§ 7. Джерела конституційного права України, як галузі національного права

Конституційне право України, як кожна галузь права, має свої джерела. Термін «джерело права» юриспруденції відомий давно. Ще римський історик Тіт Лівій назвав закони XII таблиць джерелом публічного і приватного права. Джерела права прийнято розрізняти: а) за матеріальним змістом (матеріальні умови життя суспільства, система економічних зв'язків, форми власності тощо); б) за соціаль­но-психологічним змістом (правова свідомість); в) за юридичним зміс­том (різні форми, засоби вираження, об'єктивізація правових норм). Тому під джерелами права в юридичному значенні розуміється форма вираження, об'єктивізації державної волі.

Основними видами джерел конституційного права в світі є норма­тивно-правові акти, судові прецеденти, правові звичаї, а інколи міжнародні і внутрішньодержавні договори. У свою чергу норматив­но-правові акти конституційного права поділяються на закони, норма­тивні акти виконавчої влади, нормативні акти органів конституційного контролю (нагляду), парламентські регламенти, акти місцевого само­врядування.

Система правових актів, які є джерелами конституційного права України, доволі широка, а саме: Конституція України, закони, поста­нови Верховної Ради України, декларації (насамперед Декларація про державний суверенітет України), Акт проголошення незалежності України, нормативні акти Президента України, постанови уряду Укра­їни, Конституція Автономної Республіки Крим, акти Верховної Ради

Автономної Республіки Крим, уряду АРК, нормативні акти органів місцевого самоврядування, регламенти тощо.

Особливе місце серед джерел конституційного права України нале­жить Конституції України, в якій закріплюються найбільш принципові правові норми загального характеру. Вони мають установчий харак­тер та вищу юридичну силу, стосуються усіх сфер життя суспільства: політичної, економічної, соціальної, духовної. Таким діапазоном змісту своїх норм Конституція України суттєво відрізняється від усіх інших джерел конституційного права. Важливо й те, що в самій Конституції України визначаються багато інших видів джерел цієї галузі національ­ної правової системи. Норми Конституції України стосуються кожного громадянина, усіх суб'єктів суспільних відносин.

Джерелом конституційного права України є міжнародні договори. Конституція України (ст. 9) встановлює, що чинні міжнародні догово­ри, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Види джерел галузі конституційного права України, як правило, досить стабільні. Вони чітко визначені в Конституції України, в інших нормативно-правових актах. Але на даному етапі конкретні акти, які містять конституційно-правові норми, мобільні, дуже часто змінюють­ся, скасовуються, новелізуються. Нестабільність конституційного зако­нодавства зумовлюється як об'єктивними, так і суто суб'єктивними чинниками.

§ 8. Місце конституційного права в системі націонауіьного права

Місце і роль конституційного права в системі національного права визначається предметом конституційно-правового регулювання, харак­тером його співвідношення з приватноправовими та з іншими галузями публічного права.

Вихідним тут є положення загальної теорії права про ге, що систе­ма права ділиться на дві підсистеми: публічне право і приватне право. У межах цієї підсистеми права формуються галузі законодавства: в рамках публічного права — конституційне, адміністративне, кримі­нальне, фінансове; в рамках приватного - цивільне, сімейне, трудове та інші галузі законодавства. Безперечно, такий поділ досить умов­ний, оскільки норми однієї галузі проникають в інші, переплітаються з ними.⁶

Роль Конституції полягає в тому, що вона забезпечує збалан­сованість публічних і приватних засад у праві насамперед тим, що закріплює багатоманітність власності, її статус і співвідношення між її видами, соціальну спрямованість (функцію) держави тощо. Цим самим Конституція закладає основи цивільного права. Іншими слова­ми: нормуючи відносини між суб'єктами влади і підпорядкованими цій владі, Конституція утверджує себе як головне джерело публічного права, а конституційне право є його основною галуззю.

З іншого боку, визначаючи статус особи, індивіда в суспільстві, конституційне право закладає підвалини приватного права, яке регу­лює відносини між індивідами.

Більшості норм конституційного права властива імперативність. Такі норми складають кістяк правопорядку. Відступ від них шляхом укладання приватноправових договорів, контрактів, угод, тобто дозво­лених правових форм встановлення юридичних прав і обов'язків між суб'єктами конституційно-правових відносин, суворо забороняється. Адже ні політичні права, ні влада не можуть стати власністю особи. Цим підкреслюється і різниця між конституційним та цивільним правом, і той факт, що деякі норми конституційного права є нормами цивільного права. Скажімо, конституційне закріплення приватної влас­ності дає підстави для розробки цього інституту цивільним правом.

Існує тісний зв'язок між конституційним правом та іншими публіч­ними галузями права, насамперед, з адміністративним, фінансовим тощо. Спільним тут є те, що основою нормування цих галузей є публічний інтерес, структура, організація і діяльність державної влади.

Найбільш тісний зв'язок конституційного права з адміністративним правом, яке регламентує управлінську діяльність держави, визначає її форми й методи. Одна, з функцій останнього - переведення в динаміку суспільних відносин статичних положень конституційного права, яке встановлює основи системи і організації виконавчої влади, юридич­ної відповідальності, в тому числі адміністративної відповідальності.

Адміністративне право реалізує можливості конституційного стату­су органів управління, а його санкції в певних випадках здійснюють захист норм конституційного права.

Водночас адміністративне право - цілком самостійна галузь націо­нального права, яка має свій предмет і метод регулювання. Воно визна­чає статус органів управління, регламентує їхню діяльність у сфері управління, основи їхніх взаємовідносин з іншими суб'єктами права.

Існує тісний зв'язок між конституційним правом України та фінан­совим правом. Предметом регулювання фінансового права є питання мобілізації, розподілу й використання державних грошових фондів. Основи такої діяльності закладені в нормах конституційного права, причому це здійснюється як на рівні Конституції, так і на рівні інших джерел конституційного права, наприклад Закону «Про місцеве само­врядування в Україні». У свою чергу, норми фінансового права регулю­ють фінансування суб'єктів конституційного права - Верховної Ради України, Конституційного Суду України, органів місцевого самовряду­вання тощо. Фінансово-правовим нормам також властивий імператив­ний, владнокатегоричний характер, однак вони не мають політичного характеру, оскільки регулюють відносини з мобілізації та розподілу грошових ресурсів.

Конституційне право України перебуває у тісному зв'язку із таким різновидом публічного права, як кримінальне право, особливістю якого є те, що його норми містять заборони на певну поведінку під загрозою застосування репресивного за змістом покарання. Конституція визна­чає зміст і принципи політики у названій сфері, її мету й соціальну спрямованість. У свою чергу, кримінально-правові норми здійснюють охорону багатьох конституційно-правових норм.

Конституційне право, закріплюючи систему, принципи організа­ції та діяльності судової влади, встановлює тим самим вихідні заса­ди для кримінально-процесуального, цивільно-процесуального права, адміністративно-процесуального права, конституційного судочинства (конституційного процесу).

Причому останнім часом взаємозв'язок між конституційним і вказаними галузями права розширюється й змінюється. Це зумовлю­ється. крім всього іншого, розширенням сфери конституційно-право­вого регулювання, «втягуванням» в його орбіту нових суспільних відносин, встановленням та функціонуванням нових конституційно- правових інститутів, наповнення конституційно-правових інститутів новим змістом.