![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •Глава 1. РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ
- •1.2. Психологія як наука про душу
- •1.3. Психологія як наука про свідомість
- •1.4. Психологія як наука про поведінку
- •1.5. Психологія – наука про психіку як єдність свідомого і несвідомого, зовнішнього і внутрішнього психічного у взаємодії людини зі світом
- •Глава 2. ПСИХОЛОГІЧНІ НАПРЯМИ, ШКОЛИ І КОНЦЕПЦІЇ
- •2.1. Структуралізм, функціоналізм і гештальтпсихологія
- •2.2. Фройдизм, психоаналіз
- •2.3. Трансперсональна психологія
- •2.4. Біхевіоризм
- •2.5. Когнітивізм і гуманістична психологія
- •2.6. Гуманістична психологія
- •2.7. Психологічні концепції
- •Глава 3. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ, ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
- •3.1. Предмет і завдання сучасної психології
- •3.2. Місце психології в системі наук
- •3.3. Галузі психології
- •Глава 4. ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА ЛЮДИНИ, ЇЇ ПСИХІКА І ВСЕСВІТ У СВОЇЙ ЄДНОСТІ ТА САМОСТІЙНОСТІ
- •4.1. Структура і функціонування центральної нервової системи людини
- •4.2. Мозок, людська психіка і психічне в єдності світу
- •4.3. Розвиток психіки в онтогенезі
- •Глава 5. ПСИХІЧНА НОРМА ТА ВІДХИЛЕННЯ
- •5.1. Психічна норма, нормативні відхилення та аномалії
- •5.2. Причини та наслідки ненормативного психічного розвитку
- •5.3. Рівні ненормативного психічного розвитку
- •Глава 6. МЕТОДОЛОГІЯ, ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ
- •6.1. Методологічний простір психології
- •6.2. Принципи психології
- •6.3. Методи психології
- •Глава 7. ОСОБИСТІСТЬ У ВИМІРАХ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ
- •7.1. Особистість у психоаналізі, трансперсональній психології, біхевіоризмі
- •7.2. Особистість у когнітивній та гуманістичній психології
- •7.3. Жіночі теорії особистості
- •7.4. Факторні теорії особистості
- •7.6. Особистість у психології Сходу
- •7.7. Типологія особистостей О.Ф. Лазурського
- •7.8. Особистість у радянській та українській психології
- •7.9. Людина як багатосистемне явище
- •7.10. Концепція психоенергетичної цілісності особистості
- •Глава 8. ЛЮДСЬКА ПСИХІКА І ПСИХІЧНЕ
- •8.1. Сутність людської психіки і психічного
- •8.2. Багаторівневість психіки
- •8.3. Багатосистемність психіки
- •Глава 9. БІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
- •9.1. Загальна характеристика біопсихічної підструктури особистості
- •9.2. Генетичні, вікові й статеві особливості особистості
- •9.3. Темперамент
- •Глава 10. МЕНТАЛЬНО-ПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
- •Глава 11. ІНТРАІНДИВІДУАЛЬНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
- •11.1. Поняття інтраіндивідуальної підструктури особистості
- •11.2. Особливості функціонування інтраіндивідуальної підструктури особистості
- •Глава 12. ВІДЧУТТЯ
- •12.1. Відчуття як явище
- •12.2. Фізіологічне підґрунтя відчуттів
- •12.3. Класифікація та різновиди відчуттів
- •12.4. Загальні властивості відчуттів
- •Глава 13. СПРИЙНЯТТЯ
- •13.1. Поняття сприйняття
- •13.2. Функції, характеристика образу сприйняття та його процесуальність
- •13.3. Теорії і методи дослідження сприйняття
- •13.4. Властивості та види сприйняття
- •Глава 14. ПАМ’ЯТЬ
- •14.1. Поняття пам’яті та її теорії
- •14.2. Фізіологічне підґрунтя пам’яті
- •14.3. Процеси пам’яті
- •14.4. Різновиди пам’яті
- •14.5. Пам’ять та організація знань
- •14.6. Індивідуальні особливості пам’яті
- •14.7. Шляхи розвитку пам’яті
- •Глава 15. МИСЛЕННЯ
- •15.1. Поняття мислення
- •15.2. Теорії мислення
