Ранній плейстоцен

Ранній плейстоцен включає приазовський, сульський і тилігульський холодні етапи, мартоноський і лубенський теплі етапи. Їх хронологічне положення визначається за палеомагнітною границею Брюнес-Матуяма (0.78 млн.р.т.) у мартоноському горизонті, та за кореляцією тилігульського зледеніння з окським (Веклич та ін., 1993) та з 12-ою океанічною киснево-ізотопною стадією (Веклич, 1990). У досліджених нами розрізах границя Брюнес-Матуяма визначалася під мартоноським кліматолітом (Вигилянская, Третяк, 2000; Vigilyanskaya, 2001) – перший мартоноський інтергляціал зіставляємо з 19-ою стадією.

Приазовський етап (850-780 тис. р.т.) відзначався досить потужним лесо-породоутворенням у північних районах, розвитком кріогенезу (первинно-земляні жили двох генерацій) і наявністю поодиноких широколистяних порід у зниженнях на всій території. Ландшафти субперигляціальні: лісостепові на лесах/сіроколірних суглинках на півночі (просувалися південніше, ніж у il час); степові та сухостепові на лесах у середній–південній Україні; лісо-лучні (з осоками та дрібнолистяними породами) на оглеєних суглинках у Карпатах. Простежено ранню кріогігротичну та пiзню кріоксеротичну стадії.

Мартоноський етап (780-650 тис. р.т.) відзначався поширенням червонувато-коричневих, бурих i злитих грунтів (Н.Сиренко, 1974; Матвіїшина, 1982), найвищою зволоженістю i найбагатшим складом дендрофлори у плейстоцені (Турло, 1982; Комар, 1997; О.Сиренко, 2001). Включає 3 грунти оптимуму, що віднесені до підетапів (Веклич, 1990). За нашими даними нижні грунти є підстадіями оптимуму підетапу mr₁, верхній грунт відноситься до підетапу mr₃ (Герасименко, 1985). Реконструйовано ландшафти: mr_1b1 – теплі суббореальні: мішані ліси за участю екзотів на псевдоглейових і червонувато-бурих лесивованих грунтах (поширювалися у сучасний лісостеп); лісостеп за участю мезофілів на червонувато-темно-бурих грунтах (у північному степу); липово-буково-грабові ліси на бурих грунтах у Карпатах. mr_1b2 – широколистяно-соснові рідколісся з участю екзотів на червонувато-чорних грунтах на півночі, на червонувато-темно-коричневих у сучасному степу; дубово-грабові ліси на червонувато-бурих грунтах у Карпатах. Cубсередземноморські ландшафти займали південні райони (Сиренко, Турло, 1986). Відсутність степової зони, поширення темнохвойних порід і мезофільних екзотів є ознаками високого зволоження підетапу, що, однак, зменшувалося на пізній підстадії. mr₂ – похолодання та аридизація – бореальні ландшафти: лісостепові на сіроколірних суглинках на півночі, степові на малопотужних лесах, із тріщинами усихання, на півдні. Карпати займали сосново-ялинові ліси. mr₃ – тепло-помірні ландшафти: мішані ліси (із смерекою, ялиною) на бурих лесивованих, псевдоглейових грунтах; лісостеп на коричнювато-бурих грунтах; різнотравно-злаковий степ на злитоземах. За типами грунтів та участю термофілів підетап прохолодніший від mr₁. За зсувом зон на південь, поширенням мезофілів по долинах у степовій зоні зволоження значне (але нижче, ніж на підстадії mr_1b1). За значним переважанням сосни при різноманітті екзотів і за вираженими рослинними сукцесіями підетап mr₁ порівнюється з інтергляціалом І кромеру, підетап mr₃ – з інтергляціалом ІІ, із помірнішим кліматом (Zagwijn еt al., 1971).

Сульський етап (650-600 тис. р.т.) відзначався інтенсивнішим лесонакопиченням, ніж попередні холодні етапи, та появою типових перигляціальних ландшафтів (з аркто-бореальними кріофітами і потужними кріотурбаціями). Включає два підетапи лесоутворення і підетап грунтоутворення (Веклич, 1990). Ландшафти: sl₁ – перигляціальні степові на лесах з єрником, березово-сосновими лісами у долинах (до сучасного північного степу); субперигляціальні: степові на лесах на півдні, лісо-лучні на оглеєних лесах у Карпатах. sl₂ – бореальні лісостепові/степові з домішкою дуба, липи (у Карпатах ялини) на бурих рендзинах, глеях. sl₃ – перигляціальні: степові у північній і середній Україні; лісостепові (з аркто-субальпійськими рослинами) у Передкарпатті; субперигляціальні сухостепові лесові засолені – на півдні.

