Палеоландшафтна етапність і розвиток матеріальних культур людства

Найдавніші із палеоекологічно досліджених нами археологічних пам’ятників належать до ранньомустьєрської доби Криму (Сhabai, 1996) і віднесені до другого підетапу останнього інтергляціалу kd_3b із поширенням у передгір’ях грабового лісу (Gerasimenko, 1999). На ранньовюрмських стадіалах та інтерстадіалах (тясминський і прилуцький етапи) людина проживала тут в умовах південно-бореального лісостепу. На Донеччині найдавніші мустьєрські поселення (Герасименко, Колесник, 1992) відносяться до кінця останнього інтергляціалу kd_3b2. На цьому інтервалі, як і на наступному прилуцькому етапі, панували степи, стоянки розташовувалися на терасах та у балках. На перигляціальному удайському етапі у передгір’ях Криму давня людина проживала у бореальному лісостепу, на Донеччині – у перигляціальному степу. Значна кількість мустьєрських місцезнаходжень на Донеччині належить до витачівського часу, проте більшість з них є перевідкладеною (Колесник, 2003). У Криму мустьєрська доба триває до кінця витачівського етапу, 28 тис. р.т. (Чабай та ін., 2000), що значно перевищує час її існування у середній та північній України (до 40 тис. р.т.), і вірогідно пов’язане із сприятливістю ландшафтних умов (суббореальний і бореальний лісостеп, відсутність перигляціалу). Біля 40 тис. р.т., саме на стадіалі vt_1b1-b2, на деяких стоянках відбулася зміна типу мустьєрської культури (Чабай та ін., 2000).

За дослідженими розрізами пізній палеоліт у Криму виникає на витачівському етапі, зокрема, у бореальних степових ландшафтах стадіалу (¹⁴C 32-36 тис. р.т., Чабай та ін., 2000; Gerasimenko, 2004), існує у передгiрних ксерофітних степах протягом всього пізнього валдаю і змінюється фінальним палеолітом у південно-бореальному лісостепу інтерстадіалу аллеред у західному Криму та у бореальному злаковому степу пізнього дріасу у східному Криму (датування за Cohen et al., 1996; Яневич, 1999). На Донеччині початок пізнього палеоліту відноситься до початку бузького етапу (Герасименко, Колесник, 1992). Більшість досліджених стоянок належать до пізньодофінівського (біля 18 тис. р.т.; Krotova, 1996) і ранньопричорноморського підетапів (на кріоксеротичній стадії бузького етапу не виявлені). На аридній другій половині пізнього плейстоцену стоянки розташовано у балочних місцевостях із значно мезофітнішою рослинністю, ніж на плакорах (Герасименко, 1993, 1994). Фiнальнопалеолітична людина на Донеччині (Горелик, 1986, 2001) проживала у субперигляціальних степових ландшафтах середнього дріасу.

Мезоліт на Донеччині тривав від пребореалу (лісостепові ландшафти бореальної системи) до перших фаз атлантики із суббореальними ландшафтами, на подальшому потеплінні та зволоженні змінився неолітом, а на початку термічного оптимуму голоцену – енеолітом. На інтервалі погіршення клімату та різких ландшафтних змін 5-4 тис. р.т. відбувався занепад енеоліту та поширення кочових культур у північному степу (лише рідкі кочів’я на посушливому XVIII ст. до н.е./3.7 тис. р.т.). Розквіт землеробської зрубної культури пізньої бронзи на Донеччині та у Приазов’ї 3.4-3.0 тис. р.т. відповідає зволоженню початку пізнього суббореалу, а її занепад, як і занепад лісостепової чорноліської культури бронзової доби, – посушливій фазі 2.9-2.7 тис. р.т. (Гершкович, Герасименко, 1996; Герасименко, Горбов, 1996). Скіфська культура розвивалася на вологій фазі 2.6-2.2 тис. р.т. На початку середньовічного зволоження (1.2 тис. р.т.) східний степ заселявся салтівськими племенами, що зникли на фазі посушення після 1 тис. р.т. Поселення пеньківської культури на фазі посушення початку ІІ тис .н.е. розміщувалися на заплавах. Розвиток матеріальних культур людства у вразливих до посушення степовій та лісостеповій зонах відбувався у тісному зв’язку з пиродними фаткорами та етапністю ровитку ландшафтів.