- •15.3. Розумові дії та операції мислення
- •15.4. Форми мислення та його різновиди
- •15.5. Процес мислення і розуміння
- •15.6. Індивідуальні особливості мислення
- •Глава 16. МИСЛЕННЯ ТА ІНТЕЛЕКТ
- •16.1. Види мислення і репрезентації
- •16.2. Індивідуальні особливості інтелекту
- •16.3. Теорії інтелекту
- •Глава 17. УЯВА
- •17.1. Поняття уяви
- •17.2. Види уяви
- •17.3. Процеси уяви
- •Глава 18. ПСИХОСЕМАНТИКА
- •18.1. Поняття психосемантики
- •18.2. Сутність психосемантики
- •18.3. Основні психосемантичні методи
- •18.4. Психологічні закономірності й моделі семантичної обробки
- •Глава 19. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕМОЦІЙ ТА ПОЧУТТІВ
- •19.2. Класифікація емоцій та почуттів
- •19.3. Експресивний компонент емоційного реагування
- •19.4. Характеристика різних видів емоційного реагування
- •19.5. Теорії емоцій
- •19.6. Роль і функції емоцій у керуванні поведінкою та діяльністю
- •19.7. Прикладна роль емоцій
- •Глава 20. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ЕМОЦІЙ
- •20.1. Емоції очікування й прогнозу
- •20.2. Фрустраційні емоції
- •20.3. Комунікативні емоції
- •20.4. Інтелектуальні емоції, або афективно-когнітивні комплекси
- •20.5. Характеристика емоційних станів, які виникають у процесі діяльності
- •20.6. Емоційні властивості людини
- •Глава 21. РОЗУМІННЯ ЕМОЦІЙ ІНШОЇ ЛЮДИНИ ТА УПРАВЛІННЯ СВОЇМИ ЕМОЦІЯМИ
- •21.1. Розуміння емоцій інших людей та емоційна здатність
- •21.2. Ідентифікація емоцій за мімікою та пантомімікою
- •21.3. Керування емоціями
- •Глава 22. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ПОЧУТТІВ
- •Глава 23. ЕМОЦІЙНО ЗУМОВЛЕНА ПОВЕДІНКА ТА ЕМОЦІЙНІ ТИПИ
- •23.2. Емоційні типи
- •24.1.Особливості емоційної сфери у представників деяких професій
- •24.2. Вікові й статеві особливості емоційної сфери особистості
- •24.3. Емоції при патології
- •Глава 25. ВОЛЯ
- •25.1. Поняття волі та її функцій
- •25.2. Типи критеріїв волі та локус контролю. Вольові дії
- •25.3. Фази та ознаки вольових дій, їх стимулювання
- •25.4. Вольові якості
- •Глава 26. ЗДІБНОСТІ
- •26.1. Поняття здібностей та їхнього розвитку
- •26.2. Види здібностей
- •26.3 Розвиток здібностей
- •Глава 27. СОЦІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ
- •27.1. Досвід
- •27.2. Характер
- •27.3. Акцентуації характеру
- •27.4. Спрямованість
- •27.4.1. Поняття спрямованості особистості
- •27.4.2. Теорії мотивації
- •27.4.3. Мотивація і мотивування та їх компоненти. Полімотивованість мети
- •28.4.4. Види мотивів
- •27.4.6. Зовнішня і внутрішня мотивація
- •Глава 28. ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ «СВІДОМІСТЬ-САМОСВІДОМІСТЬ»
- •28.1. Свідомість особистості
- •28.2. Самосвідомість особистості
- •28.3. «Я-концепція»
- •28.4. Самоповага і комплекс меншовартості особистості
- •28.5. Самореалізація особистості
- •Глава 29. ПСИХІЧНІ СТАНИ
- •29.1. Сутність психічних станів
- •29.2. Класифікація психічних станів
- •29.3. Особливості психічних станів
- •29.4. Фізіологічні основи і зовнішні вияви психічних станів
- •29.5. Психічні стани особистості в різних ситуаціях життєдіяльності
- •29.6. Стан страху та шляхи його подолання
- •Глава 30. УВАГА ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •30.1. Поняття уваги
- •30.2. Фізіологічне підґрунтя уваги
- •30.3. Теорії уваги
- •30.4. Методи дослідження уваги
- •30.5. Моделі уваги
- •30.6. Основні властивості та види уваги
- •Глава 31. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ДІЯЛЬНОСТІ
- •31.1. Поняття діяльності
- •31.2. Психологічна структура діяльності
- •31.3. Рухи і дії
