вплив на ідейне життя суспільства. Особливо сильним був вплив церкви в ранньому Середньовіччі (V-VIII ст.).
На межі V-VI ст. центром культурного та духовного піднесення стало Остготське королівство в Італії. Видатною постаттю «остготського відродження» був письменник і філософ, перекладач творів грецьких авторів Северин Боецій (бл. 480-525). Він належить до найшанованіших учителів середньовіччя, є автором посібників з арифметики та музики, якими в школах Європи послуговувалися не одне століття. Боецій був першим міністром остготського короля Теодоріха Великого.
Іншим визначним діячем «остготського відродження» був Флавій Кассиодор (бл. 490 — бл. 585). Потрапивши в немилість до короля, він заснував монастир під назвою Віварій, при якому виник один із ранніх скрипторіїв. Вестготську Іспанію уславив єпископ Ісидор Севільський (бл. 570-636), який уклав першу середньовічну енциклопедію.
Із другої половини VII ст. культурне життя в Західній Європі зосереджувалося переважно в монастирях. Так, ірландські ченці збирали античні та християнські рукописи, тому в них були найбагатші в тогочасній Європі бібліотеки. У скрипторіях розвинулося мистецтво прикрашати рукописи мініатюрами, різнобарвними великими літерами-ініціалами, орнаментом, коштовним камінням. Ірландські ченці нерідко вирушали в мандри по Європі, беручи в дорогу найдорожче — книги.
У VIII ст. розпочалося культурне відродження Західної Європи. Нова хвиля культурного піднесення, відома як «каролінзьке відродження», виникла в державі Карла Великого. Карл потребував освічених людей, тому вимагав, щоб у кожному монастирі та єпископстві були засновані школи для навмання світських осіб. Духівництво мало виховувати народ у дусі покірності владі. Було розроблено єдиний текст Біблії, при дворі Карла створене літературне коло "Палацова академія". При монастирях відкривалися школи для поширення християнських текстів. Підручники написав відомий автор богословських творів і віршів англосакс Алкуїн. При дворі Карл зібрав учений гурток, який назвали Академією. До нього входили найосвіченіші люди, запрошені Карлом Великим із різних куточків Європи. Академію очолював Алкуїн. Один із учасників гуртка — молодий абат Ейнгард — написав твір «Життя Карла Великого».
Імператор і його академіки вели наукові диспути, розгадували інтелектуальні загадки, складали вірші латиною тощо. Вони називали себе уславленими іменами минулого: Карл — Давидом, Алкуїн — Флакком (Горацієм), Ангільберт — Гомером. У цьому поєднанні біблійних і античних імен яскраво виявилась суть Академії: її діячі були освіченими людьми, які зналися на античності й водночас були християнами.
Розвивалася архітектура, насамперед церковна. Стіни багато прикрашалися зображеннями королів та єпископів, прославляючи світську та церковну владу. Зусиллями Карла здійснювалося будівництво палаців і храмів. Вони зводилися у візантійському стилі. Яскравим зразком каролінзької архітектури є капела (каплиця) в Аахені, яка збереглася до наших часів.
Невдовзі після смерті Карла Великого двір короля перестав бути культурним центром держави. Розпочалася доба "культурного мовчання".
|
17. Раннє Відродження та гуманізм в Італії.
Флоренція була найбільшим культурним центром Італії того часу, у XV столітті тут розгорнулися бурхливі події. Скидається республіканський лад, встановлюється тиранія родини Медичі. Правління одного з них — Лоренцо Медичі, прозваного Пишним, відмічене неймовірним зовнішнім блиском, розквітом мистецтв, а паралельно з цим — зростанням народного невдоволення. Раннє Відродження пов'язане з цілою плеядою майстрів, серед яких визначальною для становлення нового мистецтва стала творчість архітектора Філліппо Брунеллескі, скульптора Донателло, художника Мазаччо. Першим майстром, який усвідомив необхідність реформ і ясно сформулював ідеї нового художнього мислення, був скульптор, і насамперед архітектор Філіппо Брунеллескі (1377—†1446). Найбільшу славу принесло Брунеллескі будівництво купола собору Санта Марія дель Фьоре у Флоренції. Брунеллескі створив новий архітектурний стиль, який характеризується стрункою гармонією і пропорційністю частин, впорядкованістю будови. Для розвитку живопису поворотне значення мало відкриття Брунеллескі законів лінійної перспективи. Силою, пристрасністю і реалізмом просякнуті роботи скульптора Донателло (1386—†1488). У своїй сфері мистецтва він виступив істинним новатором. Він відродив типи скульптурних зображень, які не створювалися з часів античності: круглу статую, зображення оголеної фігури, кінний пам'ятник, скульптурний портрет. Донателло звертається до популярного в епоху Відродження біблійного сюжету про Давида,. Він зображає оголеного Давида, який топче голову переможеного Голіафа. У живописі роль новатора належить Мазаччо, який прожив дуже коротке життя — всього 27 років.. Його головним твором стали розписи капели Бранкаччі в церкві Санта Марія дель Карміна у Флоренції. Фрески зображують епізоди з життя святого Петра і два біблійних сюжети — «Гріхопадіння» і «Вигнання з раю». У цих розписах дуже багато було зроблено в живопису вперше: анатомічно правильно зображено оголені тіла, за допомогою світлотіні передано їх величину, фігури представлено в природному русі, за допомогою лінійної перспективи створено глибокий простір. Уперше ж Мазаччо персонажам картин надав портретних рис своїх сучасників, зокрема замовника — Філіппо Бранкаччі. Гуманізм. Поняття «гуманізм» (лат. humanism — людяний, людський) у філософській літературі вживається у двох значеннях. В широкому — це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність, у більш вузькому — це прогресивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності і розуму людини, її права на земне щастя, вільний |
|
вияв природних людських почуттів і здібностей. Носіями нового світогляду були люди різного соціального стану, насамперед городяни, які вивчали філософію, а також поети, художники. Об'єктом їхнього вивчення стала людина, усе людське. Звідси і назва цих діячів — гуманісти. Окремі елементи гуманістичної думки були вже в творчості Данте ,хоча в цілому його світогляд залишалося в рамках середньовічних традицій. Справжнім родоначальником гуманізму і ренесансної літератури став Франческо Петрарка (1304-1374).Зачинателем гуманістичного руху вважається італійський громадський діяч і демократ Колюччо Салютаті (1331—1404). Таким чином програма становлення нової культури в головних рисах була накреслена Петраркою, її розробку завершили його послідовники – Джованні Боккаччо і Колюччо Салютаті. Одну з основних ідей нового гуманістичного світогляду розвинув італійський філософ Мірандола (1463—1494), зазначаючи у творі «Промова на гідність людини», що людина сама творить свою долю, вона здатна до безмежного вдосконалення своєї природи. Велику роль в утвердженні гуманістичних ідей в Європі відіграла Платонівська Академія у Флоренції (1459—1521), яку очолював неоплатонік і світський філософ Марсіліо Фічіно (1433—1499). У першій половині XV ст. гуманізм перетворюється на широке культурний рух. Центрами його стають Флоренція (вона зберігає лідерство до кінця століття), Мілан, Венеція, Неаполь, пізніше Феррара, Мантуя, Болонья. Виникають гуртки гуманістів і приватні школи, що ставлять за мету виховання всебічно розвиненої вільної особистості. Гуманістів запрошують до університетів для читання курсів з риторики, поетики, філософії. Їм охоче надають посади канцлерів, секретарів, дипломатів. |