Тембр звуку

Музичні звуки здатні мати різне забарвлення, яке називається тембром звуку. Завдяки цьому два звуки однакової висоти, сили й тривалості все ж настільки відрізняються один від одного, що їх легко розрізнити. Наприклад, звук скрипки та звук флейти, звук кларнета та труби, голоси різних людей. Для визначення особливостей тембру використовуються слова, запозичені з найрізноманітніших областей людських відчуттів та переживань, наприклад, кажуть: тембр світлий, блискучий, яскравий, темний, матовий, м’який, різкий, густий, тонкий, свистячий, оксамитовий, похмурий, металевий тощо. Особливості тембру значною мірою пояснюється явищем обертонів («часткових» тонів, що складають звук).

Під час гри звуки супроводжуються кількома обертонами, котрі заповнюють верхню частину звукового простору. Кількість та рівень сили часткових тонів у кожному окремому випадку різні: нижчі, як правило, звучать сильніше, а з просуванням вгору вони послаблюються. Інтервали між основним звуком та обертоном завжди незмінні. Так, наприклад, їхній ряд, що будується від тону, має такий вигляд:

Матеріал тіла, що звучить, його форма та розміри, а з іншого боку, кількість та сила обертонів визначають характер звуку, тобто його тембр. Тони однієї й тієї ж висоти у різних музичних інструментів та співаків звучать по-різному.

Музична система. Звукоряд. Основні ступені та їхні назви. Октави. Камертон

Урізні історичні епохи існували різні музичні системи. Вони виробляються історично в процесі музичної практики народу, в процесі відбору найбільш доцільних у даних конкретних умовах засобів музичної виразності. Тому кожна музична система поступово змінювалася і при цьому або збагачувалася, або відмирала та поступалася місцем іншим, більш досконалим у виражальному відношенні музичних системам.

В соснову курсу, що вивчається, покладено музичну систему, прийняту в європейській, у тому числі російській класичній та українській музиці.

Європейська музика, спираючись на давньогрецьку традицію, будувалася спочатку на семи визначених звуках октави. Шляхом почергового групування звуків складався так званий діатонічний звукоряд.

Діатонічний звукоряд також може поділятися на октави, починаючи з будь-якого звуку. Звуковий запас давньогрецької музики складався усього лише з двох октав Крайній верхній звук був двійником нижнього. Нижній звук вважали основним і тому називали його «а» - за першою буквою алфавіту; назви інших звуків ішли за алфавітним порядком. Спочатку літерою b називалися два різних звуки, що створювало великі незручності. Тому згодом один з них, перейменували на h, а інший, як ми побачимо, залишився b.

Пізніше головне положення зайняла октава, що починається від «до», а не від «ля»:

c-d-e-f-g-a-h

Цим ступеням звукоряду музичної системи надано сім самостійних складових назв:

До,ре,мі,фа,соль,ля,сі.

Семиступеневість визначала спосіб письмової фіксації музики, включаючи і нотне письмо.

Звукорядом називаються звуки музичної системи, розташовані у висотному порядку.

Та система звуків, котру ми маємо, найбільш наочно може бути представлена на клавіатурі фортепіано(піаніно, рояль).

Ми бачимо, що фортепіанна клавіатура складається з білих ( що умовно називаються основними) та чорних (так званих похідних).

Загалом білих клавіш - 52, чорних 36.

Найнижчий, крайній лівий звук на фортепіано відповідає 27 коливанням за секунду. Найвищий, крайній правий звук на фортепіано відповідає 4176 коливанням за секунду.

Для того щоб забезпечити правильну настройку музичних інструментів (їхню побудову, виготовлення), а також виховання музики, застосовується пристрій, що називається камертоном. (рис. 4).

Камертон - це невелика двозуба вилка, іноді маленька дудка, з якої видобувається звук певної стандартної висоти, частіше за все ля першої октави, для котрого офіційно встановлено 440 коливань за секунду. Камертон приводиться у коливання ударом об якесь тверде тіло. Додаткові тони або призвуки камертона затухають дуже швидко, тому камертон відтворює досить чистий основний звук.

Звукоряд фортепіано представлено в порядку поступового підвищення звуків (відповідає розміщенню клавіш зліва направо).

Одним із найбільш поширених порядків, у якому звуки йдуть один за одним, є той порядок, що відповідає семи ступеням, що називаються теорії музики основними.

Основні ступені відповідають звукам, що видобуваються з фортепіано на білих клавішах.

Порівнюючи окремі звуки (і білі, й чорні клавіші) звукоряду між собою, неважко помітити, що від якого б звуку ми не почали рухатися вгору чи вниз, ми прийдемо до звуку, аналогічно за звучанням та розташуванням відносно сусідніх звуків. Такий звук має найпростіше відношення числа коливань верхнього Рис.4 звуку та числа коливань нижнього звуку (2:1), тобто верхній звук має вдвічі більше коливань, ніж нижній.

Відстань між такими двома аналогічними за звучанням та розташуванням у системі звуками називається октавою.

Таким чином, октава - це ряд звуків, що йде від будь якого обраного нами звуку (вгору чи вниз) до найближчого однойменного з ним включно. Кожна октава містить у собі п’ять ступенів, що відповідають білим клавішам, і закінчується восьмою клавішею та п’ять похідних ступенів, що відповідають чорним клавішам.

Октава отримала свою назву від латинського слова «octava», що означає «восьма».

Поділ усієї клавіатури (системи) на октавні відрізки (октави) від звуків «до» дає сім повних та дві неповних октави.

Назви октав (від високих до низьких) такі:

• п’ята октава (неповна);

• четверта октава;

• третя октава;

• друга октава;

• перша октава;

• мала октава;

• велика октава;

• контрактова

• субконтроктава (неповна).