17. Часові характеристики відчуттів.

тривалість збереження відповідного відчуття при впливі джерела інформації на органи чуттів, а також послідовність відчуттів, яка відображає дію ряду дискретних (окремих) стимулів.

Основною часовою характеристикою відчуттів є тривалість. Визначається функціональним станом рецептора, але головним чином - часом дії подразника та його інтенсивністю. Тривалість дії подразника ніколи не дорівнює тривалості дії відчуття, все рівно є незначний плюс-мінус у тривалості.

Тривалість відчуттів має такі характеристики:

1.При дії подразника на органи відчуттів відчуття виникає не зразу, а через певний відрізок часу, який носить назву латентного (скритого) періоду відчуттів. Латентний період для різних видів відчуттів різний (наприклад, для смакових відчуттів він складє 50 міллікесунд, для тактильних - 130 міллісекунд, для больових – 370 мілліскунд)

2. Відчуття також не зникає зразу одночасно з припиненням дії подразника, Ця інерція відчуттів проявляється в так званих післядіях.

Найменший час реакції існує на слуховий подразник, а «після дія» для цього аналізатора теж найменша. Для кожної людини і для кожного аналізатора можна встановити свою критичну «частоту миготіння» - частоту подачі стимулів, при яких вони ще не зливаються в одне безперервне відчуття. Ці показники не покращуються завдяки тренувань, вони не змінюються і залежать від нейродинамічних властивостей людини.

Часові характеристики зумовлюються швидкістю обробки інформації і характеризують нейродинамічні властивості людини.

18. Поняття про модальність відчуттів.

Основною характеристикою сенсорного образу є модальність – якість, яка зумовлена в першу чергу хімічними або фізичними властивостями подразника. Залежно від природи подразника і відповідною спеціалізацією аналізатора, будуть розрізнятися різні модальності; якість відчуття може змінюватися і в межах одного виду. Якість відчуття – це знак, а не образ стимулів.

Модальність залежить від:

а) особливостей і призначення рецепторів;

б)специфічних особливостей подразника.

За ознакою модальності виділяють такі види відчуттів:

• Зорові - виникають в результаті дії променів світла на сітківку ока. Завдяки зоровим відчуттям людина пізнає освітленість, колір предметів, їх розміри, пропорції, конструкцію, обсяг, розміщення в просторі;

• Слухові - виникають як результат дії звукових хвиль на кортіїв орган - рецепторний апарат слухового аналізатора у внутрішньому вусі людини. Людина може сприймати звуки з частотою коливання від 16 до 20000 Гц. На основі слухових відчуттів людина оволодіває мовою, за допомогою слуху контролює свою й чужу мову;

• Нюхові - виникають при подразненні специфічних рецепторних клітин, розміщених у слизовій оболонці верхнього і частково середнього носових ходів;

• Смакові - виникає в результаті дії на смакові рецептори хімічних речовин. Смакові рецептори містяться на поверхні язика, задній поверхні глотки, піднебіння та в надгортаннику. Відповідно до них класифікують відчуття солодкого, кислого, солоного, гіркого;

• Дотику (тактильні, температурні, больові тощо) - відіграють неабияку роль у сприйнятті розміру, форми предметів;

• Кінестетичні та ін. - характеризують положення і переміщення частин тіла в просторі, ґрунтуючись на сигналах, що надходять від пропріорецепторів.

Розподіл відчуттів за ознакою модальності є найбільш розповсюджений. Первинна класифікація відчуттів, виходить, природно, з типу рецептора, який дає відчуття даної якості, або "модальності". Однак існують відчуття, які не можуть бути пов'язані з будь-якої певної модальністю. Такі відчуття називають інтермодальними. До них відноситься, наприклад, вібраційна чутливість, яка пов'язує тактильно-моторну сферу зі слуховою.

