- •1. Дослідження Арістотелем і Платоном сутності та форм організації держави.
- •2. Арістотель «Політика».
- •3. Платон «Держава».
- •4. Цицерон «Про державу».
- •5. Основні концепції політичної думки мислителів Стародавнього світу.
- •6. Н.Макіавеллі «Державець».
- •7. Погляди н.Маківеллі на державу і політику і методи державного управління.
- •8. Т.Гоббс, Дж.Локк, ж.-ж. Руссо про суспільний договір.
- •9. Напрямки української політичної думки XIX-xх століття.
- •10. Ґенеза політико-правової думки в Україні: від «Руської правди» до Конституції Пилипа Орлика.
- •11. В. Липинський «Листи до братів хліборобів».
- •12. Національно-радикальний напрям української політичної думки (д.Донцов, м.Міхновський).
- •13. Ідеї федералізму та національно-територіальної автономії м.Драгоманова та м.Грушевського.
- •14. Засади гетьманської трудової монархії в.Липинського.
- •15. Політична теорія м. Вебера.
- •16. Предмет, методи, категорії та функції політології.
- •18. Політика як суспільне явище і форма діяльності.
- •19. Мораль і політика.
- •32. Засадничі принципи класичних теорій еліт г.Моска, в.Паретто, р.Міхельса.
- •35. Політичні партії. Ґенеза та типологія їх функцій.
- •36,37. Сутність, структура та функції політичної ідеології.
- •Політична ідеологія має трирівневу структуру свого функціонування:
- •38. Теоретичні засади консервативної ідеології.
- •39. Політичні режими, їхня сутність та типологія.
- •40. Поняття та ідейні витоки тоталітаризму.
- •41. Сучасні теорії демократії.
- •43. Основні типи й показники оцінки легітимності влади.
- •44. Політичні конфлікти. Джерела походження та способи врегулювання.
- •45. Типологія політичних конфліктів. Основні типи політичних конфліктів в Україні, та шляхи їх вирішення.
- •46. Громадсько-політичні рухи: сутність та типології.
- •47. Структура, функції та типологія політичних систем. Політична система сучасної України.
- •48. Соціальні та ідейні витоки демократії, її сутнісні характерист.
- •49. Основні історичні форми та типи демократії. Інститути прямої та представницької демократій.
- •50. Соціально – політична сутність марксизму.
- •51. Соціал-демократія як ідейно-політична доктрина.
- •52. Базові засади лібералізму як політичної ідеології.
- •53. Основні теорії соціальної структури суспільства. Сутність і політичне значення поняття «середній клас».
- •54. Партійні системи та їхня типологія. Особливості партійної системи в Україні.
- •55. Виборчі системи і їхнє місце в формуванні інститутів політичної влади.
- •56. Виборча система в сучасній Україні.
- •57. Виборча кампанія. Основні етапи виборчої кампанії.
- •58. Політична влада: концепції, ресурси, легітимність.
- •59. Політична складова міжнародних відносин. Специфіка і засоби зовнішньої політики.
- •60. Глобальні проблеми людства та шляхи їх розв’язання.
3. Платон «Держава».
Погляди рабовласницької аристократії виражав Платон (427—347 рр. до н.е.). Платон мріяв про ідеальну державу. Він написав спеціальний твір - «Держава». Політичний ідеал Платона — аристократичний державний устрій, «влада кращих». Він виступає з різкою критикою рабовласницької демократії, з ненавистю ставиться до тиранії, олігархії (влади багатих), тимократії (влади військових). Усім цим формам організації влади протиставляє власний проект досконалої держави й правління.
Основна суть платонівської держави — справедливість, що полягає у ретельному виконанні кожним членом суспільства своїх обов'язків. Останні визначаються природними нахилами людини. На чолі такої держави стоять філософи, які на основі вічних ідей мудро керують суспільством.
У своїй утопічнійпраці він вважає, що навчання повинно здійснюватися за допомогою строгоїцензури.
Контроль населення здійснюється наступним чином: найкращі батьки повинні народжувати найбільше дітей. Перших зводять на великих святах за допомогою підтасованої лотереї. При цьому, брехня є прерогативою держави. Слабих дітей знищують після народження.
З економічної точки зору така держава є комуністичною. Володіння додатковоюприватною власністю не передбачається. Торгівлятаринокжорстко регулюється. Держава націлена на забезпечення усіх членів суспільства, не тільки окремих класів.
Солдати мають сильний емоційний компонент (певний природний гнів) у своєму характері. За допомогою навчання та обмеження вони повинні стати хоробрими, для того, що забезпечувати зовнішні інтереси держави.
Справедливість, коли всі три верстви суспільства — солдати, маса та контролери — можуть займатися власними справами без того, щоб втручатися в справи інших верств, іншими словами, коли забезпечена спеціалізація. Всі виконують дані їм завдання, дотримуються своїх чеснот. Із цього виводиться етикаПлатона з основними чеснотами —мудрість,хоробрість,розважливістьтасправедливість. Проте
4. Цицерон «Про державу».
Серед римських юристів у І ст. до н. є. виділявся знаменитий адвокат, державний діяч і мислитель Марк ТуллійЦицерон (106—43 р. до н. е.). У його творчості політико-правові проблеми розглядаються в роботах «Про державу», «Про закони», «Про обов´язки».
Держава в Стародавньому Римі розумілась як громадянська община (civitas). Основну причину походження держави Цицерон бачив не стільки в слабості людей і їх страсі (як Полібій, Епі-кур), скільки в їх «вродженій потребі жити разом». За Цицероном завдяки згоді людей утворюються суспільство і держава. Тому останню він розглядає як«надбання народу», «справа народу» (res publica, res populi) — «з´єднання багатьох людей, зв´язаних між собою згодою в питаннях права і спільністю інтересів». Таким чином, держава в нього з´являється як правове утворення, «загальний правопорядок», вона втілює справедливість і право. Така юридизація поняття держави в наступному мала багато прихильників і стала основою теорії правової держави.
Другою важливою причиною утворення держави Цицерон називає охорону власності. Порушення недоторканності приватної і державної власності розглядаються ним як порушення справедливості і права («загального правопорядку»).
Форми держави Цицерон розрізняє за числом правлячих, «характером і волею того, хто править». За цими критеріями він розрізняв три прості форми правління: царська влада, влада оптиматів (тобто аристократія) і народна влада (тобто демократія). Кожна з них має свої переваги і недоліки. При царській владі «всі інші люди зовсім відсторонені від загального для всіх законодавства». При пануванні оптиматів «народ навряд чи може Користатися свободою», він позбавлений і участі «у спільних нарадах і у владі». При владі народу рівність стає несправедливою, «раз при ній немає ступенів у суспільному становищі».
Тому, вважає Цицерон, заслуговує схвалення четвертий вид державного правління «шляхом рівномірного змішання трьох його видів». «Благоволінням своїм, — пише він, — нас привертають до себе царі, мудрістю — оптимати, волею — народи». Ці достоїнства трьох форм правління можуть і повинні, вважає Цицерон, бути представлені в змішаній, найкращій формі держави, нейтралізувати недоліки простих його форм.