Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
diplom.rtf
Скачиваний:
42
Добавлен:
19.03.2015
Размер:
1.68 Mб
Скачать

70

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….

3

РОЗДІЛ 1. Мотивація, як збудник активності підлітків до занять спортом…………………………………………………………………………

1.1. Сутність мотивів до занять спортом…………………………………….

1.2. Структура та зміст мотивації …………………………….......................

1.3. Особливості формування мотивації до занять спортом……..…..........

Висновки до першого розділу…………………………………………………

7

11

21

27

РОЗДІЛ 2. Організація та методи дослідження……………………………

2.1. Організація та контингент дослідження……………………………........

2.2. Методи дослідження………………………………………………………

2.3 Методика «мотиви до занять спортом»…………………………………..

2.4 Методика потреби у досягненні»…………………………..........................

2.5 Методика «спрямованість» особистості…………………………………

29

33

33

34

35

РОЗДІЛ 3. Результати дослідження та їх обговорення…………………..

3.1 Показники вивчення мотивів занять спoртoм юних спортсменів…..

3.2. Визначення потреби в досягненні цілей юних спортсменів………..

3.3 Показники вивчення спрямoванoсті oсoбистoсті юних спортсменів….

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...

38

42

45

48

ВСТУП

Актуальність теми. У Законах України «Про фізичну культуру і спорт», «Про освіту», «Про вищу освіту» та в інших нормативних документах відзначено необхідність створення умов для всебічного, гармонійного розвитку і саморе-алізації кожної особистості як громадянина України. Принцип гармонійного розвитку особистості передбачає формування фізичної культури особистості поряд з іншими сторонами виховання. Реалізацією цієї вимоги є комплексний розвиток інтелектуальних, фізичних, моральних та естетичних засад особистості. Неприпустимий однобічний розвиток фізичних основ школярів на шкоду їх духовним якостям, тому питання мотивації до формування здорового способу життя серед підлітків та молоді є дуже актуальним.

Разом з тим, індивідуальні здібності (мислення, сприйняття, уявлення) та естетичне виховання (культура самозбереження та саморозвитку, почуття прекрасного через вдосконалення власної фізичної форми, догляд за власним здоров’ям) не варто розглядати ізольовано, без контексту рухового (фізичного) розвитку дитини. Фізична культура є складовою частиною загальної культури і професійної підготовки підростаючого покоління і тому є обов’язковим розділом гуманітарної частини освіти, значущість якого проявляється через гармонізацію духовних і фізичних сил, формування таких загальнолюдських цінностей, як здоров’я, фізичне і психічне благополуччя, фізична досконалість. Тобто фізичне виховання є естетичним засобом виховання всебічно розвиненої особистості.

Сучасний стан фізичного виховання дітей шкільного віку характеризується недостатньою ефективністю, яка не може забезпечити необхідного рівня фізичного здоров’я дошкільників. Застосування традиційних форм і методів фізичного виховання дошкільників ще й досі не орієнтовано на профілактику відхилень від норми і не сприяє активному попередженню функціональних порушень, хронічних захворювань і досягненню повноцінного фізичного та естетичного розвитку і фізичної підготовленості дітей.

До всебічного розвитку особистості з урахуванням її духовності, естетичної культури і фізичної досконалості закликає і сучасна наука. Так, в теорії і методиці фізичного виховання Б. Ашмарін, Л. Матвєєв, Б. Шиян, В. Папуша та інші вчені займались фізичним розвитком молоді, а питання естетичного виховання на уроках фізичної культури досліджувались В. Бєлоусовою, Н. Глушак, Г. Сатировим та ін. Загальним питанням організації естетичного виховання в навчальному процесі присвячені сучасні праці Е.Володіна, С. Герасимова, С. Кудрявцевої, А. Никифорової, Г. Шевченко та ін., а проблему естетичної культури особистості розглядали А. Піскунов, В. Сосіна, Т.Лисицька, С. Кражніна та ін. Загальнотеоретичний розвиток особистості у взаємозв’язку фізичного з естетичним вихованням досліджували в своїх роботах Т. Ротерс, Л. Лубишева, В. Завадич, Н. Бервінова та інші.

Теоретичний аналіз наукової літератури та вивчення досліджень у цьому напрямку вказують на недостатність розгляду саме мотиваційної складової в естетичному і фізичному вихованні та їх розробки в теоретичному і практичному аспектах. Дослідження цього питання є конче важливим на сучасному етапі розвитку суспільства, що зумовлено потребою у всебічно і гармонійно розвиненій особистості, красивої духом і тілом.

