Середній голоцен

Атлантичний час (8.0-4.6 тис. р.т.) відзначався встановленням суббореального типу ландшафтів. У зоні мішаних лісів простежено основні потепління біля 7.5 і 5.5 тис. р.т. і похолодання біля 7 і 5 тис.р.т. (Безусько та ін., 1988). У північному степу субаеральними атлантичними утвореннями є сірі, світло-сірі лісові грунти (8.0-8.5 тис. р.т. у підошві), профіль яких нарощується потужними гумусовими горизонтами віком 5.0, 5.1 тис. р.т. (Герасименко, 1997). Сірі лісові грунти сформовані під лісостепом із максимальною у голоцені участю широколистяних порід. Пізніше гумусонакопичення йшло під різнотравно-злаковими степами (тренд посушення клімату до кінця атлантики). У зоні лісостепу за паліноданими із сірих лісових грунтів атлантичного часу тренд виражено переходом від лісових до лісостепових ландшафтів. У межах лісостепу та степу простежено фази розвитку ландшафтів (зіставляються із мікроетапами схеми М.Ф.Веклича, 1987): 1 – оптимум широколистяних (у степу деревних) порід, встановлений у нижніх верствах лісових грунтів; поява граба у правобережному лісостепу. Формування першого похованого дерново-підзолистого грунту на дюнах терас – гумусовий горизонт датовано пізнім мезолітом, другою половиною VI тис.до н.е. (С.М.Дегерменджі). Клімат вологіший і тепліший від сучасного (hl_b1-1, 7.8-7.4 тис.р.т.); 2 – збіднення широколистяної флори, посилення ролі беріз, у сучасному степу – зменшення залісення, еолові процеси на дюнах. Фаза похолодання, у степу аридизації зіставляється із hl_b1-2, 7.4-6.9 тис. р.т.; 3 – оптимум широколистяних, виявлений у верхніх верствах сірих лісових грунтів, – домінанта граба у Придніпров’ї, поява його у межах сучасного степу. Формування другого похованого дерново-підзолистого грунту на дюнах, датованого неолітом, V тис. до н.е. (Горелик, 1986). Оптимум зволоження (поширення граба на 500 км на схід від сучасного ареалу) корелюється із hl_b1-3, 6.9-6.3 тис.р.т.; 4 – остеповіння, редукція широколистяної флори, виявлені у нижніх верствах атлантичних чорноземів та у дерново-алювіальних грунтах заплав, датованих пізнім неолітом, 5.8-6.1тис.р.т. (Котова, 1993; Гурін, 1992) – мікроетап hl_b1-4, 6.3-5.8 тис. р.т. 5 – головний оптимум широколистяної флори, виявлений у пізньоатлантичних гумусових шарах із вищими індексами глинного звітрювання і декальцифікації, ніж у сучасних (hl_b1-5, 5.8-5.3 тис.р.т.). У межах сучасного степу зростав граб, але залісення було нижчим, ніж під час попередніх оптимумів. У північному степу лісостеп змінився лучними степами. Як і в мішаних лісах (Безусько та ін., 1988), на термічному оптимумі ріст теплозабезпечення вів до зниження зволоження, що, однак, перевищувало сучасне; 6 – аридизація у степовій зоні: накопичення оксидів лужноземельних і лужних металів у верхніх верствах гумусових шарів, зміна лучних степів різнотравно-злаковими, редукція деревних і широколистяних порід, зникнення граба (мікроетап hl_b1-6, 5.3-4.8 тис. р.т.).