19.Відчуття́ — психічний пізнавальний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу. Відчуття — це сенсорний процес та його результат (сенсорний образ) психічного відображення суб'єкта окремих властивостей предметів та явищ при безпосередній дії фізичних та хімічних подразників на периферію аналізаторів (якою є органи чуття та рецептори).

Для виникнення відчуття потрібна наявність дії на відповідні органи чуття предметів або явищ реального світу, які називаються подразниками. Дія подразника на орган має назву подразнення. Фізіологічною основою відчуттів є складна діяльність їхніх органів, які І. П. Павлов назвав аналізаторами. Аналізатор містить три специфічні відділи: периферичний(рецепторний), провідниковий та центральний (мозковий)

Загальними властивостями відчуттів є якість, інтенсивність, тривалість і локалізація.

Інтенсивність відчуттів - це їхня кількісна характеристика. Відчуття однієї й тієї ж якості завжди бувають сильнішими чи слабшими. Інтенсивність визначається силою подразника. Кількісна і якісна характеристика подразника тісно пов'язані між собою.

Інтенсивність визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму, значущості подразника і просторово-часових умов сприймання. Вона виявляється у яскравості й виразності властивостей предметів і явищ, які відображає людина. Вивчає інтенсивність відчуттів психофізика, яка зосереджується на кількісному описі та аналітичному виражені (у формулах) закономірностей їх розвитку і функціонування

20.Будова та функції аналізатора

Аналізатори — це складні нейродинамічні системи, аферентні відділи рефлекторних дуг, які здійснюють зв'язок центральної нервової системи із зовнішнім і внутрішнім середовищем. Кожен аналізатор має периферійну частину, де сприймаються подразнення (органи чуття); проміжну (провідні шляхи і підкіркові утвори, що передають нервові імпульси); центральну (кора головного мозку, де відбувається остаточний аналіз і синтез сприйнятого відчуття). Кожний аналізатор складається із сприймаючих рецепторів, нервів, що відходять від рецепторів, і відповідних ділянок кори і підкірки головного мозку, де й відбувається остаточний аналіз і синтез збудження і формування наших відчуттів. Поняття про аналізатор ввів І. М. Сєченов. Схематично аналізатор складається з рецептора або органу чуття, що проводять проекційних, висхідних, аферентних шляхів і сприймає області у великих півкулях головного мозку. Аналіз, або розрізнення інтенсивності та якості подразників, починається в рецепторах, а основний аналіз вчиняється у вищих тварин і людини у великих півкулях головного мозку.

Анатомо-фізіологічний апарат, за допомогою якого виникають відчуття, І. П. Павлов називав аналізатором. Аналізатор складається з трьох частин. Перша частина — рецептори (нервові апарати на закінченнях нервів). Саме ці апарати першими приймають подразнення — інформацію із зовнішнього і внутрішнього світу. Друга частина аналізатора — аферентний нерв. Третя частина — відповідна частина підкірки і кори мозку, куди доходять відчуття. Кіркова частина аналізатора складається з трьох зон. У результаті збудження цієї ділянки мозку виникає психічний процес — відчуття.  Матеріалісти стверджують, що відчуття є перетворенням енергії зовнішнього світу на факт свідомості. За допомогою аналізаторів відбувається трансформація енергії, перехід одного виду енергії в інший. Коли подразник фізично впливає на рецептор, то в самому рецепторі виникає фізіологічний процес — збудження. Збудження іде нервом і приходить у певну ділянку мозку. Внаслідок збудження цієї ділянки кори великих півкуль у мозку виникає психічний процес — відчуття.  Отже, шлях виникнення відчуття — це шлях переходу від фі­зичних зовнішніх подразників через фізіологічні процеси у формування психічних явищ.  Анатомо-фізіологічний апарат, що створює відчуття, дає мож­ливість розчленувати численні впливи, які одночасно діють на орга­нізм, тобто робити аналіз. У зв’язку з цим він і названий аналі­затором. Аналізатор — рефлекторний апарат. Цей апарат настро­юється на краще приймання подразнення. Подразнення зумовлює рефлекторні акти аналізаторів. Це пояснюється тим, що доцентрові рефлекторні нервові системи доходять до кори головного мозку, а відтіля за допомогою еферентних волокон імпульси йдуть до виконавчих органів, у тому числі і до периферійних відділів аналізаторів, внаслідок чого і відбувається їхнє настроювання на краще приймання подразнення. Така взаємодія окремих частин аналізатора і забезпечує його роботу як цілісного комплексу. За будь-якого ушкодження аналізатора, хоча б однієї з його частин, — відчуття не виникає.