- •31.4. Знання, навички і вміння
- •31.5. Перенесення та інтерференція
- •31.6.Основні види діяльності
- •Глава 32. ПСИХОМОТОРИКА
- •32.1. Підходи до розуміння психомоторики
- •32.2. Сутність психомоторики
- •32.3. Функціональна будова психомоторики
- •32.4. Рухи, дії та їх регулювання в психомоториці
- •32.5. Функції психомоторики
- •Глава 33. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ НАУЧАННЯ
- •33.1. Поняття научання, навчання та учіння
- •33.2. Научання і розвиток
- •33.3. Класичні концепції научання
- •33.4. Моделі научання
- •33.5. Типологія научання
- •Глава 34. МОВА І МОВЛЕННЯ. ПСИХОЛІНГВІСТИКА
- •34.1. Предметна сфера
- •34.2. Мова та її функції
- •34.3. Фізіологічні механізми мовної діяльності
- •34.4. Різновиди мовлення
- •Глава 35. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ
- •35.1. Поняття соціалізації
- •35.2. Особливості, умови й механізми соціалізації
- •35.3. Процес соціалізації
- •Глава 36. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ ОСОБИСТОСТІ
- •36.1. Загальне уявлення про «психологічний захист» і його функції
- •36.2. Різновиди психологічного захисту та їхня характеристика
- •36.3. Особливості психологічного захисту в дітей
- •36.4. Використання захисту в життєдіяльності
- •Глава 37. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА І ДЕПРИВАЦІЯ
- •37.1. Психологічне розуміння відхильної поведінки
- •37.2. Особливості особистості з девіантною поведінкою
- •37.3. Депривація
- •Глава 38. ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ
- •38.1. Розуміння психічного здоров’я
- •38.2. Вплив суспільної дійсності на психічне здоров’я особистості
- •Глава 39. ГАРМОНІЯ ОСОБИСТОСТІ
- •39.1. Поняття гармонії особистості
- •39.2. Гармонія взаємин особистості, її сенс життя, духовність і свобода
- •39.3. Шлях особистості як сукупність життєвих процесів
- •39.4. Психічна стійкість
- •39.5. Залежна поведінка як наслідок зниження психічної стійкості
- •39.6. Самоуправління і саморегулювання
- •Глава 40 САНОГЕННИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ ПСИХОЛОГІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ
- •40.1. Розуміння саногенного потенціалу особистості
- •40.2. Благополуччя як позитивний саногенний потенціал особистості
- •40.3. Активізація саногенного потенціалу у важких життєвих умовах
- •Глава 41. КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
- •41.1. Розуміння криз особистості у психології
- •41.2. Типи криз особистості
- •41.3. Ставлення до кризи та її подолання
- •Глава 42. КОНТРОЛЬ І ПЛАНУВАННЯ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ
- •42.1. Поняття психологічних механізмів цілеспрямованої поведінки
- •42.2. Теоретичні підходи до аналізу структури регуляції дії
- •42.3. Вплив мети на поведінковий акт
- •42.4. Зворотний зв’язок та ефективність наступної дії
- •Глава 43. РОЗВИТОК І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
- •43.1. Підходи і теорії розвитку особистості
- •43.2. Гармонійний і дисгармонійний розвиток особистості
- •43.3. Формування змісту особистості
- •Глава 44. РОЗВИТОК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
- •44.1. Розуміння поняття «конкурентоспроможна особистість»
- •44.2. Етапи розвитку конкурентоспроможної особистості
- •44.3. Психологічні основи розвитку інтегральних характеристик конкурентоспроможної особистості
- •СЛОВНИК ПСИХОЛОГІЧНИХ ПОНЯТЬ
![](/html/2706/746/html_4y808kVAA_.bu2H/htmlconvd-SsjOcu712x1.jpg)
Увага як особлива форма психічної діяльності
хідно здійснювати одночасно в декількох аспектах: фізіологічному, ко- гнітивному і феноменологічному.
