Закономірності розвитку зональних ландшафтів четвертинного періоду Плейстоцен

У розвитку ландшафтів на теплих етапах виявлено такі закономірності: 1 – циклічність у виявах інтенсивності субаеральної седиментації і ґрунтоутворення, що виражена у наявності двох підетапів грунтоутворення, розділених підетапом лесо-породоутворення. Ландшафти підетапів грунтоутворення етапу генетично ближчі між собою, ніж з ландшафтами попереднього та наступного етапів грунтоутворення. Підетапи лесоутворення теплих етапів мали менш суворі умови, ніж холодні етапи; 2 – більше теплозабезпечення ранніх підетапів грунтоутворення, ніж пізніх, із амплітудою змін ландшафтів переважно на рівні підсистем; 3 – більша повнота ландшафтних сукцесій на ранніх підетапах грунтоутворення: чітка вираженість початкових стадій, підстадій і фаз оптимуму, заключних стадій розвитку ландшафтів. На пізніх підетапах слабо виражені початкові стадії і добре виражені заключні, менш диференційовані (чи відсутні) підстадії і фази оптимуму (крім lb₃ і zv₃). Відмінність раннього і пізнього підетапів узгоджується із концепцією двох типів інтергляціалів (Zagwijn, 1992), яка пов’язує розвиток їх рослинних сукцесій із суворістю клімату попередніх гляціалів (чим менше рефугіумів термофілів, тим виразніше поступовий розвиток сукцесій); 4 – спрямованість розвитку ландшафтних сукцесій на оптимумах ранніх підетапів – спочатку тренд зволоження (ксеро- і гігротермічна стадії, Гричук, 1972), потім тренд зростання континентальності; 5 – більше зволоження ранніх підстадій оптимумів, ніж пізніх (особливо чітко у північній і середній Україні); 6 – більше зволоження початкових стадій розвитку ландшафтів, ніж заключних.

На інтергляціалах ранніх підетапів простежено загальну послідовність змін умов ландшафтоутворення: 1 – стадія ‘а’ – прохолодна, переважання позитивного/ нейтрального балансу вологи; 2 – підстадія ‘b₁’ (ксеротермічна) – тепла, позитивний/нейтральний баланс вологи, риси континентальності клімату; 3 –підстадія ‘b₁’ (гігротермічна) – тепла, позитивний/нейтральний баланс вологи, риси океанічності клімату; 4 – підстадія ‘b₂’ – тепла, нейтральний/від’ємний баланс вологи, риси континентальності; 5 – стадія ‘с’ – прохолодна, переважання нейтрального балансу вологи, риси континентальності. На висхідній лінії розвитку інтергляціалів переважали лісові та лісостепові ландшафти континентальних надрядів, на гігротермічній стадії – лісові та лісостепові ландшафти океанічних надрядів, на низхідній лінії – лісостепові та степові ландшафти континентальних надрядів. Тренди розвитку ландшафтів реалізувалися через циклічність нижчого рангу (досліджена для кайдацького етапу та наводиться при порівнянні з голоценом).

Теплі етапи мали більшу кількість інваріантів і значніші амплітуди типологічних змін ландшафтів, ніж холодні. Персистентність ландшафтів холодних етапів можливо зумовлена континентальним кліматом районів лесоутворення на Україні, периферичних щодо більшості материкових зледенінь. Інтервали грунтоутворення на холодних етапах краще виражені у більш зволожених північних і західних районах. Підетапи грунтоутворення холодних етапів мають ранг міжстадіалів, фази грунтоутворення – міжфазіалів. Посушливість умов лесоутворення зростала від першої до другої половини етапів, що відповідає концепції кріогігротичної та кріоксеротичної стадій зледеніння (Гричук, 1972). Найбільше контрастність ландшафтів ранніх і пізніх підетапів/стадій лесоутворення виражена у північних і західних районах.

При наявності загальних закономірностей розвитку ландшафтів на палеогеографічних етапах кожний з них відзначався властивим лише йому набором типологічних одиниць ландшафтів, послідовністю їх змін у часі та поширенням по площі.

