- •§1.1 10
- •§1.1 10
- •Передмова
- •Частина і
- •Формування перших технічних і технологічних знань, їх різновиди
- •Знання про природний світ
- •§ 1.3. Хімічні знання — ремесло чи мистецтво перетворення речовин?
- •§ 1.4. Виникнення перших історичних знань
- •VII — перша половина IV ст. До н.Е.)
- •§ 2.2. Елементарна математика Давньої Греції
- •§ 2.3. Хімічні знання в контексті давньогрецької натурфілософії
- •Розвиток уявлень про будову Землі та її надра
- •§ 2*4. Перехід від міфологічного до раціоналістичного тлумачення історії
- •§ 3.2. Систематизація математичних знань і становлення теоретичної математики
- •§ 3.3, Технохімічна практика та алхімія Олександрійського періоду
- •§ 3.4. Літописи як форма історіографічної творчості. Діяльність римських анналістів
- •Розвиток мовознавчих питань у працях олександрійських і римських граматиків
- •§ 4.2. Математичні досягнення Сходу
- •§ 4.3. Розквіт арабської алхімії
- •§ 4.4. Перегляд античної історіографії з християнських традицій
- •§ 5.2. Практичне і теоретичне спрямування розвитку математичних знань
- •Нові тенденції в розумінні механіки
- •§ 5.3. Розвиток західноєвропейської алхімії, розширення знань про речовини
- •§ 5.4. Формування нових напрямків в історіографії
- •Список додаткової літератури
- •Частина II
- •Формування нових центрів культури. Зміни в засадах освіти
- •§ 6.2. Новий етап в розвитку західноєвропейської математики
- •§ 6.3. Ятрохімічний напрямок досліджень
- •Нова анатомія людини
- •§ 6.4. Гуманістична історіографія: її поширення в країнах Європи
- •Класифікація наук ф. Бекона та т. Гоббса
- •§ 7.2. Вплив зміни характеру наукового пізнання на розвиток математики
- •Формування нових галузей науково-технічного і фізичного знання
- •§ 7.3. Нові досягнення хімії на грунті взаємодії хімічного ремесла та теоретизуючої алхімії
- •Опанування досягнень Великих географічних відкриттів
- •§ 7.4. Поглиблення інтересу до вивчення . Історичних джерел
- •Намагання створити раціоналістичну історію та соціологію
- •Диференціація мовних досліджень
- •§ 8.2. Створення аналізу нескінченно малих: диференціальне та інтегральне числення
- •Еволюція засад теоретичної та практичної механіки
- •Розробка проблем вазємодії тіл
- •8.3. Становлення науково? хімії
- •8.4, Скептицизм як реакція на нагромадження історіографічного матеріалу
- •Розділ 9
- •Нерівномірність розвитку науки в різних країнах
- •Освітянські реформи
- •Вихід Росії на світову наукову арену
- •9.2. Професіоналізація математичних досліджень
- •9.3. Започаткувати історичного підходу в космогонії і. Канта
- •§ 9.4. Всесвітня історія та прогрес людства як предмет теоретичних роздумів
- •§1.1 10
- •§1.1 10
- •Основи історії науки і техніки
- •252151, Київ, вул. Волинська, 60
§ 7.3. Нові досягнення хімії на грунті взаємодії хімічного ремесла та теоретизуючої алхімії
Незважаючи на наступ наукової революції, хімія розвивалася повільніше порівняно з фізико-матемаїичними науками. У хімії ще повного мірою панували традиції та уявлення ятрохімічної школи. Більшість хіміків із середовища лікарів та аптекарів бачили головне завдання в розробці та вдосконаленні рецептур лікувальних засобів та ігнорували інші галузі хімії. У таких умовах теоретичні питання хімії розроблялися всліпу, ідеї, висловлені натурфілософами, сприймалися хіміками, проте не застосовувались при поясненні хімічних явищ і законів.
