§ 3. Підстави набуття громадянства України

Набуття громадянства - це набуття правового зв'язку особи з певною державою.

Одним з перших питань, що виникають при розгляді проблеми громадянства України, як і будь-якої держави, є питання про визначен­ня категорії осіб, які є громадянами України, або іншими словами,- хто визнається громадянином України. Загальноприйнятим у світовій практиці є визнання належності до громадянства тієї чи іншої держа­ви всіх осіб, які на час набрання чинності закону, що регулює питання громадянства, перебували у її громадянстві. Аналогічним чином це питання врегульовано і у законодавстві України.

Відповідно до Закону Про громадянство України, «громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголо­шення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно прожива­ли на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соці­ального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (1636-12) (13 листопада 1991 року ) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органа­ми внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягай повноліття; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Таким чином. Закон чітко визначив категорії осіб, які визнаються громадянами України.

Згідно із Законом, громадянами України визнаються всі особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжна­родних договорів України.

Набуття громадянства України здійснюється за підставами, що визначені у розділі 2 Закону Про громадянство.

Відповідно до ст. 6 Закону громадянство України може насуватися за такими підставами:

«1) за народженням;

2. за територіальним походженням;

3. внаслідок прийняття до громадянства;

4. внаслідок поновлення у громадянстві;

5. внаслідок усиновлення;

6. внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7. внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієз­датною, опіки;

8. у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9. внаслідок встановлення батьківства;

10. за іншими підставами, передбаченими міжнародними дого­ворами України.»

Встановлені підстави відповідають інтересам нашої держави та загальновизнаним принципам міжнародного права.

Правове регулювання порядку надання громадянства у різних краї­нах світу має свої характерні особливості. Набуття громадянства часті­ше за все пов'язується із фактом народження людини, або із спеці­альним рішенням уповноважених державних органів. За загальним правилом в законодавстві більшості країн встановлюється порядок набуття громадянства окремо для дітей, що випливає з факту їх наро­дження, та для дорослих.

Громадянство може набуватися через прийняття до громадянства, тобто шляхом натуралізації, та через поновлення у громадянстві, тобто у порядку репатріації, реінтеграції. Крім набуття громадянства зазна­ченими способами в законодавстві може встановлюватися виключний порядок: — колективна натуралізація. — оптація, тобто вибір особою громадянства.

У законодавстві різних країн закріплені такі принципи набуття громадянства, як право крові і право ґрунту.

Принцип права крові - народження від громадян даної держави - передбачає, що дитина, яка народилася від осіб, що є громадянами даної держави, автоматично визнається громадянином цієї держави. Цей принцип закріплено у законодавстві більшості держав.

Принцип права ґрунту означає, що громадянство у даній державі надається будь-якій особі, яка народилася на її території незалежно від громадянства батьків.

Набуття статусу громадянина за правом ґрунту визначаєть­ся як набуття громадянства за народженням. Набуття громадянства за правом крові прийнято визначати як його набуття за походженням.¹⁴

Законодавство деяких держав в сучасний період передбачає зміша­ну систему набуття громадянства, за якою принцип права крові поєд­нується з принципом права грунту, (наприклад, у Конституції Бразилії 1988 р.).

Вибір державою того чи іншого принципу набуття громадянства головним чином обумовлюється його політикою у демографічній сфері. Коли держава зацікавлена у швидкому зростанні кількості своїх громадян, то вона закріплює у законодавстві обидва раніше відмічені принципи.

Набуття громадянства за фактом народження - (філіація) - є основною формою отримання особою статусу громадянина держави. У будь-якій країні переважна більшість її громадян отримує такий свій статус саме у зв'язку із народженням.

В нормах законодавства України, що регулюють питання набут­тя громадянства України, поєднується принцип права крові та права ґрунту. Це випливає із аналізу відповідних норм Закону Про громадян­ство України. 'Гак, відповідно до ст. 7 Закону, яка регламентує питан­ня набуття громадянства України за народженням, особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами Укра­їни, є громадянином України. Якщо особа народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах прожи­вають на території України, то вона є громадянином України. Коли ж особа народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і при цьому не набула за народженням громадянства іншої держави, то вона є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах прожива­ють на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, набуває громадянство України. Особа, яка народи­лася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадян­ства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України. Та особа, яка народилася на території Укра­їни від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народжен­ням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України. Новонароджена дитина, що знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Згідно із ст. 8 Закону, що регламентує питання набуття громадян­ства за-територіальним походженням, особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, однорідні брат чи сестра народилися або постій­но проживали до 16 липня 1990 року на території, яка стала територі­єю України відповідно до статті 5 Закону України «Про правонаступ- ництво України» (1543-12). а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народ­ної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радян­ської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне громадян­ство. та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України. Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства, реєструєть­ся громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника. Дитина, яка народилася на території України від бать­ків, які є іноземцями, і набула за народженням громадянство іншої держави або держав, яке було припинене, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Необхідно підкреслити, що зазначені норми Закону ґрунтуються і втілюють положення міжнародного права, щодо скорочення кількості осіб без громадянства.¹⁵

Отже, набуття громадянства у зв'язку із народженням має місце в силу самого факту народження людини і не залежить від прояву її волі.