Звідси виникає необхідність вивчення та аналізу сучасного вітчизняного та зарубіжного досвіду щодо проблеми формування спортивного стилю життя та його мотиваційної складової у сучасних підлітків.

Об’єктом дослідження є мотиваційна складова в тренувальному процесі учнів ХВУФК.

Предметом дослідження є особливості мотивації учнів ХВУФК до занять обраним видом спорту

Мета дослідження полягає в встановлені рівня та характеру мотивації учнів ХВУФК до занять обраним видом спорту.

Виходячи з об’єкту, предмету та мети дослідження перед нами були поставлені наступні завдання:

1. З’ясувати стан дослідження проблеми мотивації в педагогічній теорії та практиці.

2. Визначити педагогічні дії мотиваційних чинників у процесі залучення підлітків до спортивних занять спортом.

3. Розробити рекомендації щодо запровадження системи фізичних занять для дітей середнього шкільного віку із запроважденням мотиваційної складової.

Для вирішення поставних завдань нами використовувались наступні методи дослідження: метод аналізу наукових джерел з проблеми дослідження, метoдика вивчення мoтивів занять спoртoм за В.І.Трoпнікoвим, метoдика пoтреби в дoсягненні цілей за Ю.М. Oрлoвим, Метoдика вивчення спрямoванoсті oсoбистoсті (В. Смекала і М. Кучера).методика визначення порівняльний аналіз.

Апробація результатів роботи. За матеріалами роботи була надрукована стаття у збірці наукових праць за матеріалами І туру VІІ Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції «Дидактико-методичні аспекти фізичної культури» (Херсон 2012 р.).

Структура і обсяг роботи. Дипломна робота освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» викладена на 46 сторінках комп’ютерної верстки. Складається з: вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У роботі використано 28 літературних джерел. Робота містить 2 рисунки та 1 таблицю.

Розділ 1 Мотивація, як збудник активності підлітків до занять спортом

1.1. Сутність мотивів до занять спортом.

Разом із охороною і зміцненням здоров'я дітей, одним із основних завдань фізичного виховання є формування життєво необхідних рухових умінь і навичок. На даний час з'явилося багато нових методик проведення фізкультурних занять, спрямованих на формування в дошкільників інтересу до занять фізкультурою, участі в іграх, змаганнях. Однак проблема формування зацікавленості дітей заняттями з фізичної культури, формування в них стійкої потреби у здоровому способі життя та естетизація цього процесу поки що залишається недостатньо розробленою, особливо стосовно шкільного періоду життя дитини.

Фізичне виховання історично є однією з перших педагогічних проблем. Необхідність фізичних вправ для зміцнення здоров'я і загартування організму дитини відзначали Сократ, Платон, Аристотель. Зокрема, Платон стверджував, що “гімнастика є цілюща частина медицини. Вже у перших педагогічних системах було обґрунтовано роль фізичного розвитку як необхідної умови і результату правильного виховання. [10]

Я. А. Коменський вважав турботу про здоров'я дитини найпершим обов’язком матері, яка поруч із повноцінним харчування має забезпечити умови для рухової активності дитини вже з перших днів життя. Для зміцнення здоров'я та фізичного розвитку дітей рекомендував правильно підібрані та дозовані фізичні вправи. [32]

Догляд за тілом, турбота про зміцнення здоров'я необхідні для виховання гідної людини, вважав Дж. Локк, який започаткував введення обов’язкового фізичного виховання в навчальних закладах Англії у формі рухливих ігор та спортивних вправ [3].

Ж. Ж. Руссо підтримував вимогу Я. А. Коменського стосовно обов’язкового годування немовляти материнським молоком, а час від народження до двох років життя вважав найважливішим для фізичного виховання. Особливу увагу приділяв дитячим рухливим іграм та фізичним вправам на свіжому повітрі. Для того щоб розвинути розум дитини, щоб вона була мудрою та розсудливою, вважав Руссо, потрібно зміцнювати її тіло, зробити його здоровим [3].

Й. Г. Песталоцці у книзі “Елементарна гімнастика” охарактеризував типи вправ залежно від рухливості суглобів, за анатомічною класифікацією: вправи для голови, ніг, рук, тулуба. Ці вправи він розглядав як “підготовчий засіб” ефективного фізичного розвитку дітей, за допомогою якого можна забезпечити навчання більш складних рухів, спортивних вправ тощо [3].

Зв’язок фізичного і розумового виховання відзначав Г. Сковорода: фізичне виховання має зміцнити дітей, “таким чином, що допоможе краще пізнати науки” [12].