Свої погляди Познер аргументує ретельно поставленими експе- риментами з «розумового хронометрування».
Особливості тієї або іншої організації визначають чинники мо- тивації, цілі, умови й засоби діяльності. Чітко усвідомлюються змісти та процеси, реалізовані на провідному рівні організації, а процеси фо- нових рівнів усвідомлюються нечітко або не усвідомлюються загалом. У такий спосіб основне суб’єктивне явище уваги традиційно описують за допомогою метафори фокусу і периферії свідомості. Зміна цілей за- дає міжрівневі переходи відповідних процесів, що виявляється у ви- гляді переключення уваги. Порушення відносин провідного і фоново- го рівнів приводять до дезорганізації діяльності, а вона – до феноменів неуважності.
30.6. Основні властивості та види уваги
Процеси і стани уваги класифікують за різними засадами: функ- ціями та ефектами, генезами і механізмами, причинами, умовами і властивостями. Поділ уваги на довільну і мимовільну історики психо- логії знаходять уже в Арістотеля. Згодом було здійснено повний та всебічний опис усіх різновидів і властивостей довільної та мимовільної уваги.
«ДОВІЛЬНА УВАГА завжди буває апперцептивною. Ми робимо свідомі зусилля для скерування нашої уваги на відомий об’єкт лише в тому разі, якщо він пов’язаний з яким-небудь інтересом... У МИМОВІЛЬНІЙ УВАЗІ, спрямованій прямо на певний об’єкт сприйняття, стимулом є... значна інтенсивність, обсяг і раптовість відчуття...» (В. Джемс).
Довільна увага слугує для досягнення заздалегідь поставленої та прийнятої до виконання мети. У разі мимовільної уваги людина уваж- на незалежно від найближчих і віддалених цілей і навіть усупереч їм.
У психології розрізняють мимовільну, довільну та післядовільну увагу. Усі різновиди уваги тісно пов’язані між собою і за певних умов переходять одні в одних.
Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, за умов діяльності чи відпочинку, на дозвіллі під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму.
Фізіологічним підґрунтям мимовільної уваги є безумовно- рефлекторна орієнтувальна діяльність мозку. Нейрофізіологічним її механізмом є збудження, що надходять до кори з підкіркових ділянок великих півкуль головного мозку.
Мимовільна увага виникає за умови, коли сила впливу сторонніх подразників перевищує силу впливу усвідомлюваних діючих
712
![](/html/2706/746/html_4y808kVAA_.bu2H/htmlconvd-SsjOcu713x1.jpg)
Глава 30
збуджень, коли субдомінантні збудження, за певних обставин, стають інтенсивнішими порівняно з тими, що домінують у цей момент.
Збудниками мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні предмети, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, наші прагнення – усе те, що чомусь хвилює нас.
Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили впливу сторонніх подразників, що впливають на нас, вона може виникати досить часто, заважаючи основній діяльності.
Довільна увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основний компонент довільної уваги
– воля. Силою волі людина здатна мобілізувати й зосередити свою свідомість на потрібній діяльності впродовж досить тривалого часу.
Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямо- ваність, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність боротися із сторонніми відволіканнями.
Довільна увага своїм фізіологічним підґрунтям має умовно- рефлекторну діяльність головного мозку, здатність гальмувати непотрібні рухи та дії. У ній провідним є вибір предмета зосередження, засобів дій, який супроводжується боротьбою мотивів. Головним збудником довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов’язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності.
Післядовільна увага виникає в результаті свідомого зосередження на предметах і явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження.
Тому післядовільну увагу називають ще й вторинною мимовільною увагою. У післядовільній увазі напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишається на рівні довільної уваги. Завдяки тому, що інтенсивність напруження в післядовільній увазі зменшується, а інтерес до діяльності зростає, вона стає більш тривалою та продуктивною. Тому важливо в процесі діяльності – навчальної, трудової – засобами її організації та методами праці сприяти переходу уваги від довільної до післядовільної.
Залежно від змісту діяльності увагу спрямовано або на зовнішні, безпосередньо дані предмети, явища та рухи власного тіла, які є об’єктом наших відчуттів і сприймань, або на внутрішню, психічну діяльність.
У зв’язку з цим виокремлюють зовнішню (сенсорну й рухову) увагу і внутрішню (інтелектуальну) увагу.
Поділ уваги на зовнішню та внутрішню, звичайно, умовний, але ці форми вияву уваги мають свої особливості, на які потрібно зважати, організовуючи й керуючи навчальною, трудовою та спортивною діяльністю людини.
713
![](/html/2706/746/html_4y808kVAA_.bu2H/htmlconvd-SsjOcu714x1.jpg)
Увага як особлива форма психічної діяльності
Зовнішня увага відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їхньому відображенні нашою свідомістю. Вона виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об’єкт сприйняття і спостереження, в зосередженні на рухомих органах тіла – руках, ногах, на їхньому напруженні.
Зовнішня увага (сенсорна, рухова) яскраво виявляється у своєрідних рухах очей, голови, виразах обличчя, у мімічних і пантомімічних виразах і рухах, у своєрідній готовності здійснювати ті чи ті трудові, навчальні, спортивні завдання.
Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуттів – зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також темпераменту, статичних і кінестезичних станів організму та його органів.
Сенсибілізація органів чуттів сприяє більш чіткому вибірковому сприйманню предметів та явищ, їхніх елементів.
Внутрішню (інтелектуальну) увагу спрямовано на аналіз діяльності психічних процесів (сприйняття, пам’яті, уяви, мислення), психічних механізмів і переживань. Вона яскраво виявляється, наприклад, під час розв’язування завдань подумки, у пригадуванні, у розмірковуванні подумки.
При цьому важливе значення має внутрішнє мовлення. Самосвідомість неможлива без зосередження на внутрішніх, суб’єктивних станах та індивідуальних особливостях психічної діяльності особистості.
У стані внутрішньої уваги чутливість органів чуттів знижується, людина не помічає знайомих, не чує, коли до неї звертаються, відволікається від діяльності, яку виконує. Тому в будь-якій діяльності
– навчальній, виховній, науковій та іншій – недоцільно одночасно завантажувати і зовнішню, і внутрішню увагу.
У працях, які розглядають зорову увагу, а також її зв’язок з усвідом- ленням, описано фокальну й периферійну увагу. Фокальна увага забезпечує перебування об’єкта у сфері ясного бачення в прямому й переносному значенні. Периферійна увага поширюється на зміст крайньої частини свідомості.
