Формування нових галузей науково-технічного і фізичного знання

Розвинута Г. Галілеєм термінологія зафіксувала новий рівень тео­ретичних понять, що узагальнювали нові уявлення про використання в предметно-чуттєвій діяльності природних властивостей. Тому є підстави вважати, що зроблене Г. Галілеєм вплинуло й на розвиток науково-технічного пізнання.

Найбільше значення для розвитку науково-технічного пізнання мали роботи Г. Галілея в галузі терта та опору матеріалів. Однак спроби систематизувати результати, здобуті в механіці, не дали хоча б чогось подібного до системи Евкліда або Архімеда.

Досягнення особисто Г. Галілея та його сучасників у розвитку техніки експерименту певною мірою допомогли створити нові напрямки наукових досліджень. Насамперед це стосується розвитку вчення про теплоту Розвиток металургії, гончарної справи, інших виробництв, із застосуванням печі та горну, перші спроби використати силу пару стимулювали розвиток вчення про теплоту. Цьому сприяло створення відповідних приладів (термоскопа, термометра).

Створення телескопа та астрономічні спостереження XVII ст. викликали новий інтерес до оптики: оскільки цей інструмент існував, необхідність його вдосконалення спричинила пошук пояснення того, як він' працює. А внаслідок — було відкрито наукові принципи, які в свою чергу допомогли сконструювати інші інструменти. Оптика XVII ст. виросла головним чином із спроби ліквідувати дефекти телескопу, для чого потрібно було зрозуміти сутність явища. Розквіт оптики почався з удосконалення методу шліфування скла та пошуків збільшувальних труб, до яких Г. Галілей мав безпосереднє відношен­ня.

Перші спроби наукового розгляду природи світла належать Й. Кеплеру та Р. Декарту. Й. Кеплер висловив ідею “тілесності” світла, започаткував теорію витікання або емісійну теорію світла. Уяв­лення Р. Декарта про природу світла випливали з його загальної концепції світобудови. Він розглядав світло як миттєву передачу тиску від джерела світла в ефірі, тобто особливо тонкому середовищі, що заповнює простір.

Швидкому прогресу оптичних досліджень сприяв розвиток оптичної техніки в Голландії: винайдення підзорної труби, мікроскопа (3. Янсен, 1590), створення Й. Кеплером теорії камери-обскури, яку він разом з новим формулюванням закону заломлення світла описав у трактаті з оптики “Доповнення до Вітелло” (1604). Великим кроком уперед була розроблена Й. Кеплером теорія зору, де він підкреслив особливе значення кришталика, зміни кривизни якого призводить до короткозорості чи далекозорості. Вперше було досить чітко пояснено явище акомодації: вона досягається або наближенням сітківки до кришталика, або стисненням і розширенням його. У своїй знаменитій “Діоптриці” (1611) Й. Кеплер подав проект нової конструкції підзор­ної труби, яка складається з двох двоопуклих лінз, і зробив важливий

висновок про існування повного внутрішнього відбиття. Й. Кеплер вивчав явища відбиття, заломлення, дав поняття фокуса.

У цьому ж 1611 р. вийшов з друку оптичний іракгат М. Домініса (1566—1624). У ньому описано явища райдуги і дисперсії світла в призмі. Однак повного пояснення щодо одержаних кольорів ще не було дано.

Закон заломлення світла був сформульований у сучасній формі голландським математиком і астрономом В. Снелліусом (1580—1626) та Р. Декартом в “Діоптриці”. Гї. Ферма установив основний прин­цип геометричної оптики — так званий принцип найменшого часу для шляху світла, і записав цей закон у математичній формі.

Значних успіхів було досягнуто в галузі вивчення земного магне­тизму. 1625 р. Генрі Геллібранд відкрив варіацію магнітного схилення. Відтоді стає очевидною необхідність систематичного вивчення еле­ментів земного магнетизму.

Нова ера у вивченні магнітних і електричних явищ відкривається визначним твором Уільяма Гільберта “Про магніт, магнітні тіла і про великий магніт — Землю” (1600). У. Гільберт (1544—1603) у своїх дослідженнях застосував до-електричних'і .магнітних явищ експери­ментальний метод. Опис електричних явищ в різних тілах дав підста­ви для введення поняття про тіла, що здатні електризуватися, та такі, шо не мають такої здатності. У. Гільберт уперше розкрив відмінність між електричною та магнітною силами. Електричні та магнітні явища він пояснював витіканням особливих рідин. Усупереч загальноприй­нятій думці, за якою стрілка компасу вказує на якусь небесну точку, У. Гільберт рух стрілки пояснював дією магнетизму Землі. Продов­жуючи дослідження магнітних явищ, У. Гільберт відкрив магнітну індукцію. Він установив, що сталевий якір підвищує магнітну дію; йому вдалося намагнітити дріт полем Землі. У.. Гільберту належить відкриття факту невіддільності магнітних полюсів. Г. Галілей у “Діа­лозі” схарактеризував історичну роль У. Гільберта.

Подальшого розвитку вчення У. Гільберта набуло в роботах О. Геріке, який для вивчення властивостей електрики створив (близько 1650) одну з перших електростатичних машин, яка склада­лася з обертової сірчаної кулі, що електризувалася тертям об руку. За допомогою цієї машини О. Геріке експериментально виявив явище електростатичного відштовхування і встановив існування електрично­го світіння.