XVII ст. називають століттям народження хімії як самостійної науки. Цьому, безперечно, сприяла увага до розв"язання практичних проблем. Звертає на себе увагу такий факт. Усі більш-менш помітні хіміки та хіміки-технолога кінця XVI — початку XVII ст. були ще й алхіміками. Між тим виключно пракгики-емпірики далі окремих, конкретних, хоч і геніальних відкриттів не пішли. їх досвід залишався теоретично не осмисленим, вони немов пройшли повз алхімію, тоді як саме алхімія уможливлювала єдність теоретичної думки та практичного вміння. Утворенню принципово нового знання про речовину сприяла історична взаємодія трьох форм розвитку хімічного знання в минулому: природнича філософія, алхімія та хімічне ремісництво.
Завдяки розвитку мануфактур виникла проблема вивчення горіння. Нові виробництва, особливо металургійні, потребували багато палива. З одного боку, потрібно було відшукати нові види палива, з іншого — металурги погребували знань щодо процесів відновлення металів з руди та оксидації металів. У XVII ст. питання про механізм процесу горіння стало особливо актуальним і привернуло увагу багатьох вчених. Хімік і лікар Жан Рей (1583'—1645) на основі власних досліджень дав у 1630 р. найбільш раціональне пояснення кальцинації металів порівняно із сучасниками: “Збільшення маси металу при проколюванні відбувається за рахунок повітря, яке в склянці було згущеним і завдяки сильному тривалому жару пічки стало так би мовити липким; це повітря змішується з окалиною і пристає до її дрібних частинок подібно до того, як вода робить важким пісок, який в неї кинуто”.
Видатним представником ятрохімічного напрямку був фламандський вчений Ян Баптист Ван-Гельмонт (1577—1664). У його працях поєднувалось новаторство в галузі хімії та традиційні вірування. Основний інтерес Я. Ван-Гельмонта полягав у вивченні тріади:
склад — складові частини — складене тіло. На його думку, тільки ті тіла можуть бути визнані простими, які одержують внаслідок розкладання складених тіл. Я. Ван-Гельмонт вважав воду елементарним тілом органічних речовин. Вивчаючи процес бродіння (бродіння молодого вина, приготування пива), Я. Ван-Гельмонт виявив виділення деякого ‘‘духу”. Потім виявив той самий дух при угорянні вугілля та назвав його “лісовим духом”, або “газом”. Ці спостереження заклали основи вивчення відмінностей газів повітря, розгляд останнього як складного утворення. Я. Ван-Гельмонтові належала важлива ідея про роль ферментів і ферментації в живих організмах. На його думку, ферменти є в усіх органах і “соках” живих організмів.
Я. Ван-Гельмонт був прибічником і одним із перших, хто провів кількісний дослід і відкинув алхімічну тріаду як набір матеріально- духовних принципів, здійснив досліди на підтримку принципу збереження речовини. Я. Ван-Гельмонт вважав, що при розчинюванні срібла в соляній кислоті воно не знищується, бо його можна знов отримати з розчину. Намагання кількісного обгрунтування алхімії, яка переважно була якісною, привело Я. Ван-Гедьмонта до створення пневматичної хімії, що підготувала точний — об’ємний та ваговий — дослід.
Кількісний підхід був засвоєний хіміками того часу, з одного боку, як самостійний напрямок досліджень (звідси їх хіміко-аналітичні досягнення), з іншого —як спрямований на кіміко-терапев- тичне лікування живого організму лабораторно одержаними лікувальними препаратами суворо дозованого складу. Насам перед тут уперше формується біохімічна спрямованість хімічного мистецтва, шо лише ставало наукою.
На відміну від Я. Ван-Гельмонта Даніїл Зеннерт (1572—1637) був прибічником фізичного атомізму. Він, не від кидаючи поглядів Арістотеля щодо елементів, припускав, що вони складаються з атомів. Якщо логічно розгорнути цю думку, то вийде, що атом є ніщо інше, як елемент, а їх асоціація (“вторинні атоми”) — молекула. Його дйвовижна думка про вторинний атом, або молекулу, передувала появі хімії як науки. Разом з тим Д. Зеннерт не цурався алхімії і вірив у трансмутацію, хоч це і суперечило його атомістичним поглядам.