В увазі виокремлюють такі її характерні властивості:
• зосередженість, яка виявляється в мірі інтенсивності концентрації на предметах розумової або фізичної діяльності. Заглиблюючись у предмет, людина не помічає впливу на неї сторонніх подразників, того, що відбувається навколо. Фізіологічним підґрунтям зосередженості є позитивна індукція нервових процесів збудження та гальмування. Зосередженість, тобто концентрація уваги, залежить від змісту діяльності, ступеня зацікавленості до неї і особливо від індивідуальних особливостей людини – її вміння, звички зосереджуватися, підґрунтям чого є активність і стійкість збуджень в активних ділянках кори великих півкуль головного мозку;
714
![](/html/2706/746/html_4y808kVAA_.bu2H/htmlconvd-SsjOcu715x1.jpg)
Глава 30
•стійкість характеризується тривалістю зосередження на об’єктах діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсивності збудження, що забезпечується і силою впливу об’єктів діяльності, й індивідуальними можливостями особистості, важливістю для неї діяльності, зацікавленням нею. Сила уваги зменшується за несприятливих умов діяльності (гуркіт, крики, вибухи) та залежно від ступеня втоми, стану здоров’я. Особливо помітно відволікання уваги виявляється в неуважних людей. Роззосередженість – це негативна особливість уваги, зумовлена послабленням сили зосередженості. Фізіологічним підґрунтям її є слабкість збудження в ділянках кори головного мозку. Роззосередженість уваги наявна під час інтенсивного зосередження на чомусь. Але це пов’язано з глибиною зосередження, а не його слабкістю та поверховістю;
•коливання виявляються в періодичному зниженні та підвищенні зосередження. Такі періоди коливань, як засвідчили дослідження М.М. Ланге, становлять від 2–3 до 12 секунд;
•переключення – це навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність. Фізіологічним підґрунтям переключення уваги є гальмування оптимального збудження в одних ділянках мозку і виникнення його в інших. Переключення уваги з одних предметів на інші потребує належного опанування своєю увагою, усвідомлення послідовності дій та операцій
зпредметами, яких вимагає праця, вміння керувати своєю увагою, що здобувається в процесі діяльності. Переключення уваги відбувається з різною швидкістю. Це залежить від змісту діяльності та від індивідуальних особливостей. Швидкість переключення уваги, як показали дослідження, становить 0,2–0,3 секунди, тобто цього часу вистачає, щоб подолати інертність, яка настає в процесі праці, і переключитися на інший об’єкт;
•концентрація – це ступінь зосередженості на кількох певних об’єктах;
•розподіл виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності або одночасно контролює кілька об’єктів. Передумовою такого переключення є те, що одна дія звична, виконується автоматично, а інша – свідомо. Розподіляючи увагу, слід враховувати, що певна діяльність пов’язана з осередком оптимальної збудженості ділянки кори великих півкуль головного мозку, а іншу, яка вимагає меншої уваги, здійснюють ділянки мозку меншої збудливості;
•спрямованість – це утримання під контролем лише тих чи інших об’єктів. Ступінь уваги – це характеристика її інтенсивності. В аспекті суб’єктивних переживань його оцінюють як ступінь ясності та вираженості переживань. У сучасній когнітивній психології під ступе- нем уваги мають на увазі кількість ресурсів, наданих до переробки ін- формації, та оцінюють за рівнем або глибиною цієї переробки;
715
![](/html/2706/746/html_4y808kVAA_.bu2H/htmlconvd-SsjOcu716x1.jpg)
Увага як особлива форма психічної діяльності
•обсяг – це така кількість елементів, які увага може охопити і сприйняти в найкоротший час. За цією ознакою увага може бути вузькою та широкою. Широта обсягу уваги залежить від спорідненості матеріалу, який сприймають, а також від вікових особливостей людини. Якщо цей матеріал легко асоціюється, тобто пов’язується, то обсяг уваги зростає. Дослідженнями встановлено, що обсяг уваги дорослої людини під час сприйняття не зв’язаного за змістом матеріалу (незрозумілі сполучення літер, фігури, окремі літери) дорівнює 4–6 об’єктам, що сприймаються впродовж однієї-двох – десятих секунди. Обсяг уваги визначають як кількість простих вражень або стимулів, усвідомлюваних чітко. Ступінь та обсяг має зворотну за- лежність: збільшення обсягу елементів, що їх сприймають, приводить до зменшення ступеня і навпаки. Зміну загальної спрямованості й об- сягу уваги називають відволіканнями, або порушеннями уваги. Оцінки частоти коливань і порушень характеризують стійкість уваги до цього об’єкта.