Лубенський етап (600-500 тис. р.т.).Три грунти етапу відносилися до окремих підетапів (Веклич, 1990) чи до двох підстадій оптимуму (лісові грунти на ранній, гумусово-акумулятивні на пізній) та заключної стадії, відділеної лесом (Сиренко, Турло, 1986). За нашими даними підетап лесоутворення lb₂ розділяє підетапи грунтоутворення lb₁, lb₃, на кожному з яких лісовий педогенез змінювався лучно-степовим. На підетапі lb₁ з півночі на південь змінювалися суббореальні помірні, тепло-помірні та теплі ландшафти, на підетапі lb₃ – помірні та тепло-помірні. Ознаками ранніх підстадій підетапів lb_1b1 і lb_3b1 було підвищене зволоження із зміщенням широколистянолісової зони у сучасний лісостеп, лісостепу (з високим залісенням) – у степ. У лубенський час з’являються генетичні типи чорноземів і сірих лісових грунтів (Веклич та ін., 1984). Останні на підстадії lb_1b1 поширювалися до сучасних північно-східних меж степу (бурі лесивовані грунти до Приазов’я). Від початку до оптимуму простежено зміну бореальних лісів липово-дубовими та полідомінантними (за участю граба). Підстадія lb_3b1 відзначалася ландшафтами дубово-грабових лісів на бурих лісових грунтах на півночі, дібров і лучних степів у сучасному степу, ялиново-буково-грабових лісів у Закарпатті. Неогенові екзоти зростали спорадично (переважно горіх), за винятком приморських районів (Артюшенко та ін., 1972) і Закарпаття, де зустрічалася птерокарія. На пізніх підстадіях підетапів lb_1b2, lb_3b2 виражено риси посушливості, особливо у східній Україні – рідколісся і лісостеп поширювалися до меж сучасної мішанолісової зони, знизилося залісення на півдні. Ландшафтна структура була гомогенною – саваноподібні лучні та різнотравно-злакові степи з чагарниками на чорноземовидних грунтах і чорноземах. Лісо-лучні ландшафти існували на Закарпатті. За інтенсивністю глинного звітрювання підетап lb₃ прохолодніший від підетапу lb₁. На підетапі lb₂ формувалися малопотужні леси/суглинки у субперигляціальних ландшафтах із розвитком двох генерацій первинно-земляних жил. У східній Україні злакові степи у кінці підетапу змінювалися сухими. Лубенський етап включає два інтергляціали з кліматом, помірнішим від попередніх. Підетап lb₁ відзначався чіткими рослинними сукцесіями із виразною фазою Quercetum mixtum, підетап lb₃ – більшим поширенням граба, у західних районах – постійною присутністю ялини, смереки і максимальним розповсюдженням вільхи. За цими ознаками підетапи lb₁ і lbз корелюються з інтергляціалами ІІІ і ІV кромеру (Zagwijn, 1992).

Тилігульський етап (500-410 тис. р.т.) відзначався контрастною зональною структурою. На північному-заході ландшафти льодовикові (Шелкопляс та ін., 1986; Богуцький та н., 2002), на півночі – перигляціальний лісостеп, що за участю кріофітів наближався до тундролісостепу; з інтенсивною седиментацією: лесовою, делювіальною, флювіальною (поховані долини на вододілах) і кріогенезом (структурні та аструктурні форми). Більшу частину України займали безлісні перигляціальні злакові степи з малопотужним лесонакопиченням (особливо на сході) та активним кріогенезом. У приморських районах ландшафти субперигляціальні сухостепові, з формуванням тріщин усихання та з рефугіумами бореальних деревних порід (Сиренко, Турло, 1986). Висотні пояси Карпат опускалися нижче, у низькогір’ях і на Закарпатті існували бореальні лісо-лучні ландшафти (поодиноко широколистяні породи). За ксерофітизацією степів, зменшенням залісення та підвищенням ролі єрникових ценозів простежуються кріогігротична та кріоксеротична стадії.