Наступною підставою набуття громадянства України є прийняття до громадянства України, яке визначається як натуралізація або укорі­нення. Натуралізація - це надання органами державної влади країни громадянства зацікавленій особі на її прохання. У світовій практиці натуралізація є найбільш поширеним способом надання громадянства.

За звичай виділяють такі основні види натуралізації: індивідуальну натуралізацію і натуралізацію у наслідок правонаступництва держа­ви. Остання є особливо притаманною для країн так званого «третього світу», хоч у колишніх республіках СРСР після його розпаду практич­но вирішуються ті ж проблеми.

Натуралізація внаслідок правонаступництва держави автоматично виникає у момент утворення нової держави, а не після видання такою державою відповідного законодавчого акту.¹⁶

Індивідуальну натуралізацію, в свою чергу, поділяють на нату­ралізацію, що ґрунтується на особистому виборі і натуралізацію внаслідок прийняття закону. В залежності від того, який орган держа­ви уповноважений вирішувати питання громадянства, розрізняють систему законодавчу та систему адміністративну. При законодавчий системі натуралізація здійснюється шляхом видання відповідного закону. При адміністративній системі - за рішенням адміністратив­ного органу.

Зазвичай, особи, які набувають громадянство у порядку натуралі­зації, користуються такими ж правами та несуть ті ж обов'язки що і всі інші громадяни країни.

Надання громадянства у порядку натуралізації має певні особли­вості. Як правило, натуралізація здійснюється на основі вільного воле­виявлення особи. Це має своїм наслідком припинення попереднього громадянства особи. Проте, лише самого волевиявлення особи, що зацікавлена у набутті громадянства, недостатньо. Така особа має відпо­відати вимогам, які визначені у законодавстві країни щодо натуралі­зації.

У законодавстві будь-якої країни передбачаються певні передумови натуралізації. Як правило вимагається: і) досягнення особою повно­ліття; 2) письмова заява особи; 3) володіння мовою країни; 4) ценз осілості, тобто певний мінімум часу проживання особи в країні тощо.

Встановлення тією чи іншою країною певних умов, що є обов'язковими для набуття її громадянства, у світовій практиці визна­ється цілком правомірним. Право встановлювати ті чи інші цензи та умови натуралізації передбачено, зокрема, Конвенцією про скорочен­ня безгромадянства. Метою встановлення кола певних вимог натура­лізації є прагнення захистити інтереси даної держави та забезпечити нормальне входження в нове суспільство людини, яка набуває грома­дянство.

Набуття громадянства України в наслідок прийняття до громадян­ства регламентується у ст. 9 Закону про громадянство. Згідно із цією статтею

«Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопо­таннями прийняті до громадянства України.»

У законодавстві України визначено ряд вимог та умов, які є обов'язковими для прийняття особи до громадянства України. Відпо­відно до ст. 9 Закону Про громадянство, ум о в сім и прийняття особи до громадянства України є такі:

1. Визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2. Зобов'язання припинити іноземне громадянство або непере- бування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо дове­дуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони).

Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваже­ними органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України.

Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держа­ви підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Укра­їні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договір­ної сторони.

Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночас­но з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні догово­ри України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства;

3. Безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.

Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно прожи­ває в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно прожи­ває в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надан­ня їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на гри роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;

4. Отримання дозволу на постійне проживання в Україні.

Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадя­нина колишнього СРС'Р зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

5. Володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достат­ньому для спілкування. Ця у,мова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

6. Наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Можливість набуття громадянства України значно полегшуєть­ся для осіб, які мають певні заслуги перед нашою державою. Відпо­відно до наведеної статті Закону «Положення, передбачені пунктами 3-6 частини другої цієї статті, не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до грома­дянства України становить державний інтерес для України.

Крім того, як видно із змісту статті 9, дещо спрощений порядок набуття Українського громадянства встановлений для осіб, які перебу­вають у шлюбі з громадянами України. Це положення чинного законо­давства узгоджується, зокрема, із положеннями Конвенції про грома­дянство одруженої жінки (20.02.1957).

В статті 9 Закону передбачено також, що "Прийняття до громадян­ства України дітей, які проживають в Україні і один з батьків яких або опікун чи піклувальник має дозвіл на постійне проживання в Укра­їні, здійснюється без урахування умов, передбачених пунктами 1, 3—6 частини другої цієї статті.

Стаття 9 Закону встановлює, що Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноваже­них органів цієї держави.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України.

