Світогляд та позиція

Як дбайливий освітянин, Ковалів покладав свої труди й молитви для зміцнення духовності своїх вихованців та їхніх родин, а як письменник щиро будив совість співвітчизників, боронив од пороків та моральних пасток.

Складна художня палітра митця тісно пов’язана з його світоглядом, з естетичними ідеалами, художнім методом. У творах письменника простежуються різноплановість його поглядів, інколи їхня суперечливість, водночас щирість, чесність, готовність автора братися за найболючіші теми, порушувати найскладніші питання, творчо вирішувати їх. Звідси й багатюща галерея образів, характерів, типів, які свідчать про розуміння С.Ковалівим людини в її соціально-політичному і духовному житті, в контексті життя всієї нації.

Майже половина відомих творів С.Коваліва присвячена зображенню галицького села за часів австро-угорського панування. Він був одним із перших галицьких письменників, хто відгукнувся на палкий заклик І.Франка зображати «соціальні й економічні сторони» селянського життя, «гніт, страждання і всяку кривду» [66, 52]. Про твори С.Коваліва цієї тематики, можна сказати словами І.Франка: «Він не пише повістей, ані довгих оповідань, не видумує нічого: ані людей, ані пригод, не силується зацікавити читателя. Він звичайно розповідає тільки те, що чув, бачив і для того все зачинає від себе, а розказуючи про пригоди і діла других людей, раз у раз заглядає вглиб власної душі і показує нам, що в ній при тім діється». [99 – 42-44].

С.Ковалів не тільки спостерігає за життям селян в умовах капіталістичної дійсності, а й прагне його осмислити й осягнути в усіх вимірах: соціальному, національному, особистісному.

Ознайомлення зі світовою та українського класикою, пізнання динаміки художньої думки своїх попередників, передусім І.Франка, допомогло С.Коваліву виробити ­– відповідно до конкретного задуму і життєвого матеріалу – свої художні індивідуальні принципи. Не заперечення, відмова від попередніх традицій, а продовження й розвиток їх, оновлення структури в найбільш суттєвих її виявах (проблематика, жанр і стиль, типи героїв і конфліктів) стало прикметною рисою творчості галицького письменника. Тож не випадково, що в українській літературі першим в освоєнні бориславської теми сміливо пішов услід за Франком С.Ковалів. Саме він, не лякаючись осуду і цькування, творчо наслідуючи досвід свого вчителя, створив велику кількість творів про Борислав (більше двадцяти), які друкувалися в різних тогочасних часописах, а потім стали входити до складу окремих збірок («Дезертир і інші оповідання», 1899; «Громадські промисловці», 1899; «Риболови і інші оповідання», 1903; «Похресник і інші оповідання», 1909 тощо).

Ідейно-естетичні позиції І.Франка, міра авторської причетності до поставлених проблем, розуміння закономірностей життя позначилися на особливому відборі життєвих фактів, на їх розміщенні і висвітленні й у С.Коваліва, кредо якого було досить просте: реалізм в обов’язковому поєднанні з тонкою психологізацією. Поділяючи основний пафос Франкових естетичних правил: «У нас єдиний кодекс естетичний – життя», вимоги про те, що «література певного часу повинна бути образом життя, праці, бесіди і думок того часу» [96, 12], він своєю творчістю реалізовував теорію наукового реалізму І.Франка, що, за твердженям Д.Наливайка, має типологічну й генетичну спорідненість з натуралізмом, «конституючими домінантами» якого виступають «сцієнтизм, об’єктивізм, світоглядний монізм і принцип життєподібності» [75, 118–120].