К. Ушинський надавав виняткового значення народним рухливим іграм як засобу фізичного виховання і схвалював дослідження цього засобу зміцнення здоров'я дітей. Значний внесок у цю справу зробили книги російського педіатра і педагога Єгора Покровського (1838-1895), у яких обґрунтовано культурологічні засади фізичного виховання, зібрано та проаналізовано ігри різних народів.

Один з основоположників гігієни і теорії фізичного виховання, лікар, анатом і педагог П. Лесгафт розробив систему фізичного виховання дітей, засновану на антропології – науці про людський організм. Систему фізичного виховання він підпорядкував закономірностям анатомії і фізіології. [8]

Наукова концепція фізичного виховання П. Лесгафта заснована на зв’язку фізичних і духовних сил людини, провідній ролі свідомого оволодіння фізичними вправами. Розроблена методика поетапного оволодіння рухами свого тіла: від вивчення правильних рухів через поступове збільшення напруження до оволодіння орієнтуванням у часі і просторі. [8]

Послідовник П. Лесгафта, вчений гігієніст Валентин Гориневський (1857-1937) розробив систему засобів фізичного виховання, яка включала фізичні вправи, загартовувальні процедури, рухливі ігри.

Як важливий елемент всебічного розвитку дитини розглядав фізичне виховання В. Сухомлинський, наголошуючи на необхідності гармонізувати фізичний розвиток та духовне життя дитини. [14]

У спеціальних дослідженнях вітчизняних та закордонних психологів: Л.С, Виготського, О.В. Запорожця, Ж. Паже та ін. – показана наявність тісного взаємозв’язку між кількістю та якістю рухової активності і проявленням сприйняття, пам'яті, мислення, емоцій у дітей. [19]

Проблеми фізичного виховання знайшли вирішення у теоретичних і методичних досліджень Є. Леві-Гориневської, Г. Бикової (методика навчання дітей рухів, проведення занять з фізичної культури), М. Кистяковської (розвиток рухів у ранньому дитинстві), Т. Осокіної (система занять з фізичної культури). Цілісну систему виховання дітей розробив Е. Вільчковський; проблема забезпечення рухового режиму досліджена Т. Дмитренко, Н. Денисенко; удосконалення основних рухів під час різних форм організації фізичного виховання – Г. Шалигіною, О. Богініч.

Рухова активність дитини має певний взаємозв’язок з її фізичним розвитком. Діти більш активні мають кращий фізичний розвиток у порівнянні з менш активними. Це підтверджується дослідженнями (І.М. Ледовська, Л.В. Карманова, О.Г. Сухарєв та ін.) про те, що між вищезазначеними ознаками є тісний взаємозв’язок. ”Більш висока рухова активність сприяє кращому фізичному розвитку, а кращий фізичний розвиток стимулює рухову активність”, - писав К.М.Смирнов. [37]

На думку О.Г.Сухарєва: “Гігієнічною нормою слід вважати такі величини рухової активності, які повністю задовольняють біологічну потребу у рухах, відповідають функціональним можливостям організму, сприяють зміцненню здоров'я дітей, їх сприятливому та гармонійному розвитку у подальшому”. [32]

У 80-90-х роках наукові дослідження та методичні розробки присвячувалися обґрунтуванню системи занять з фізичної культури для дітей різних вікових груп, у тому числі на свіжому повітрі цілорічно(О.Г. Аракелян, Л.В. Карманова, Л.І.Пензулаєва), обґрунтуванню методики проведення рухливих ігор різних видів (Т.І. Осокіна, Е.А. Тимофєєва, Е.С. Вільчковський), навчанню дітей грі в баскетбол та футбол (Е.І. Адашкявичене, О.І. Курок), катанню на ковзанах (Л.І. Пустиннікова), удосконаленню основних рухів у дошкільників у природних умовах під час прогулянок (Г. Шалигіна) та застосуванню допоміжних вправ у навчанні складних рухових дій (Г.П. Лескова, Н.А. Ноткіна, Т.С. Грядкіна. [4]

М. М. Єфименко у 1999 році опублікував програму “Театр фізичного розвитку і оздоровлення” для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. У ній автор сформулював принципово нові системи фізичного виховання і оздоровлення дітей перших 10 років життя. Дана система спирається на об’єктивні закони розвитку людського організму. Червоною ниткою проходить ідея перетворити “одноманітні заняття в заняття-спектаклі, що дарують дітям радість та приносять користь їх естетичному, фізичному, інтелектуальному розвитку, формуванню міжособистих відносин”.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]