Територіальна диференціація зональних ландшафтів. На всіх мезо- і мікроетапах на території України була виражена ландшафтна зональність, на деяких мезоетапах – поясність. На всіх етапах територіальна диференціація ландшафтів відображала зростання теплозабезпечення та посушливості на південь, посушливості на схід, проте градієнт змін був різним. Зональна структура ландшафтів підетапів грунтоутворення була контрастнішою, ніж на підетапах лесоутворення. Плейстоценовий тренд похолодання виявлявся у зворотньо-поступових змінах систем ландшафтів. Субперигляціальні ландшафти на холодних етапах поширювалися, починаючи з еоплейстоцену (підетап br₃), на підетапах лесоутворення теплих етапів – з раннього плейстоцену (lb₂), на етапах грунтоутворення (заключні стадії) – з пізнього плейстоцену. Перигляціальні ландшафти з’являються на холодних етапах із раннього плейстоцену (підетап sl₁), на підетапах лесоутворення теплих етапів – із пізнього плейстоцену (vt₂). На холодних етапах ландшафти підетапів грунтоутворення бореальні, фаз грунтоутворення – північно-бореальні, субперигляціальні. На теплих етапах помірно-субтропічні ландшафти існували до завадівського етапу середнього плейстоцену у Причорномор’ї (Сиренко, Турло, 1986). Теплі суббореальні ландшафти існували на ранніх підетапах грунтоутворення від еоплейстоцену до мартоноського часу на півночі (до завадівського у середній Україні), а також на пізніх підетапах крижанівського, у середній Україні також завадівського, етапів. Тепло-помірні ландшафти існували на пізніх підетапах грунтоутворення з кінця еоплейстоцену (підетап sh₃) до завадівського часу (на півдні до потягайлівського). Помірні суббореальні ландшафти у північних районах виникли у ранньому плейстоцені (підетап lb₁) і існували на теплих етапах до кайдацького часу (крім теплішого завадівського етапу). Близькими до них були ландшафти оптимуму прилуцького часу pl_1b1. У середній Україні помірні ландшафти виникли у середньому плейстоцені (потягайлівський етап). Бореальні ландшафти характерні для початкових і заключних стадій теплих етапів. На оптимумах південно-бореальні ландшафти існували на прилуцькому (на півдні витачівському) етапах пізнього плейстоцену, бореальні ландшафти – на витачівському (на півдні дофінівському) етапах, північно-бореальні – на дофінівському (на півночі витачівському) етапах.

На всіх мезо- і мікроетапах існував лісостеповий (чи тундролісостеповий) тип ландшафтів. Лісові типи рівнинних ландшафтів не виявлено на інтервалах лесоутворення, на пізніх підетапах (підстадіях) міжстадіалів pl_1b2, pl_3b2, vt₃, df₃ (також на міжстадіалі df₁) та наприкінці еоплейстоцену (sh₃). Інтервалами високого зволоження, коли на території України не існувало степової зони, були ранні підетапи всіх інтергляціалів (крім крижанівського та потягайлівського) і ранні підстадії пізніх підетапів лубенського та кайдацького етапів (lb_3b1, kd_3b1). Інтервалами найбільшого поширення лісової зони (на південь сучасного лісостепу) були ранні підстадії оптимумів ранніх підетапів мартоноського, лубенського, завадівського, кайдацького етапів (mr_1b1, lb_1b1, zv_1b1, кd_1b1) і ранні підстадії пізніх підетапів лубенського та кайдацького часу (lb_3b1, kd_3b1). На теплих етапах інтервалами найбільшого поширення степової зони (на північ сучасного лісостепу) були пізні підстадії оптимумів і пізні підетапи міжстадіалів (pl_1b2, pl_3b2, vt₃, df₃). На холодних етапах ео- та раннього плейстоцену степові ландшафти існували на півдні сучасного лісостепу. На сульському етапі та на холодних етапах середнього–пізнього плейстоцену степові ландшафти поширювалися на північ сучасного лісостепу, а на підетапі рс₁ – на південь зони мішаних лісів. Напівпустельні ландшафти на холодних етапах, починаючи з ранньодніпровського часу, просувалися у сучасний середній степ, а в кінці пізнього плейстоцену (df₃ і рс₁) – на схід північного степу. На холодних етапах пізнього плейстоцену, починаючи з удайського, у межах зони мішаних лісів існували тундролісостепові ландшафти, на півночі лісостепу – тундростепові (від підстадії bg_f).