Тема 2. Методологічні принципи і методи вивчення психіки

Тестування, опитування, інтерв’ю, бесіда, анкетування, аналіз продуктів діяльності, соціометрія, контент–аналіз.

Психодіагностичні методи призначені для вимірювання та виявлення індивідуальних психологічних особливостей людини. Їх особливістю (як в наукових, так і в практичних цілях) є можливість співвіднесення їх даних з конкретними показниками – критеріями наявності або виразності певної ознаки (наприклад, відповідність рівня розумового, інтелектуального розвитку школяра віковій нормі).

В психодіагностичній практиці широко поширене психологічне тестування.

Тестування – процедура отримання емпіричних даних про об'єкти дослідження за допомогою спеціально підібраних питань або завдань (тести), орієнтованих на вивчення здібностей до відчуття, сприйняття, обробки і відображення інформації (тести «інтелекту») або на виявлення особливостей особистісної сфери людини (здібностей, характерологічних рис, властивостей особистості).

Психологічне тестування – метод вимірювання і оцінки психологічних характеристик за допомогою спеціальних методик (тестів).

Тест (від англ. test - випробування, іспит, перевірка) – сукупність стандартизованих завдань, що стимулюють певну форму активності, результати яких піддаються кількісному і якісному опрацюванню та дають змогу встановити індивідуально-психологічні особливості особистості.

Тест є коротким, стандартизованим, зазвичай обмеженим в часі особливим випробуванням, в ході якого досліджуваний виконує спеціально розроблене завдання або відповідає на питання, що відрізняються від питань анкет або інтерв'ю. Питання в тестах носять непрямий характер. Тести призначені для встановлення наявності чи відсутності вже відомих психологічних особливостей у досліджуваних.

У психологічному сенсі термін «тест» був запропонований англ. вченим Френсисом Гальтоном (1822-1911) творцем перших антропометричних тестів. Родоначальником психологічного тестування є Джеймс Кеттелл, що розробив декілька десятків тестів, направлених на оцінку сенсомоторних процесів. У певному значенні тест раніше розглядався як різновид експерименту (так званий, «діагностичний експеримент»). У 1905 р. французький психолог А. Біне створив один з перших психологічних тестів для оцінки інтелекту. Розвиток даного напряму у вітчизняній психології того часу пов'язаний з іменами А.Ф. Лазурського (1874-1917), Г. І. Россолімо (1860-1928), В. М. Бехтерева (1857-1927) і П. Ф. Лесгафта (1837-1909).

Компоненти тесту: 1) інструкція для психолога; 2) інструкція для обстежуваного; 3) стимульний матеріал (завдання, запитання); 4) ключі (спосіб обробки результатів); 5) тестові норми; 6) інструкції та інтерпретації. Обробка результатів тестів полягає в співвіднесенні отриманих даних з певними параметрами оцінки (напр., з характеристиками особистості) за допомогою «ключа». Підсумковий результат виражається в тестовому показнику, який є відносним. Їх діагностичне значення зазвичай визначають через співвідношення з нормативним показником, отриманим статистично на значному числі досліджуваних.

Таблиця 6