Ретикулярна формація

У стовбурі головного мозку є скупчення нейронів із досить розгалуженими відростками, які утворюють густу сітку. Ця система нейронів має назву «сіткоподібної» (або ретикулярної) формації. Від нейронів ретикулярної формації починаються неспецифічні шляхи. Вони піднімаються угору до кори головного мозку та підкіркових ядер і опускаються до нейронів спинного мозку.

Ретикулярна формація є регулятором функціонального стану спинного та головного мозку, а також регулятором тонусу м’язів. Вона має зв’язки з усіма ділянками головного мозку.

Якщо зруйнувати ретикулярну формацію, то тварина засинає, а при подразненні нормальна тварина, що спить, прокинеться. Ретикулярні висхідні шляхи закінчуються у різних відділах кори великих півкуль, підвищуючи збудливість кіркових нейронів. Цим ретикулярна формація готує кору до сприйняття сенсорної інформації. Ретикуло-спинномозкові низхідні шляхи закінчуються на мотонейронах спинного мозку, справляючи на них як збуджувальний, так і гальмівний вплив. Таким чином, ретикулярна формація регулює м’язовий тонус.

Кінцевий мозок складається із правої та лівої півкуль.

Кожна півкуля утворена білою та сірою речовинами. Сіра речовина – це кора головного мозку (плащ), яка утворює борозни та звивини. Скупчення сірої речовини всередині півкуль – це базальні ядра.

За морфологічними ознаками нейрони кори великих півкуль поділяють на пірамідні та неперамідні клітини.

Кора великих півкуль має шість шарів: молекулярний, зовнішній зернистий, пірамідний, внутрішній зернистий, гангліонарний та шар поліморфних клітин.

Клітинні шари мають певну функціональну спеціалізацію у межах кори великого мозку. З молекулярним та поліморфноклітинним шарами пов’язана переважно асоціативна функція, зернисті шари утворені чутливими, а пірамідний та гангліональний – руховими нейронами.

Пошарове розташування нейронів має назву цитоархітектоніки. Відростки нервових клітин у межах кори формують окремі тангенціальні пучки, розміщені між шарами нервових клітин. Пошарове розміщення тангенціальних пучків нервових волокон (смужок) у межах кори великих півкуль має назву мієлоархітектоніки.

І.П. Павлов розглядав кору півкуль великого мозку як сукупність кіркових кінців аналізаторів. Кірковий кінець аналізаторів – це не яка-небудь чітко окреслена зона. Тут розрізняють ядро і розсіяні елементи. Ядро – це концентрація нервових клітин кори, де відбувається вищий синтез функцій, а розсіяні елементи можуть знаходитися як на периферії ядра, так і на значній відстані від нього. В них відбувається простіший аналіз та синтез. Ділянки, в яких знаходяться розсіяні елементи різних аналізаторів, можуть нашаровуватися і перекривати одна одну.

При ураженні будь-якої ділянки кори випадає функція, але вона може відновитися за рахунок діяльності нейронів периферичних частин сусідніх центрів.

Функція сенсорної зони кори полягає в інтегративній критичній оцінці чутливої інформації, яка надходить з таламуса.

Оскільки висхідні чутливі шляхи перехрещуються на шляху до кори, то при ураженні кори однієї з півкуль порушується чутливість протилежної половини тіла.

Ядро рухового аналізатора розташоване в передцентральній закрутці. Звідси від пірамідних клітин Беца починається кірково-спинномозковий шлях. На рівні довгастого мозку цей руховий тракт перехрещується і закінчується на мотонейронах передніх рогів спинного мозку, а потім уже по їхніх волокнах надходить до скелетних м'язів.

Внаслідок перехресту цього тракту при ураженні однієї з півкуль головного мозку настає парез (часткове випадання рухів) або параліч (повна відсутність рухів) протилежної частини тіла.

Центри різних м’язових груп представлені неоднаково і займають нерівномірні ділянки. Найбільша регуляторна ділянка у звивині відведена м’язам голови (язик, голосовий апарат, мімічні м’язи) і кисті руки.

Ядро кіркового аналізатора нюху та смаку розташоване у гачку, зубчастій звивині, гіпокампі.

Базальні ядра відповідають за автоматичні, звичні рухи (біг, ходьба), тонус м’язів.