•розсіяність – це перестрибування від одного зовнішнього об’єкта до іншого. Увага людини за мінімальної вольової регуляції підпорядковується зовнішнім обставинам.
Особливості виявлення властивостей уваги залежать від стану, інтенсивності, спрямованості та мотивації і пізнавальної, й емоційно- вольової діяльності.
У трудовій діяльності й повсякденному житті люди бувають уважні, неуважні та розсіяні. Ступінь уважності – це стійка властивість особистості, притаманна їй від природи, що вдосконалюється упродовж життя в досить обмеженому діапазоні залежно від обставин, потреб і досвіду. Уважний в одній галузі життя може бути зовсім неуважним в іншій. Тому поділ людей за таким критерієм треба вважати певним чином умовним.
Уважною людину можна назвати, якщо в неї переважає довільна
йпіслядовільна увага, якщо вона має мету і волю, добре усвідомлює, чого хоче. Неуважна людина – це та, яка не вміє зосередитися на предметі, не здатна проникнути в суть речей, у внутрішній світ іншого. Розсіяна людина посідає проміжне місце за градацією уваги, має поверхневу спрямованість дій, не може зосередитися на якомусь об’єкті.
Однією з важливих характеристик уваги є зв’язок уважності з діяльністю і спрямованістю особистості.
Професіоналізація уваги складається так, як починає формуватися ще в школі.
Контрольні питання:
•Як розуміють увагу в психологічній науці?
•Розкрийте сутність уваги.
•Які форми вияву уваги?
•Що є фізіологічним підґрунтям уваги?
716
![](/html/2706/746/html_4y808kVAA_.bu2H/htmlconvd-SsjOcu717x1.jpg)
Глава 30
•Як увага співвідноситься з іншими психічними пізнавальними процесами?
•Розкрийте основні теорії уваги.
•Які моделі уваги пропонує психологія?
•Які є види уваги?
•У чому суть зовнішньої і внутрішньої уваги?
•Які головні властивості уваги?
•Які методи використовують для дослідження уваги? Охарактеризуйте їх.
•У чому виявляється уважність людини?
Література:
Баскова И.Л. Внимание дошкольника, методы его изучения и развития: Изучение внимания школьников. – М.: Ин-т практ. психологии, Воронеж: НПО «МОДЭК», 1995.
Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: Край, 2005.
Веккер Л.М. Психические процессы: В 3 т. – Т. 1. – Л.: Изд-во Ленинг. ун-та, 1974.
Вопросы психологии внимания / Под ред. В.И. Страхова. – Саратов: Сарат. гос.
пед. ин-т, 1975.
Гоноблин Ф.Н. Внимание и его воспитание. – М.: Педагогика, 1982. Джемс У. Психология / Пер. с анг. – М.: Педагогика, 1991.
Дормашев Ю.Б., Романов В.Я. Психология внимания. – Л.: Наука, 1985.
Дубровинская Н.В. Нейрофизиологические механизмы внимания. – Л.: Наука, 1985.
Загальна психологія : Підручн. для студ. вищ. навч. закладів / Під заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000.
Загальна психологія: Навч. посіб. / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: А.Г.Н., 2002.
Левитина С.С. Можно ли управлять вниманием школьника? – М.: Знание, 1980. Лурия А.Р. Внимание и память. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975.
М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – 3-є вид., випр. – К.: Вища шк., 2004.
Нейрофизиологические механизмы внимания / Под ред. Е.Д. Хомской. – М.: Издво Моск. ун-та, 1979.
Основи психології / Під заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1996.
Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред В.Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003.
Психологія / Під ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1968.
Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л. Трофімова. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2001.
717