У всіх країнах, однією з умов натуралізації є лояльне ставлення до даного режиму. Особам, які вчинили проти нього злочин, грома­дянство, як правило, не надається. В Законі Про громадянство України (ст. 9) визначені обставини, при яких громадянство України не може бути надане. Так до громадянства України не може бути прийнята особа, яка:

1. вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

2. засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості):

3. вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законо­давством України тяжким злочином.

Відповідно до ст. 10 Закону Про Громадянство, однією з підстав набуття громадянства є поновлення у громадянстві України, яке прийнято визначати як репатріацію, або реінтеграцію. Цей спосіб набуття громадянства є важливим для особи, яка раніше перебувала у громадянстві України, але за певних обставин втратила його. Закон передбачає, що така особа, за її клопотанням, може бути поновлена у громадянстві України.

Репатріація відрізняється від натуралізації спрощеним порядком набуття громадянства. Порядок здійснення цього способу набуття громадянства України регулюється ст. 10 Закону Про громадянство України. Так, згідно із цією статтею

«Особа, яка після припинення громадянства України не набула іноземного громадянства і подала заяву про поновлення у грома­дянстві України, реєструється громадянином України незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном, за відсутнос­ті обставин, передбачених частиною п'ятою статті 9 цього Закону.»

Особа, яка після припинення громадянства України набула іноземне громадянство, повернулася в Україну на постійне проживання, подала заяву про поновлення у громадянстві України, за відсутності підстав, передбачених частиною п'ятою статті 9 цього Закону, реєструється громадянином України. Особа бере зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим орга­ном відповідної держави, до органу, що прийняв документи про понов­лення її у громадянстві України, протягом року з моменту поновлення її у громадянстві України. Якщо особа, маючи всі передбачені зако­нодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Особа, зазначена у частині другій цієї статті, яка є громадянином держави, міжнародний договір України з якою дозволяє особі звертати­ся для набуття громадянства України, за умови, якщо вона доведе, що не є громадянином іншої договірної сторони, може подати заяву про поновлення у громадянстві України лише після припинення інозем­ного громадянства.

Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагаєть­ся від громадян держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одно­часно з набуттям громадянства України, а також від осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадян­ства.

У громадянстві України не поновлюються особи, які втратили громадянство України на підставі пункту 4 частини першої статті 19 цього Закону.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Раніше вже було зазначено, що громадянство України може набу- ватися і за інших підстав. Відповідно до законодавства України грома­дянство може набуватися за підставами, передбаченими міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, (ст. 6 Закону Про громадянство України).

Статтею 4 Закону передбачено, що коли міжнародним догово­ром України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно ж із Ст. 9 Конституції Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Наведені положення чинного законодавства свідчать, що підстава­ми набуття громадянства України можуть бути, зокрема, такі загаль­новизнані форми набуття громадянства, як групове надання грома­дянства, - колективна натуралізація а також вибір громадянства, яке визначається як оптація.

Групове надання громадянства - це наділення громадянством населення певної території у спрощеному порядку, або надання у спрощеному порядку громадянства переселенцям. Це може мати місце у випадку, коли частина території переходить від однієї держа­ви до іншої (трансферт - передача). За таких обставин населення, що проживає на цій території, звичайно користується правом опта­ції, тобто правом вибору громадянства. Кожен може обрати собі нове громадянство, або зберегти попереднє.¹⁷

У колишньому СРСР оптація мала місце у відповідністю із Радян- сько-ГІольською угодою про репатріацію від 25 березня 1937 року.

Поряд із зазначеним у світовій практиці оптація застосовується щодо осіб, які мають подвійне громадянство. У разі, коли громадянин якоїсь держави має одночасно і громадянство іншої держави, то йому може надаватися право оптувати якесь одне з них. Можливість застосу­вання оптації у таких випадках передбачається конвенціями про бага- тогромадянство.¹⁸

Загально визнано, що оптація, як вибір громадянства особою, яка має більш ніж одне громадянство, є найбільш демократичним і поширеним способом усунення випадків подвійного громадянства, наявність якого створює юридичну невизначеність, а тому, порушує оптимальний режим правового регулювання статусу особи внутріш­ньодержавним правом..

В Законі Про громадянство України визначені види документів, які підтверджують громадянство України. Відповідно до сг. 5 Закону

«Документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 2) свідоцтво про належність до громадянства України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон: 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 5) проїз­ний документ дитини; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпа­жу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.»

Таким чином, аналіз норм законодавства України, які визначають підстави і регулюють порядок набуття громадянства України свідчить, що в них закріплено змішану систему набу ття громадянства, при якій переважне значення принципу права крові поєднується із застосуван­ням принципу права грунту. Особливо чітко таке поєднання знаходить свій прояв у тих нормах Закону про громадянство України, які регу­люють різноманітні питання набуття громадянства дітьми, та випадків зміни їхнього громадянства.