- •1.Основні дефініції поняття «Логіка».
- •4) Спеціальна навчальна дисципліна, яка протягом багатьох віків була обов’язковим елементом європейської системи освіти;
- •2.Поняття «культура мислення».
- •3.Формальні правила міркування.
- •4.Порівняльна характеристика формального та змістового правил міркування
- •5.Характеристика визначень,мислення, абстрактного мислення.
- •6.Освновні форми чуттєвого пізнання.
- •7.Характерні риси абстрактного мислення.
- •8.Дефініція предмета логіки, як науки.
- •9.Поняття про форми мислення.
- •10.Характеристика основних формально-логічних законів.
- •11.Істиність і формальна правильність міркування.
- •12.Дефініція мови.
- •13.Типологія мов.
- •14.Мова як знакова система. Види знаків.
- •15.Рівні семіотичного аналізу мови.
- •16.Формалізація як загальнонауковий феномен.
- •17.Особливості формалізації в логіці.
- •1) Метод логіки, який полягає в застосуванні формалізованої мови до вивчення предмета логіки;
- •2) Процес кодування засобами формально-логічної теорії фрагментів наукових теорій чи самих теорій;
- •3) Відображення понять логічної семантики в поняттях логічного синтаксису (наприклад, семантичне відношення логічного слідування виражають через синтаксичне відношення – вивідність).
- •18.Порівняльна характеристика природної і формалізованої мови.
- •19.Історичний характер логіки, як науки.
- •20.Особливості логіки стародавньої Індії.
- •21.Попередники логіки Аристотеля у Стародавній Греції.
- •22.Основні твори Аристотеля з Логіки.
- •23.Логічне вчення Аристотеля.
- •24.Характерні риси логіки Стоїків.
- •25.Схоластична логіка.
- •26.Індуктивна логіка Бекона
- •27.Співвідношення традиційної логіки та сучасної.
- •28.Формалізація, як метод логіки.
- •31.Види ознак предмета думки.
- •32.Дефініція змісту поняття.
- •33.Типологія ознак за субстанціональністю.
- •34.Родові та видові ознаки.
- •35.Дефініція обсягу поняття.
- •36.Типологія видів понять.
- •37.Логічні відношення між сумісними поняттями.
- •38.Логічні відношення між несумісними поняттями.
- •40.Структура операцій поділу понять.
- •41.Види поділу понять.
- •42.Правила поділу понять та можливі помилки при їх порушенні.
- •43.Природна та штучна класифікація.
- •44.Розчленування цілого та частини.
- •45.Види визначення.
- •46.Структура операції «визначення понять».
- •47.Види реальних дефініцій.
- •1) Явну вказівку на вихідні елементи (вони або повністю перераховуються, або дається критерій, за яким можна виділити їх із певної множини);
- •2) Правила утворення із вихідних елементів похідних;
- •3) Обмеження, яке вказує, що окрім наведених в 1 і утворених відповідно до 2 немає ніяких інших, які б належали множині, що визначається.
- •48.Види номінальних дефініцій.
- •49.Правила визначень.
- •50.Які існують найуживаніші дефініції судження?
- •51.Логічна структура судження.
- •52.Співвідношення понять: «судження», « речення», «висловлювання».
- •53.Типологія атрибутивних суджень за кількістю і якістю.
- •54.Розподіленість термінів атрибутивного судження.
- •55.Види логічних відношень між атрибутивними судженнями.
- •56.Типологія суджень з відношеннями.
- •57.Змістовий та формальний аспект трактування суджень існування.
- •58.Поділ суджень на категоричний та некатегоричний.
- •59.Поняття «Модальність».
- •60.Види суджень за об’єктивною та логічною модальністю.
- •1) Судження можливості;
- •2) Судження дійсності;
- •3) Судження необхідності.
- •2) Достовірні.
- •61.Роль запитання в пізнанні.
- •62.Типологія запитань.
- •63.Види відповідей.
- •64.Співвідношення граматичного та логічного сполучника.
- •65.Використання мови логіки висловлювань для тлумачення складних суджень.
- •66. Характеристика логічних відношень між складними судженнями.
- •67.Структура умовиводу.
- •68. Поняття дедуктивного та індуктивного умовиводу.
- •69.Поняття висновку логіки висловлювань.
- •70 Типологія правил висновку логіки висловлювань.
- •71.Визначення основних прямих правил.
- •72. Характеристика основних непрямих правил.
- •73. Способи обґрунтування правил висновку логіки висловлювань.
- •74.Побудова доведення правила висновку.
- •77. Побудова аналітичної таблиці.
- •80. Правило транзитивності імплікації.
- •81. Різновиди розділово-категоричного силогізму.
- •82. Поняття дилеми.
- •83. Правила побудови розділово-категоричних умовиводів.
- •84. Логічна структура дилем.
- •85. Обернення як безпосередній умовивід.
- •86. Характеристика перетворення та протиставлення предикату як безпосередніх умовиводів.
- •87. Умовиводи за логічним квадратом.
- •88. Обгрунтування умовиводів за логічним квадратом.
- •89. Структура простого категоричного силогізму.
- •90. Поняття фігури та модусу простого категоричного силогізму.
- •91. Загальні правила простого категоричного силогізму.
