Технологічна культура педагогічної праці

Основу гуманістичної технології професійного навчання студентів складає особистісно-діяльнісний підхід; майбутній вчитель у цілісному педагогічному процесі вузу виступає як суб'єкт діяльності, суб'єкт розвитку. Він дозволяє додати процесу професійної підготовки прикладну спрямованість.

Особистісно-діяльнісний підхід створює умови для навчання студентів технологічної культури педагогічної праці. Він вимагає виділення найбільш значимих професійних умінь учителя. До таких умінь, на нашу думку, відносяться: уміння діагностувати рівень розвитку особистості й аналізувати виховну ситуацію; ставити педагогічну задачу й проектувати педагогічну взаємодію; здійснювати педагогічну взаємодію, її регулювання і коректування; оцінювати і пояснювати причину розбіжностей між ними. Відповідно до цих умінь моделюється навчальна діяльність студентів.

Шиннов Е. Н. Гуманизация профессионального становления педагога // Советская педагогика. – 1991. – №9. – С.83.

♦ Чи згодні ви, що саме ці уміння складають технологічну культуру педагогічної праці? Чи можете ви змінити цей список? Аргументуйте свою думку.

Навчальна діяльність студента педвузу

Діяльність студентів у процесі навчання є справді навчальною, якщо вона свідомо спрямована не здійснення цілей навчання, прийнятих ними як особистісно значимі. Д.Б.Ельконін указував, що «навчальна діяльність є насамперед така діяльність, у результаті якої відбуваються зміни в самому учні. Це — діяльність зі самозміни, її продуктом є ті зміни, що відбулися в самому суб'єкті». Домінуючим мотивом навчальної діяльності є внутрішній навчально-пізнавальний мотив. Якщо ж домінуючим мотивом навчання студента є оцінка, одержання диплома й інші зовнішні мотиви, то процес його навчання у вузі не є навчальною діяльністю. Найважливішим фактором мотивації навчальної діяльності є інтерес і схильність студента до своєї майбутньої професійної діяльності. У цьому випадку процес навчання приносить студентові велике емоційне задоволення, почуття радості від знань, що здобуваються, оволодіння загальнонавчальними і професійними уміннями і навичками.

С.Л.Рубінштейн писав: «Існують... два види навчання або, точніше, два способи научіння і два види діяльності, у результаті яких людина опановує новими знаннями й уміннями. Один з них спеціально спрямований на оволодіння цими знаннями й уміннями як на свою пряму мету. Інший забезпечує оволодіння цими знаннями й уміннями, здійснюючи інші цілі. Навчання в останньому випадку — не самостійна діяльність, а процес, що здійснюється як компонент і результат діяльності, у яку він включений. Научіння, доведене до завершальних результатів, звичайно здійснюється обома способами, у тому або іншому співвідношенні».

Навчальна діяльність є першим способом научіння. Але, звичайно, студенти в процесі навчання виконують і інші види діяльності, спрямовані на зовсім інші цілі (наприклад, написання рефератів, проведення дослідів, розв’язання задач, виробнича практика і т.д.). Оволодіння знаннями й уміннями в цих випадках є лише побічним результатом діяльності студентів.

Давно встановлено, що найбільш ефективною в сенсі успішності й особливо розвитку студентів є навчальна діяльність, тому вона повинна бути провідною в навчальному процесі вузу, хоча за часом може і не займати першого месця. Однак важливо, щоб при виконанні будь-яких, навчальних завдань на виконання певної діяльності студенти чітко розрізняли цілі даної діяльності і ту навчальну задачу, що повинна бути вирішена в процесі її виконання. Тут під навчальною задачею розуміються ті знання, уміння і навички, які студент повинен опанувати, виконуючи ту або іншу діяльність.

Навчальна діяльність здійснюється за допомогою наступних навчальних дій:

1) вичленовування проблеми з поставленого перед студентами завдання;

2) виявлення загального способу розв’язку проблеми;

3) моделювання загальних відносин навчального матеріалу і загальних способів розв’язання навчальних проблем;

4) конкретизація і збагачення окремими проявами загальних відносин і способів дій;

5) самоконтроль за ходом і результатом навчальної діяльності;

6) самооцінка відповідності ходу і результату діяльності поставленого перед ними завдання.

Пидкасистый П.И. Психолого-дидактический справоч­ник. – М., 1999. – С. 64-66.

♦ Складіть конспект-схему цього тексту.