43. Основні типи й показники оцінки легітимності влади.

Легітимність ПВ – форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або її інститутами. Синонім законності. Не завжди легальна легітимною. Легітимність є однією за важливих ознак демократичності. Основні джерела: населення, уряд, зовнішні політичні структури.

Джерела політичної легітимності:

Вебер:

• традиційний, який спирається на віру в святість традицій і право володарювати тих, хто одержав владу за цією традицією;

• харизматичний, оснований на вірі в надприродну святість, героїзм чи інші виняткові чесноти володаря і створеної або отриманої ним влади (-);

• раціональний (легальний), що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур.

Істон:

• ідеологічниий – опирається на переконаність індивідів у вірності тих ідеологічних цінностей, які проголошені владою (це найефективніший тип легітимності);

• структурний – випливає з довір'я населення до структур і норм режиму (до законів, органів влади);

• персоналістський – віра громадян у компетентність лідера, його здатність відповідним чином використовувати владу (-).

Легітимність має властивість змінювати характер і ступінь підтримки влади та її інститутів. У зв´язку з цим можна говорити про кризи легітимності.

Криза легітимності — зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій.

44. Політичні конфлікти. Джерела походження та способи врегулювання.

Конфлікт — це «зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалі­зації їхніх інтересів в умовах протидії».

• К. цінностей - зіткнення ціннісних орієнтацій (ліві-праві, ліберали- консерватори, інтервенціоністи-ізоляціоністи тощо)

• К. інтересів - пов’ язаний із зіткненням різних, насамперед пол і соц-ек інтересів (напр. Через приватизацію в посткомуністичних сус-вах).

• К. ідентифікації - суперечності стосовно вільного визначення вільним громадянам своєї етнічної та громадянської приналежності.

Суб'єктами конфлікту можуть виступати індивіди, малі й великі групи людей, їхні різноманітні організації.

Конфлікти: соціальні, міжкласові, міжетнічні, міжрегіональні.

Причини виникнення і шляхи розв'язання конфліктів у суспільстві, з'ясування їх значення для суспільного розвитку, соціального управління, гармонізації суспільних відносин вивчає конфліктологія — самостійна галузь наукового. Підходи для врегулювання конфліктів:

Морально-правовий – врегулювання конфлікту з допомогою вибору правових і моральних норм. Результативність залежить від того, чи є між сторонами згода стосовно цих норм.

Силовий підхід – використовується, коли за нерівності партнерів сильніша сторона намагається придушити слабшу і нав’язати їй свою волю. Перемога з використанням силової моделі має однак перехідний характер, коли за певних умов переможець може стати переможеним.

Реалістичний. Прихильники даного підходу розуміють, що миру не може бути ніколи, тільки перемир’я.

Ідеалістичний – має місце, коли всі зацікавлені сторони, незалежно від стану і статусу, встановлюють взаємовідносини, прийняті для всіх, що відповідають індивідуальним поглядам кожного.

Компромісний – згода, порозуміння з політичними противниками, досягнуті шляхом взаємних поступок.

Консенсусний – згода між суб'єктами політики з певних питань на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх соц. та політ. групп сусп.; прийняття рішень без голосування за виявленням загальн. згоди.

Інтегративний – передбачає, що кожна із сторін, забуваючи про свої попередні цілі й цінності, знаходить нові взаємоприйняті.