Формування звичок

Особливості нервової діяльності, які чітко виступають при порівняльній характеристиці дітей — представників різних типів, дуже помітно виявляються при вихованні звичок. Звички схожі з навичками в тому, що вони виробляються за допомогою багаторазових повторень тих самих дій у тих самих умовах. Як і навички, звички створюються на основі динамічного стереотипу, який формується, тобто певної постійної системи збуджувальних і гальмівних процесів.

Але, на відміну від навичок, що є автоматизованими компонентами розумної діяльності людини, звички— це потреби, які постійно виникають в одних і тих самих умовах. їх треба задовольняти певним способом, що закріпився.

Так, у немовляти вже на першому місяці життя виробляється звичка прокидатися через три години, якщо її потреба в їжі задовольняється лише при збереженні тригодинного проміжку між годуванням. Протягом перших 3 років уважні вихователі виробляють у дитини багато найпростіших звичок. Чим міцніші ці звички, чим послідовніше вони формуються, тим більше вони впливають на риси майбутнього характеру дитини, які розвиваються.

До перших, ранніх, звичок належать усі ті, які пов'язані з пізнішим виконанням режимних, санітарно-гігієнічних вимог: наприклад, вчасно засипати, причому лише в певній позі (лежачи на правому боці, руки під щокою), вчасно прокидатися. У дво-, трирічних дітей виробляється звичка мити руки перед їдою, чистити зуби. У цьому періоді дитинства формуються і деякі культурні звички: вітатися при зустрічі з людьми, прохаючи про щось, вживати слова «будь-ласка», дякувати за допомогу, за їжу словом «дякую», користуватися носовою хусточкою, чекати, поки звільниться вихователька або няня, щоб попросити її про щось.

Основою культурних звичок є вже не обмежені потреби. Культурні звички формуються на основі закріплення певного способи задоволення тих потреб дитини, які виникають в її соціальному спілкуванні з навколишніми людьми, в її спільному житті з ними. Якщо вона не просить так, як це потрібно, дорослий її «не чує», не підійде, не допоможе, не приласкає. Якщо не застебнула свої ґудзики на халатику, не помила рук, дорослі не дозволяють їй сісти за стіл, взяти іграшки, почати гратися з іншими дітьми. Вихователька змусить привести себе в порядок, присоромить, а коли правильно виконано, похвалить дитину.

Тільки тоді, коли одні й ті самі вимоги ставляться в одних і тихі самих умовах і всі дорослі, які оточують дитину, постійно їх повторюють, постійно добиваються, щоб дитина обов'язково виконувала встановлені правила, в дітей можуть сформуватися необхідні стереотипи поведінки і спілкування — звички.

Проте варто хоча б раз пропустити невиконання дитиною поставлених вимог і задовольнити її потребу тим способом, який їй більше подобається (легше, швидше, цікавіше), але не сприяє правилам, установленим дорослими, стереотип поведінки, що намітився, руйнується. Дитина дізнається (спочатку чисто практично), що, виявляється, можна робити по-своєму, не так, як того вимагають дорослі.

І якщо діти продовжують безкарно порушувати вимоги, поставлені батьками або вихователями, це дивне для дітей відкриття дедалі більше підтверджується. Так створюються сприятливі умови і для виникнення упертості, примх, неслухняності.

Лабільність і неврівноваженість нервової системи маленьких дітей сприяють швидкому утворенню звичок і такому ж швидкому їх руйнуванню. Не всі звички дитини виробляються в процесі навмисного їх виховання дорослими. Деякі звички (найчастіше негативні) виробляються в дитини стихійно. Іноді вони виникають на основі випадково використаного дитиною способу задоволення своїх потреб. Якщо цей спосіб виявився досить результативним, дав дитині задоволення, вона починає його використовувати дедалі частіше у відповідних умовах. Так виникають, наприклад, погані звички: смоктати пальці, засипати лише тоді, коли розказують казку або співають пісеньку тощо. Чим більше закріплюються такі погані звички, мім важче їх змінити. Особливо важко змінювати звичку в дітей інертного типу нервової системи, для яких усяка перебудова способу дії, що вже склався, є великою нервовою працею. Отже:

1. Протягом перших 3 років життя в дитини виникають нові багатогранні потреби. Перебудовуються природні органічні потреби, що мають природжений характер, і з'являються нові соціальні потреби. Серед них найсильнішими є потреби в активній пізнавальній дії і спілкуванні з людьми.

2. Активність дитини виявляється в її орієнтувальних, маніпулятивних діях предметами. На їх основі внаслідок наслідування і навчання діти засвоюють елементарні форми різних видів діяльності, насамперед ігрову. У ній формуються й елементи ініціативних перетворювальних дій.

3. Потреба дітей у спілкуванні виявляється в тому, що вони дедалі активніше шукають шляхи і форми спілкування з дорослими. З середини переддошкільного періоду дитина сама робить спробу виступити ініціатором цього спілкування: ставить запитання, викликає дорослого на гру з нею, пустує.

4. Для формування позитивних рис характеру і дисциплінованої поведінки дитини істотне значення має організація її життя. Чіткість режиму, вимог, сталість правил і контроль за їх виконанням виробляють у дітей стереотипи: потреби (у сні, їжі), які регулярно виникають, і способи їх задоволення — звички. Вони стають основою рис характеру дитини, які формуються.

5. Індивідуальні відмінності нервової системи виявляються з перших днів життя дитини. Вони помітно впливають на її повсякденну поведінку і виявляються в швидкості звичок, що виробляються, їх міцності і легкості їх зміни.