Головні принципи концепції “наукового реалізму” стали основою багатовимірного реалізму С.Коваліва, який не був ідеальним, прикрашеним, очищеним від “тривіальностей, грубіянств, обридливостей”, а був зверненим до буднів, до життя в маргінальних верствах суспільства. На формування естетичного світогляду С.Коваліва мала значний вплив і “школа Франка” з її орієнтацією на “життєподібність”, на “різнородність явищ і течій” (І.Франко). Головні принципи концепції “наукового реалізму” стали основою багатовимірного реалізму С.Коваліва, який не був ідеальним, прикрашеним, очищеним від “тривіальностей, грубіянств, обридливостей”, а був зверненим до буднів, до життя в маргінальних верствах суспільства.

Основа філософського світогляду С.Коваліва, яка становить своєрідний симбіоз просвітительських і релігійно-християнських постулатів, поєднаних з прогресивними поглядами педагога-гуманіста. На переконання митця, без сповідування основ християнської моралі неможлива сама сутність людини. С.Ковалів створює власну концепцію ідеальної людини, найголовнішим скарбом якої є любов до людей, висока духовність і порядність. Християнсько-релігійні уявлення митця підкріплювалися просвітительською вірою в розум і людину. Звідси – пошуки позитивного ідеала, позитивного героя: вчителя-просвітителя, як Семен Трудолюб (Світ учить розуму”), Семен Гриник (“Свій по званю”), Стефан Джумак (“Презента”), або ідеального селянина-мужика (Стефан Тулюк “Добрий заробок”), автохтон Литюк (“На Дрімайловім пустарищу”), або бунтаря-протестанта (Стефан Фасолька (“Громадські промисловці”), Дмитро Мацюра (“Здрячі”), для яких знання, самовіддана праця, моральні чесноти– то “золото, жемчуг неоціненний” (С.Ковалів).

Витоки прогресивних методів навчання і виховання С.Коваліва теж беруть початок у християнстві. Взявши гуманізм відправною точкою у своїй педагогічній діяльності, яка тривала все життя як безперервний вияв інтересу до душі дітей і молоді, він називає любов і добро рушійною силою у процесі становлення особистості. Дидактичні засади, засновані на принципах гуманізму, акумульовані в його спеціальних педагогічних студіях та малій прозі (“Свій по званню”, “Презента”, “Світ учить розуму”, “Прогулка вверх”, “З кількох тисяч один”, “Незварені яблука” та ін.). З великим пієтетом і теплом змодельовані письменником образи вчителів Семена Гриника, Стефана Джумака, Лупини, Петра –високодуховних інтелігентів, правдоборців, з вродженою культурою душі, з палким бажанням вивести народ із темряви, з твердим переконанням у святості свого фаху і причетності до великих зрушень у свідомості українського громадянства. Вони є провідниками тих гуманістичних принципів, бо письменник зміну державних і супільних інституцій пов’язував із самоусвідомленням людини передусім у царині духу і національної самосвідомості.

За більш як сорокарічну літературну діяльність С.Ковалів творчо опрацьовував, здається, всі важливі теми, які поставали перед літературою того часу. Він перший із західноукраїнських письменників продовжив розпочату і розвинену І.Франком робітничу тематику. Ніхто, окрім нього, не зміг так детально, з вражаючою правдивістю і документальністю показати процес пролетаризації селян, первісного нагромадження капіталу.

Водночас, відчуваючи ті імпульси, якими збагачувалось його письмо і які йшли від І.Франка, під впливом якого формувались його естетичні смаки й уподобання, митець створив своєрідну й оригінальну художньо-естетичну систему. Кожну тему він інтерпретував по-своєму, додаючи до неї свій власний досвід, талант, художню майстерність. Як слушно зауважує А. Гуляк, “кожний митець приносить до скарбниці духовної культури людства свій неповторний внесок і водночас оволодіває попереднім естетичним досвідом. Але в історії розвитку художньої свідомості є такі моменти, коли проблема наступності з індивідуальної справи письменника стає важливою проблемою цілої літературної ситуації. Від її розв’язування залежить не лише індивідуальна літературна доля, а й визначення подальшого шляху художнього розвитку [20, 124].