Типи вищої нервової діяльності і темперамент

У розвитку дитини і становленні її особистості величезне значення мають не тільки вікові, а й індивідуально-типологічні риси. Причому найбільш чітко ці риси виступають у поведінці молодших дітей.

Серед особливостей вищої нервової діяльності особливої уваги заслуговують ті основні ознаки, які виділив І.П. Павлов. Це: 1) сила (тобто працездатність) нервової системи; 2) урівноваженість нервових процесів (тобто співвідношення, або баланс, збудження і гальмування) і 3) рухливість нервових процесів. Поєднання цих основних ознак дало підставу І.П. Павлову виділити чотири типи нервової системи, які в основних своїх характеристиках збіглися з чотирма типами темпераменту, що їх запропонував ще Гіппократ (V—IV століття до н. є.).

До типів нервової системи належать такі: 1) сильний, врівноважений, рухливий — сангвінік; 2) сильний, неврівноважений, рухливий - холерик, 3) сильний, врівноважений, інертний — флегматик і 4) слабкий тип — меланхолік. Якщо чистих представників кожного типу можна зустріти дуже рідко, то проміжні, мішані, типи з більшим чи меншим наближенням до того чи іншого типу трапляються в безлічі варіантів.

Тип нервової системи розглядають у психології як фізіологічну основу темпераменту, тобто як динамічну характеристику особистості.

Найновіші дані, насамперед дослідження, виконані під керівництвом Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцина, В.С. Мерліна, а також праці Л.І. Уманського, А.В. Пенської показали, що ця широко відома класифікація людей за особливостями їх нервової системи потребує значних уточнень.

Так, В.С. Мерлін вважає за потрібне при вивченні темпераментних властивостей людини окремо визначати силу, ступінь збудливих і гальмівних процесів емоцій і волі.

Ознаки слабкого типу в людини не збігаються з тими ознаками слабкого типу, які виділив І.П. Павлов при вивченні собак. Слабкий тип вищої нервової діяльності людини вчені ще вивчають.

Істотні поправки в раніше встановлену класифікацію типів вищої нервової діяльності вніс В.Д. Небиліцин. Продовжуючи багаторічні дослідження Б. М. Теплова і його співробітників, В.Д. Небиліцин ввів нову істотну ознаку нервової діяльності — динамічність. Ця властивість виступає як «властивість нервової системи, що визначає її здатність до формування реакцій, адекватних умовам досліду... здатність до «навчання» в широкому розумінні цього слова...» У вивченні нервової діяльності дітей ознака динамічності, як властивість нервової системи, повинна спричинити великий інтерес у дослідників — фізіологів, педагогів і психологів.

Для розуміння закономірностей психічного розвитку дитини істотне значення мають положення про можливі межі і умови переробки типу вищої нервової діяльності в процесі виховання.

У розв'язанні проблеми формування особистості особливого значення набуває визначення не тільки цих «можливих меж» перебудови темпераменту на кожному етапі розвитку дитини, а також визначення тих факторів, які цю перебудову зумовлюють.

Великий інтерес і величезне практичне значення має розв'язання питання про те, наскільки глибокою може бути перебудова, якої досягають тренуванням нервових процесів. Чи обмежується вона зміною лише зовнішніх виявів типу, наприклад, виробленням уміння активно і швидко діяти у флегматика? А можливо, внаслідок спеціально організованих вправ змінюються й основні риси самого типу? Ці питання різні автори розв'язують не однаково (В.С. Мерлін, О.Г. Ковальов).