21.Функції органів чуттів та рецепторів.

Орган чуття - це анатомо-фізіологічний апарат, розміщений на периферії тіла або у внутрішніх органах і спеціалізований для прийому впливів певних подразників із зовнішнього середовища та внутрішніх органів. Головною частиною кожного органу чуття є закінчення нервів, які називаються рецепторами. Рецептор — це частина аналізатора, функція якого полягає у трансформації зовнішньої енергії в нервовий процес. Такі органи чуття, як око, вухо, об'єднують десятки рецепторних закінчень. Рецептор, нерви, що проводять інформацію про подразнення, і ділянка в корі головного мозку, які являють собою єдину морфологічну структуру, І.П. Павлов назвав аналізатором.

Показники органів чуття є джерелом наших уявлень про оточуючий світ. Діяльність сенсорної системи відображає зовнішній матеріальний світ, що дає змогу людині не тільки пристосуватися до навколишнього середовища, а й пізнавати закони природи та активно змінювати це середовище. Органи чуття інформують нас про навколишнє се­редовище, а також про стан внутрішніх органів і си­стем організму. Звичайно вважають, що в людини є п'ять видів відчуття: зір, слух, смак, нюх і дотик. На­справді їх значно більше, бо є також і такі відчуття, як відчуття рівноваги або м'язового тонусу, а крім того, деякі з названих відчуттів, наприклад дотик, складаю­ться ще із цілого ряду підрядних видів відчуття. Та в навколишньому середовищі відбуваються й такі явища, які не сприймаються жодним органом чуття (великий діапазон світлових і звукових хвиль, рентгенівське про­міння тощо«). Це стосується і деяких процесів, що від­буваються в самому організмі (наприклад, процеси іоні­зації).

Сприймання інформації здійснюється за допомогою спеціальних клітин—рецепторів, в яких відбувається процес перетворення властивостей подразників у від­повідні коди нервових імпульсів. Ці спеціальні клітини містяться в органах чуття. Рецепторні клітини розгля­дають як особливі нервові клітини, бо, подібно до інших нервових клітин, вони мають міхурці із синаптичною рі­диною, з допомогою якої здійснюється контакт із су­сідніми нервовими клітинами. Отже, функціонування рецепторних клітин не можна розглядати окремо від діяльності центральної нервової системи; ці клітини визначають фізико-хімічні параметри подразників, а ЦНС проводить дальший аналіз одержаної інформації аж до визначення біологічної значимості їх для орга­нізму. Як відомо з попереднього розділу, всю функціо­нальну систему, що бере участь у формуванні певного виду відчуття, І. П. Павлов назвав «аналізатором» (у зв'язку з функцією аналізу відчуття). В ході аналізу відчуття деяка частина одержуваної інформації затри­мується у периферичному та провідниковому відділах

аналізатора або в нижніх поверхах ЦНС і не усвідом­люється людиною. Функціональний стан, або рівень збудливості, аналізаторів може змінюватись. Так, деякі гормони (наприклад, адреналін) і деякі фармакологічні засоби (наприклад, стрихнін) посилюють чіткість і го­строту відчуття. Проте ряд факторів має протилежний вплив па аналізатори: так, введенням в організм нар­котичних речовин виключається кірковий відділ аналі­затора, а введенням новокаїну або інших місцевозне-болюючих речовин — периферичний чи провідниковий його відділ.