Видатною фігурою того часу був Юган Рудольф Глаубер (1604— 1668) — хімік-технолог, лікар і алхімік. Результати його діяльності вагомі: він отримав оцет із вина, ліки, концентровані мінеральні кислоти (соляну, азотну), описав властивості та розробив спосіб одержання “чудової соді” (сірчанокислого натрію), що відома як глауберова, обгрунтував вплив технічних виробництв на хімічну технологію,
на прикладі технохімічних ремесел. На той час технохімічні ремесла вже перетворювалися на хімічні технології мануфактурного виробництва: виробництво сірчаної, азотної та соляної кислот, миловарінь ня, склоробство, виробництво соди та поташу, більш досконале добування кухонної солі. Але залишалась ще й певна кількість речовин, виготовлення яких все ще носило кустарно-препаративний характер.
Експериментальні дослідження рослин і вищих тварин
Значний успіх у розвитку ботаніки пов’язаний з ім’ям швейцар,- ського вченого Каспара Баугіна (1560—1624). Вій вивчив і описав понад 6000 видів рослин у вигляді коротких діагнозів. Через відсутність чітких уявлень про систематичні категорії, К. Баугін користувався прийомом, який тепер називають бінарною номенклатурою. К. Баугін намагався об’єднати види за ознакою загальної схожості в певні групи. Він поділив рослини на 12 “книжок”, кожну “книжку” — на секції, секції — на роди, роди — на види. У К. Баугіна зустрічаються перші нариси природної системи, однак вони були ше дуже недосконалими.
Італійському натуралісту та філософу Андреа Чезальпіно (1519— 1609) належить перший досвід систематизації рослин, в основу якої він поклав знання про будову насіння, квітів і плодів. Ідучи за Аріс- тотелем, він розглядав рослішу як недосконалу тварину. Вважаючи, що насіння уособлює в собі “життєвий принцип’’ рослини —його душу, він пропонував найбільшу увагу при класифікації звертати на насіння, плоди та їх “оболонку” — квітку. Однак запропонована ним класифікація (він поділив рослини на 15 груп) була абсолютно штучною. А. Чезальпіно започаткував вчення про метаморфоз (перетворення основних органів рослин внаслідок зміни функцій), а також запровадив поняття рід і вид.
Важливе значення для розвитку ботаніки і ботанічної систематики мали також праці німецького натураліста і філософа першої половини XVII ст. Йоахіма Юнга, які заклали основи ботанічної морфології та органографії. Й. Юнг коротко і точно діагностував різні органи рослин. Він наполягав на введенні в науку принципу: всі рослинні органи, схожі за своєю “внутрішньою сутністю”, мають носити одну й ту саму назву, хоча б вони й були різні за формою. Заслугою Й. Юнга було ще й те, що він уточнив існуючу і ввів нову ботанічну термінологію.
Розвиток ; ботаніки, особливо анатомії рослин, створив передумови для зародження фізіології рослин. Важливу роль у цьому відіграло застосування експериментальних методів хімії та фізики для пояснення різних явищ у житті рослин. Перша спроба наукового тлумачення питання щю: грунтове- харчування рослин належить Б. Паліссі в праці "Істинний рецепт, завдяки якому всі французи можуть навчитися збільшувати свої багатства’V Дослід Я. Ван-Гельмонта з вербовою гілкою, здійснений 1600 р. у зв’язку з вивченням живлення рослин, прийнято вважати першим фізіологічним експериментом. На основі цього досліду Я. Ван-Гельмонт зробив висновок, що своїм ростом рослина зобов’язана воді. Позитивним моментом так званої водної теорії було те, що живлення рослин розглядалося не як пасивне засвоєння корінням споживних речовин із землі, а як процес, що відбувається за рахунок активної синтезуючої діяльності рослин. Ідея активності рослини як живого організму отримала подальше експериментальне підтвердження і розвиток у працях М. Мальдігі, в яких були подані перші припущення та спроби наукового пояснення участі листя та сонячного світла у живленні рослин.
Поступово з’являються нові зведення відомостей про світ тварин. Оіід відзначити багатотомну компілятивну енциклопедію “Історія тварин”, яку уклав К. Геснер (1551—1587). З’явилися описи “заморських тварин” Г. Ронделе, І. Сальвіані, П. Белона. П. Белон уперше зробив спробу порівняти будову птаха й людини, зобразивши поруч їхні скелети (1555). На відміну від ботаніки описова і систематизуюча зоологія розвивалися дещо іншим шляхом. “Початкова інвентаризація” проводилась уперше. Проте робота з класифікації тварин, створення раціональних систем тварийного світу велася значно повільніше. Велика кількість нижчих безхребетних тварин була мало опрацьована.
