7

ПЛАН

1. Дієслово.

І. Основні морфологічні ознаки.

ІІ. Категорія особи.

ІІІ. Безособові дієслова.

ІV. Перехідні / неперехідні дієслова.

V. Категорія стану.

VI. Категорія виду.

VII. Категорія часу.

VIII. Категорія способу.

ІХ. Поділ дієслів на дієвідміни.

2. Дієприкметник.

3. Дієприслівник.

1. Дієслово

Діслово – це частина мови, що служить для вираження динамічної ознаки (дії, стану) у процесі її тривання, розгортання або становлення, виражає ознаку предмета, чим наближається до прикметника, але прикметник виражає постійну, статичну ознаку, а дієслова – темпоральну ознаку (тобто таку, яка розгортається у часі).

І. Основні морфологічні ознаки

Дієслово має ряд категорій: спосіб, час, вид, стан, особа, рід, число (як у іменників), а дієприкметникові форми мають ще й відмінок.

Дієслово має дуже різноманітні форми:

• інфінітив (неозначена, або початкова форма дієслова): знати, покласти;

• особові форми: знаємо (І особа множ.), знаю (І особа однини);

• родові: читав (ч.р.), читала (ж.р.);

• іменні (дієприкметники): прочитанний, посивілий;

• дієприслівник: написавши, викопуючи;

• форми на -но, -то: викопано, розлито (головні члени безособового речення).

У всіх цих формах є спільні риси:

1. узагальнене поняття дії;

2. здатність керувати словами;

3. зв’язок із часом;

4. вид.

Водночас кожна дієслівна форма має відмінні ознаки:

1. інфінітив, дієприкметник, дієприслівник, форми на -но, -то, форми умовного способу, минулого часу позбавлені категорії особи;

2. інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то не мають категорії числа.

Усі дієслівні форми можуть бути поділені на:

• відмінювані:

1. форми способу: дійсного, умовного, наказового, що у реченні можуть виконувати роль присудка: Одшуміло море;

2. дієприкметник, що виконує роль означення або іменної частини присудка: Завдання виконане сумлінно; шлях протоптаний;

• невідмінювані:

1. безособова форма на –но, -то: Зал залито світлом;

2. дієприслівник: Сидячи на березі, плавати не навчишся;

3. інфінітив, що виражає дію або стан, може виконувати функцію присудка або головного члена односкладного речення, рідше буває підметом: Козакувати – слави здобувати. Інфінітив позбавлений категорій часу, способу, особи (тобто найголовніших дієслівних категорій), а має вид, перехідність, стан. Він є невідмінюваним і цим схожий на прислівник, але прислівник має обставинне значення, а інфінітив може виконувати різні функції, не тільки обставинні.

Іі. Категорія особи

Це одна з основних категорій дієслова, що означає віднесення дії до певного суб’єкта з погляду мовця, напр.: я пишу (суб’єкт – мовець). В українській мові розрізняють 3 особи дієслова (за співвідношенням із відповідним особовим займенником):

І особа – дію виконує сам мовець – Я іду;

ІІ особа – дію виконує співрозмовник – ТИ ідеш;

ІІІ особа – дію виконує той, про кого йде мова – ВІН іде.

Отже, маємо:

ОДНИНА МНОЖИНА

І ОСОБА я іду ми ідемо

Іі особа ти ідеш ви ідете

ІІІ ОСОБА він (вона, воно) іде вони ідуть

Ііі. Безособові дієслова

Напр., пахне чебрецем. Вони мають особову форму, але означають дію, яка відбувається сама по собі (тобто питання ХТО? є недоречним): світає, вечоріє. Вони не змінюються за особами і числами; вільно утворюються від особових форм за допомогою частки -ся: спить – спиться, хоче – хочеться, вірить – віриться. Виконавець дії у називному відмінку неможливий. Вони можуть мати:

• неозначену форму: світати;

• ІІІ особу теперішнього або майбутньго часу: розвидняється;

• середній рід у минулому часі: світало, вечоріло.

За значенням вони поділяються на дієслова, що означають:

1. явища природи: тепліє, дощить;

2. стихійні явища: вибило градом, замело, висушило;

3. фізичні відчуття людиною внутрішніх і зовнішніх явищ: пече, нудить, трусить;

4. психічні переживання: гнітить, не віриться;

5. буття, існування, стан (або заперечують їх): буде так, не стало;

6. випадковість, незалежність від особи якогось факту: пощастило, не пощастило.

ІV. ПЕРЕХІДНІ / НЕПЕРЕХІДНІ ДІЄСЛОВА

Дієслова відрізняються синтаксично, тобто за формою додатка.

Перехідні дієслова мають при собі додаток у формі: 1) знахідного відмінка без прийменника: Обніміте ж, брати мої, найменшого брата; прочитати книгу; 2) у заперечних реченнях прямий додаток має форму родового відмінка: не читати книги; 3) коли дія переходить не на весь предмет, а на його частину, додаток ставиться у родовому відмінку: принести води, відрізати хліба.

Неперехідні дієслова або не мають додатка: Ліс дрімає; або у формі іншого відмінка: зайти за хату. Але є ряд дієслів, що завжди є неперехідними: 1) бо не можуть мати додаток: жити, боятися, блищати; 2) завжди вживаються із часткою -ся: пишатися.

Межа між перехідними і неперехідними дієсловами у живому мовленні може змінюватися: перехідні дієслова вказують на конкретну дію, а неперехідні – на потенційну властивість предмета: читати газету (перехідне), малювати картину (перехідне), але гарно малює, швидко читає (неперехідні).