Суббореал (4.6-2.6 тис. р.т.) відзначався контрастними змінами ландшафтів. У зоні мішаних лісів за паліноданими фази похолодання та зволоження встановлені на SB-1, після 4.4 тис. р.т., і SB-3, 3.1-2.7 тис .р.т.; потепління і росту посушливості – на SB-2, 3.7-3.4 тис. р.т. (Безусько та ін., 1988). Зміни зволоження і водності річок зони мішаних лісів відображені у змінах грунто- і породоутворення на заплавах (Веклич, Герасименко, 1993): SВ-1 – зволоження, алювій із глейовими грунтами (після 4.5, 4.0 тис. р.т.); SВ-2 – осушення заплав, лучні та болотні грунти (3.6-3.4 тис. р.т.); SB-3А – зволоження, формування алювію; пізніше (3.1-2.9 тис. р.т.) – підзолистих грунтів; SB-3В – збільшення посушливості, дерново-лучні грунти (2.7 тис. р.т.).

У зонах лісостепу та степу простежено такі зміни ландшафтів: SB-1 (4.6-4.1 тис.р.т.) – різке зменшення ролі широколистяних порід, посилення берези, вільхи, сосни, мезофітикація степів. Лісостеп поширювався у сучасний північний степ, де формувалися сірі лісові грунти (¹⁴С 4.3 тис. р.т.). Клімат був холоднішим і вологішим від сучасного, поширювалися південно-бореальні ландшафти. SB-2 (4.1-3.3 тис. р.т.) – найбільше у середньому голоцені скорочення площ лісів, у лісостепу зниження ролі граба, зміна лучних степів різнотравно-злаковими; у північному степу – злакові степи, зміна процесів лесиважу гумусонакопиченням; у Приазов’ї – полиново-злакові степи на каштанових грунтах із тріщинами усихання (лесоподібні суглинки на схилах). Ці відклади, датовані 18 ст. до н.е. (Герасименко, Горбов, 1996), ¹⁴С 3.7.-3.3 тис. р.т. відображають зсув на три ландшафтних підзони у бік аридизації у порівнянні із SB-1, на дві – у порівнянні з сучасністю. Посушення південного степу 4.1-3.7 тис. р.т. виявлено за засоленням, низькою гумусністю підкурганних грунтів та за паліноданими (Золотун, 1975; Иванов, 1985; Кременецький, 1991). SB-3 поділяється нами на фази зволоження, 3.3-2.9 тис. р.т., SB-3А, і посушення, 2.9-2.6 тис. р.т., SB-3В (Гершкович, Герасименко, 1996; Герасименко, Горбов, 1996; Гершкович, 1999). У північному степу SB-3А починається з інтенсифікації гумусонакопичення під різнотравно-злаковими степами (XVIст. до н.е., ¹⁴С 3.3 тис. р.т.) і кульмінує посиленням глинного звітрювання у грунтах плакорів, розвитком глеє-елювіальних грунтів у западинах, дерново-підзолистих на терасах Дінця (XIVст. до н.е., ¹⁴С 3.1 тис. р.т.), закріпленням дюнних пісків у Придніпров’ї (XIV-XIIIст. до н.е). Лісостеп поширився на південь (лучні степи та дубово-липові ліси на Донеччині, широколистяно-соснові на Приазов’ї). Клімат був вологішим від сучасного, теплішим, ніж на SB-1. У лісостепу волога фаза з поширенням дубово-липово-грабових лісів на світло-сірих грунтах виражена у кінці XII – початку XI ст. до н.е., ¹⁴С 3.1-3.0 тис. р.т. У степу у XII-XI ст. до н.е. почалося зниження зволоження – зміна лесиважу гумусонакопиченням під різнотравно-злаковими степами (клімат близький до сучасного). У лісостепу зростання посушливості SB-3В почалося із зникненням граба (кінець Х ст. до.н.е., після ¹⁴С 3.0-2.9 тис .р.т.) і кульмінувало у ІХ ст. до н.е. (¹⁴С 2.7 тис .р.т.) – зменшення залісення, зміна процесів лесиважу гумусонакопиченням під різнотравно-злаковими степами. У північному степу у X-IX ст. до н.е. послаблювалися гумусонакопичення, глинне звітрювання і біогенна активність у грунтах, відбувалося розвіювання пісків на терасах, поширювалися злакові степи (зміщення на ландшафтну підзону у сторону аридизації у порівнянні із сучасністю).