Анатомічні та анатомо-фізіологічні праці були присвячені головним чином органам людини і вищих тварин. Великі анатоми XVI— XVII ст. уперше вивчали будову важливих органів: Г. Фаллопій — череп, органи слуху; Б. Євстахій — зубну систему, органи слуху, нирки; Дж. Фабріцій —• органи травлення; Н. Стено — м’язеву систему; Ф. Гліссон — будову і функцію печінки; Т. Білліс — анатомію центральної нервової системи тощо.
Нова анатомія, насамперед праця А. Везалія, показала, що традиційні уявлення К. Галена помилкові, Між тим знайти інший підхід можна було за умов поєднання поглядів анатомії з новими образами, що було здійснено в експериментальній фізіології Уільямом Гарвеем (1578—1657). Його праця “Анатомічне дослідження про рух серця та крові тварин” (1628) є викладенням нового роду анатомії та фізіології.
Це був уже не опис, а активне дослідження, приклад наукового гідромеханічного пошуку, що проводився за допомогою практичних експериментів.
У. Гарвей, детально розмірковуючи, логічно доводив те, чого побачити не міг: кровообіг має існувати, оскільки кров виходила з однієї половини серця, а поверталась до.іншої. У. Гарвей дотримувався позиції М. Коперніка, проводячи паралель між тілом людини та природним світом, між серцем і Сонцем. Чудово викладене У. Гарвеєм доведення механіки кровообігу надало переконливого вигляду ідеї про те, що організм являє собою машину, хоча й значно складнішу, ніж уявляли в той час.
У фізіології XVII ст розвивалися два основних напрямки: ятро- механічний (зведення законів життєдіяльності до простих законів механіки) та ятрохімічний (витлумачення життєвих явищ на основі хімічних). Я. Ван-Гельмонт представляв агрохімічний напрямок, оскільки використовував хімічні уяшіеї^ія у вивченні процесів життєдіяльності, зокрема, ферментації шлунковим соком. Яіромеханіки (чи ятрофізики) прославилися в історії науки насамперед винахідництвом приладів для наукового пізнання. Зокрема, лікар Санторіо Санторіо (1561—1630) разом з Галілеєм сконструювали термоскоп, піроскоп, пульсовимірювач, прилад для поліпшення слуху. Лікар С. Санторіо, який працював у ГІадуанськомууніверситеті, сконструював камеру, в якій упродовж кількох років вивчав на собі обмін речовин (зважував самого себе, їжу, що приймав, свої виділення). С. Санторіо вважають одним із засновників експериментальної фізіолога.
Створення наукових приладів суттєво змінює характер медично- лікувалької діяльності. Відомий своїм винахідництвом хірург Амбруаз Паре (1517—1590). У молоді роки — скромний французький цирюль- ник, а в зрілі — вчений та перетворювач самої хірургії, А. Паре уславився проведенням ортопедичних операцій з використанням спеціального обладнання. Він зробив детальні малюнки ряду ортопедичних приладів, що сприяио подальшому розвитку наукової думки в хірургії. А. Паре писав свої твори народною французькою мовою, а це робило досягнення хірургії загальнодоступними.
У XVII ст, відбувається становлення порівняльної анатомії. Цей процес пов’язаний насамлеред з іменами А. Северіно, К. Перро, Е. Тіссона, Т. Вілліса. Дослідники порівнювали анатомічну структуру нижчих тварі ш., знаходячи при цьому риси однаковості в їх будові.
Крім того, було досягнуто успіхів у галузі ембріології тварин. У. Альдрованді зробив першу спробу (після Арістотеля) систематично дослідиш- етапи розвитку курячого яйця і формування курчати в яйці палійський учений Д. Фабріцій вивчив зародки людини, різних тварин. Слід відзначити трактат Р. Декарта “Про формування тварини” (1648); книгу У. Гарвея “Про зародження тварин” (1651).