Література

Бессмертньш Ю. Л. «Феодальная революция» X—XI веков? // Вопросьі истории. 1984. № 1. С. 64-79.

Блок М. Феодальне суспільство / Пер. з фр. Київ, 2002.

Дейвіс Н. Європа. Історія / Пер. з англ. Київ, 2000. С. 230-484.

Дюбі Ж. Доба соборів. Мистецтво та суспільство 980-1420 років / Пер. з фр. Київ, 2003.

Дюби Ж. Европа в ередпие века / Пер. с фр. Смоленск, 1994.

История Европьі с древнейших времен до наших дней: В 8 т. Т. 2. Средневековая Европа. Москва, 1992.

История ередних веков: В 2 т. / Под ред. С. П. Карпова. Москва, 2003.

Кенигсбергер Г. Г. Средневековая Европа. 400—1500 годьі / Пер. с англ. Москва, 2001.

Де Гофф Ж. Цивилизация ередневекового Запада / Пер. с фр. Москва, 1992.

ЛЕКЦІЯ 10

Війна. Дипломатія

(поєднання лука й ложа з прикладом та спусковим ме­ханізмом) мали свої переваги. Перевагою лука була ско рострільність (із нього за хвилину випускали десяток стріл, із арбалета — лише дві), зате убивча сила стріли, ви пущеної з арбалета, була більшою. Візантійська принцея Анна Комніна (XI ст.) стверджувала: "Випущена [з нього| з величезною силою стріла... наскрізь пробиває і щит, І товсті лати і летить далі... Отож, здається, що із цього лука стріляє сам диявол". II Латеранський собор (1139) заборо нив застосування лука й арбалета у війнах між християна­ми, проте наприкінці XII ст. з легкої руки англійського короля Річарда І Левове Серце тогочасні армії знову вда­лися до цієї грізної зброї (до речі, цьому монархові вкоро­тила віку стріла, випущена з арбалета). Коли арбалетник перезаряджав свою зброю, інший піхотинець прикривав його великим щитом.

На озброєнні тодішніх піхотинців були довгий спис чи бодай загострений кілок (його встромляли в землю перед ворожою лавою, щоб стримати натиск кінноти), алебарда, меч. Заможніші піхотинці захищали своє тіло залізним шишаком, нашийником, щитом, малою кольчугою, убогі ж покладалися в бою лише на боже милосердя.

Під час облоги ворожих укріплень використовувалися громіздкі пристрої та споруди. Одні з них допомагали штурмовим загонам піднятися на захисну стіну міста чи фортеці, інші, балісти, жбурляли в захисників 100— 150-кілограмові камені, запалювальні снаряди, трупи тва­рин і людей (щоб викликати спалах епідемії). За допомо­гою метальної машини також відстрілювали ворожих командирів (французького барона, Симона де Монфора, як свідчать джерела, відправили до праотців тулузькі жінки за допомогою каменюки, випущеної балістою). Для штурму укріплень використовувалися також пересувні щити, решітки, перекидні містки, розбірні драбини тощо.

В період пізнього Середньовіччя метальні машини поступово витіснила вогнепальна зброя, передусім арти­лерія*. Повільність цього процесу пояснювалася малою ефективністю перших гармат (їх далекобійність була низь­кою та й влучністю вони не вирізнялися). Переворот в ар-

* Уперше гармата (грецькою і латиною — "труба") згадується в 1326 р.

200

пілерійській справі відбувся лише в середині XV ст., після ндосконалення виробництва пороху*, коли кам'яні ядра поступилися місцем металевим. У середині XIV ст. арти­лерію мали всі армії країн Заходу. Спершу гармати вста­новлювали на козли чи спеціальну станину, а з середини XV ст. — на лафет із цапфами. У XIV—XV ст. відливали ■слетенські гармати вагою в десятки тонн, однак уже на Іламі XV—XVI ст. від цієї гігантоманії відмовилися на ко­ристь стандартизованих гармат — скорострільніших і лег­ших. Водночас з'явилася також легка вогнепальна зброя — ручні кулевріни, аркебузи.

Гармати були переважно облоговими, в польових боях нони використовувалися лише зрідка. Та й під час облоги користі від них було небагато. Рідко коли вдавалося ово­лодіти містом чи фортецею за допомогою артобстрілу, то­му їх здебільшого брали не штурмом, а тривалою облогою. Та оскільки вояків для щільної облоги завжди не вистача­ло, то вдавалися до випробуваного методу: шукали серед захисників зрадника, який би за винагороду відкрив місь­кі ворота.

З появою вогнепальної зброї почали більше дбати про захист тіла. На зміну металевим пластинкам (вони при­кривали лише окремі ділянки тіла) й відносно легкій коль­чузі у другій половині XIV ст. майже все тіло (кінцівки, голову, тулуб) одягли в "білий обладунок" — металевий панцир. Він був таким важким, що іноді рицаря доводи­лось підсаджувати на бойового коня (також закованого у броню) за допомогою горизонтального коловороту. Щоб перемогти вершника в обладунку, досить було вибити ііого з сідла: на землі він не міг вільно пересуватися і ста­вав немічним.

Основною ударною силою війська в XIV—XV ст. зали­шалася важка кіннота, проте вже з'явилася й легка кава­лерія: кінні лучники й арбалетники.

* На Заході чорний порох ("китайський сніг", "китайська сіль") уперше згадується в 1267 р. Його виготовляли із селітри, сірки та дерев­ного вугілля.

201

ЛЕКЦІЯ 2