40. Поняття та ідейні витоки тоталітаризму.

Сучасна політична наука поділяє політичні режими на демократичні та антидемократичні. В свою чергу антидемократичні режими діляться на тоталітарні та авторитарні.Характерні особливості тоталітарного режиму.

Термін "тоталітаризм" походить від латинського слова "totalis", що означає "весь, цілий, пов­ний". На практиці тоталітарний режим встановлюється в дея­ких країнах в першій половині XX століття".

Тоталітаризм означає повний (тотальний) контроль та жорстку регламентацію з боку держави усіх сфер життєдіяльності суспільства та кож­ної людини засобами збройного насильства:

• влада формується однією людиною або вузькою групою осіб з прав­лячої еліти

• здійснення політичного панування можливе лише у тому випадку, коли влада спирається на розвинуту каральну систему, політичний терор, тотальну ідеологічну обробку сус­пільної думки

Умови виникнення тоталітарного режиму:

• тоталітарні режими частіше за все виникають у надзвичайних умовах: зростаючої нестабільності, глибокої еко­номічної і політичної кризи в суспільстві, необхідності швидкого вирішення стратегічних завдань.Його встановлення розгляда­ється як спосіб подолання зазначених проблем та досягнення визначених цілей.

Ознаки тоталітаризму:

1. надцентралізація структур влади, яка має пірамідальну форму, на вершині якої лідер-вождь або группа. Володарююча група не несе відповідальності за свої дії ні перед яким виборним органом, концентрує в своїх руках усю повноту влади, тобто законодавчу, виконавчу і судову владу;

2. монопольна ідеологія, яка обґрун­товує право режиму на поза контрольне панування. Ідеологія в тоталітарних режимах використовується для підкорення всього населення реалізації єдиної мети;

3. масова монопольно володарюючи партія, яка формує політичні цілі, визначає засоби їх реалізації, здійснює підбір і розстановку кадрів;

4. розгалужена каральна система;

5. відсутність громадянських прав і свобод та громадянського суспільства;

висока ступінь мілітаризації в усіх сферах суспільного життя.

41. Сучасні теорії демократії.

Демократія – форма пол. та ек. устрою сусп., заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип д-ви, яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя, права і свободи громадян, можливості для діяльності різних пол. сил, контроль а діями органів влади. Для демократії хар-ними є вільна діяльність пол. та громадських організацій, обов’язково виборність органів влади, розмежування держ. сфери та сфери гром. сусп., ек. та пол. плюралізм, д-ва існує заради громадян, а не навпаки, високий рівень сусп. самоврядування.

Дем. поділ. на представницьку і безпосередню, але зах. політологія виділяє інші види дем.:

1. Ідентитарна – побудована на принципі ототожнення інт-сів правителів чи влади та інт-сів тих, ким управляють. Відкидає представницьку дем., бо волю всіх гром-н не можливо представити. відкидає ідеї волевиявлення гром-н, їх пол. активність. Є лідери, уряд, які знають що потрібно народу. Все це веде до тоталіт. якості влади. Ідент. Дем. відкидає б-я. зіткнення зіткнення інт-сів у сусп.

2. Конкурентна – виходить з визначення різниці в інт-сах д-ви і гром-н, їх права на це. Кон. Дем. хар-на тим, що гром-ни приймають участь у створенні пол. влади, маючи право пол. вибору в плюраліст. пол. с-мі. Різниця інт-сів різних соц. прошарків сусп. та класів дає можл. Відкритого зіткнення інт-сів і гласності. Враховуючи різнобарвність інт-сів і думок не може прийняти вірне для всіх рішення. Д-ва не може вдовольнити всіх інтересів і тут виступає принцип більшості.кон. дем. передбачає захист інт-сів меншості, тому в кон. Дем. дії принцип гарантії прав для меншості і шлях до цього принцип консенсусу. Тобто при кон. погляді на дем. бачимо, що існує не влада народу, а влада для народу.

3. Марксистська – близька іден. Дем. стоїть на принципі, що дем. може бути чи буржуазна соціалістична. Дем. соц. базується

1. на заг. власності на засоби вир-ва

1. на диктатурі пролетаріату

1. інт-си гром-н співпад. з інт-сами д-ви і партії

1. партія виразник диктатури пролетаріату

Осн принцип на якому грунт. Пол. життя і соц. дем- це принцип дем. централізму.

42. Зміст та структура етнонаціональних відносин. Місце та роль етнонаціональної політики в системі державної політики.

Етнополітика — це система тактико-стратегічних дій, заходів та програм певного політичного об'єкта (насамперед держави, політичних партій, громадсько-політичних рухів тощо) в галузі взаємовідносин етнонаціональних спільностей між собою та їхніх стосунків з державою. Отже, головним суб'єктом етнополітики є держава. Об'єкт етнонаціональної політики складає уся сукупність етнополіт. явищ:

• політичне життя етнічних груп, до яких належать громадяни держави (виборчі компанії, референдуми, місцеве самовр.);

• розселення етносів на території, на яку поширюється суверенітет держави;

• соціально-економічні та політико-культурні взаємини етносів між собою та з державою;

• стосунки етнічних груп, що проживають на території даної держави, з їхніми етнородичами в інших державах.

Однією з головних категорій етнонаціональної політики є етнічний інтерес. Етнічний інтерес — це інтерес етнічної спільноти чи групи, яка об'єднується специфічними зв'язками, це об'єктивно зумовлені мотиви діяльності етнічної спільноти, які складаються з усвідомлення ними власних потреб та з'ясування й пошуку засобів та умов їх задоволення.

Узгодження етнічних інтересів та досягнення міжетнічного й міжнаціонального порозуміння — одна з головних умов реалізації національних інтересів. Національний інтерес — це уявлення нації, національної держави про найоптимальніші умови свого самозабезпечення та розвитку.

Принципи етнополітики:

• науковий аналіз і творче осмислення вітчизняного та світового досвіду в цій галузі;

• рівноправність усіх національностей, взаємоповага до цінностей усіх народів, заперечення дискримінації;

• непорушність державних кордонів, оскільки терит. претензії є джерелом міжнаціональних і міжнародних конфліктів;

• органічна єдність усіх сфер суспільного життя;

• цілісність національної політики, врахування взаємозв'язку усіх її компонентів та факторів;

• здійснення спеціальних програм щодо розвитку соц. меншин;