45. Типологія політичних конфліктів. Основні типи політичних конфліктів в Україні, та шляхи їх вирішення.

ПК – один з видів соціальних конфліктів. Специфіка якого визначається особливостями розвитку політичної дійсності. В основі – боротьба учасників політичного процесу за вплив.

1. внутрішньодержавні – можуть виникнути між політичною елітою і масою (коли не зважає на інтереси населення); між партійною елітою, гілками влади; конфлікти міжкласові, міжнаціональні, міжетнічні; міжконфесійні;

2. зовнішньодержавні – конфлікти між 2 або декількома державами за сфери впливу чи панування; можуть виникнути внаслідок територіальних, економічних розбіжностей;

Види:

• повстання – масовий відкритий збройний виступ певного класу проти існуючої в державі влади (панівного класу); коли панівна верхівка не віддає владу; непровамірний конфлікт (правомірний якщо нема інших способів);

• путч – специфічна форма збройної боротьби за владу яка спирається на військових (армії); після путчу – тоталітарне правління; не мають широкою підтримки в масах населення; репресивні методи проти іншого населення;

• заколот – збройний виступ ворожих державних сил спрямований на захоплення влади, зміну форми правління; ширший ніж путч; не досягає збройного повстання;

Путч – Заколот – Збройне повстання

• переворот – застосовується зброя; політичне правління переходить до армії;

• змова – таємна угода вузького кола осіб; домовляються про збройний виступ проти існуючої влади;

• громадянська непокора – в країнах демократичного спрямування; варіації: ненасильницький виступ групи чи партії; мітинг; демонстрації; політичні страйки; протистояння уряду

Методи врегулювання: уникнення конфлікту; відкладання конфлікту; урегулювання конфліктів – мирне протиборство сторін на основі збереження їхніх інтересів та позицій; арбітраж – сторони добровільно передають свої суперечності 3-ій стороні; переговори (найбільш ефективний)

46. Громадсько-політичні рухи: сутність та типології.

Громадсько-політичні рухи – звичайно структурно не оформлені масові об'єднання громадян різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких тимчасова і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань. Після вирішення поставлених завдань такі рухи або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії. У своїй діяльності громадсько-політичні рухи можуть керуватися вузькими, загальнонаціональними або загальнолюдськими завданнями чи інтересами. Оскільки громадсько-політичні рухи різні за своїми характеристиками, їх можна класифікувати по-різному.

За Гідденсом, існують 4 типи громадсько-політичних рухів:

1. Трансформативні рухи — спрямовані на радикальні зміни в суспільствах, частиною яких вони є.

2. Реформативні рухи— пов'язані з певними перетвореннями в сусп. й спрямовані на зміну лише деяких сторін існуючого порядку.

3. Рухи-порятунки — ставлять за мету звільнити людей від таких життєвих шляхів, які розцінюються як гріховні (наприклад, релігійні).

4. Альтернативні рухи — спрямовані на усунення якихось специфічних негативних рис людей.

Згідно з Блумером, громадсько-політичні рухи бувають:

1. Загальними — робітничий, жіночий, молодіжний, рух за мир тощо. Ці рухи мають за мету зміну людських цінностей та здійснення культурних перетворень.

2. Специфічними — реформаторські та революційні. Характеризуються чітко визначеною метою та детальною організаційною структурою; формують «деякий корпус традицій і переважаючий набір цінностей, певну філософію».

3. Експресивними— релігійні рухи. Не прагнуть змінити існуючий соціальний порядок, зосереджуються на організації суб'єктивного життя людей.

Функції громадсько-політичних рухів:

1. Структуруюча — на їхньому ґрунті виникають нові політичні партії, формування контреліти тощо.

2. Комунікативна— своєрідні індикатори незадоволення суспільних потреб; компонент груп тиску; інституціоналізовані канали залучення людей до політики;

3. Дестабілізуюча та стабілізуюча функції.