- •92. Спеціальні правила фігур простого категоричного силогізму та їх обгрунтування.
- •93. Виведення модусів фігур простого категоричного силогізму.
- •94. Обгрунтування модусів II, III та іv фігур шляхом звернення їх до модусів і фігури.
- •95. Визначення недедуктивного умовиводу.
- •96. Типологія умовиводів.
- •97. Характерні особливості повної індукції.
- •98. Своєрідність математичної індукції.
- •99. Види неповної індукції.
- •100. Визначення популярної індукції.
- •101. Заходи, які підвищують надійність висновку у популярній індукції.
- •103. Визначення аналогії як умовиводу.
- •104. Структура умовиводів за аналогією.
- •1) Судження про наявність основи у зразка;
- •106. Умови підвищення ефективності аналогій.
- •108. Визначення доведення як логічної процедури.
- •109. Характеристика структури доведення.
- •1) Факти дійсності;
- •111. Визначення прямого доведення.
- •112. Основа поділу доведень на прямі та непрямі.
- •113. Поняття апагогічного доведення.
- •114. Хід побудови апагогічного доведення.
- •115. Визначення розділового доведення.
- •116. Характеристика спростування як логічної процедури.
- •118. Способи спростування тези.
- •1. Вводиться припущення, що наявна тези істинна.
- •2. Друге правило вимагає, щоб теза протягом всього процесу обгрунтування залишалася незмінною.
- •121. Правила стосовно аргументів.
- •2. Аргументи мають бути достатньою підставою для тези.
- •122. Помилки, які виникають при порушенні правил стосовно
- •123. Характеристика правила стосовно демонстрації.
14.Мова як знакова система. Види знаків.
Під з н а к о м розуміють матеріальний об’єкт, який символічно, умовно представляє і відсилає до означуваного ним предмета, явища, події, властивості, відношення.
Щодо мови, то в ній знаками виступають слова і словосполучення. Справді, слова і словосполучення є матеріальними об’єктами (при усній мові – коливання повітря, при письмовій – сліди чорнила, фарби). При цьомуслова і словосполучення завжди мають певні предметнізначення, тобто вказують на відповідні об’єкти.
Знаки поділяють на три види:
знаки-індекси;
знаки-образи;
знаки-символи.
З н а к а м и - і н д е к с а м и називають знаки, які безпосередньо вказують на позначуваний ними предмет. У цьому випадку між знаком і предметом існуєзв’язок, аналогічний зв’язку наслідку з причиною. Наприклад, дим вказує на наявність вогню, зміна висоти ртутного стовпчика – на відповідні зміни в атмосфері.
З н а к и - о б р а з и мають певну подібність з відповідними предметами. Наприклад, карта, план місцевості, картина, креслення.
З н а к и - с и м в о л и фізично ніяк не пов’язані з предметами на які вони вказують. Тут зв’язок між знаком і предметом складається або за угодою, або стихійно при формуванні мови і практичного її засвоєння конкретною людиною. Саме ці знаки складають основу мови. Слова і є знаками-символами.
15.Рівні семіотичного аналізу мови.
Знакам і знаковим системам притаманні різні відношення.
По-перше, це відношення між знаками у знаковій системі, яке називається синтаксичним (від грецькогоsintaxis– складання, побудова, порядок).
По-друге, між знаком та об’єктом і знаковою системою об’єктів існує відношення, яке називається семантичним (від грецького semantikos– позначуваний).
По-третє, між суб’єктом, який використовує знакову систему, і самою знаковою системою має місце відношення, яке називають прагматичним (від грецькогоpragmaticus– практичний).
Синтаксичні, семантичні та прагматичні відношення називають семіотичними відношеннями.
Семіотика як теорія знакових систем має три розділи:
синтаксис,
семантику і
прагматику.
С и н т а к с и с о м називають розділ семіотики, який вивчає синтаксичні відношення. На перший погляд здається, що таке визначення синтаксису є тавтологічним. Насправді ж це не так. Мається на увазі ось що. Синтаксисом називають і синтаксис знакової системи (синтаксичні
відношення або правила, що визначають ці відношення), і синтаксис як науку про синтаксис знакової системи. В останньому випадку доцільніше було б вживати термін «синтактика». Але практично до цього терміна звертаються рідко, оскільки з контексту завжди видно, про який синтакс йдеться.
При синтаксичному аналізі знакової системи абстрагуються від смислу і значення знаків.
Семантичний рівень аналізу визначається як система а), до якої додали систему в). Але це не просто система а), тобто чисті знаки, а знаки, пов’язані (або можуть бути пов’язані) з певними типами значень. Тут предметна сторона знака виступає на передній план, є визначальною. Власне знаку надається другорядна роль. Певний об’єкт визначається знаком лише тому, що він може фіксувати певний зміст.
І, нарешті, прагматичний рівень є така абстракція від реального процесу спілкування, яка дає можливість розглядати системи а) і в) з позицій того, ким і в яких умовах вони застосовуються. Йдеться про те, що на прагматичному рівні знак і його значення сприймаються і вживаються через зміни смислової характеристики слів та виразів, через явища емоційного забарвлення того, про що йдеться, через передумови світоглядного характеру суб’єктів, які спілкуються.