4.5. Теорії міжнародних інвестицій

Класична теорія міжнародних інвестицій. Суть її полягає в такому: виробничі ресурси ма­ють схильність тяжіти до того місця розміщення, де може бути досягнута найбільша віддача. Рушійним мотивом переміщення чинників є пошук більш прибуткового застосування ресурсів. Теорія стверджує: чим більше розмір накопичення капіталу в даній країні, тим більше ймовірність, що вона вивозитиме капітал за кордон. У країні, де спостерігається тенденція до збільшення безробіття і знижена оплати праці, велика ймовірність міграції трудових ресурсів до країни з відносно більш високими зайнятості зарплатою.

Таке пояснення переміщення чинників виробництва в поєднанні з класичною теорією торгівлі виглядає цілком логічним. Країни, де багато капіталу, схильні експортувати капіталомісткі товари та інвестувати за кордон капітал. Країни, де багато трудових ресурсів, експортуватимуть трудомістку продукцію, а робоча сила емігруватиме в більш багаті країни. Відмінності між класичною теорією торгівлі і класичною теорією інвестицій лише в тому, що перша ґрунтується на передумові, що чинники виробництва в міжнарод­ному плані майже не переміщуються, а торгівля може здійснюва­тись вільно; передумовою другої – рухомість чинників виробниц­тва, незважаючи на наявність певних обмежень. Труднощів і об­межень на шляху руху інвестицій більше, ніж на шляху міжна­родного обміну. Це і жорсткі імміграційні обмеження, і прямий державний контроль, і сувора регламентація прямих зарубіжних інвестицій тощо. Проте в повоєнні десятиліття обсяг міжнародно­го руху фінансових ресурсів розвинутих країн безперервно зрос­тає. У 80 – 90-ті рр. ХІХ ст. експорт фінансового капіталу став виперед­жати за своїми темпами як зростання ВВП, так і в цілому зрос­тання товарного експорту розвинутих країн. Один лише обсяг прямих зарубіжних інвестицій досяг на початок 1990-х рр. понад 1 трлн доларів.

Класики політекономії, виходячи з припущення про відсутність вільного переміщення чинників виробництва між країнами, вба­чали одну з особливостей міжнародної торгівлі в тому, що вона виконує роль замінника міжнародної мобільності виробничих ре­сурсів. Неокласична теорія інвестицій, припускаючи мобільність чинників, говорить про взаємозамінність міжнародної торгівлі і міжнародного переміщення виробничих ресурсів.

Розвиток класичної теорії інвестицій. Класична теорія розкриває основу інвестиційних рішень, однак представляє її надто узагальнено, не показуючи складного механ­ізму реалізації спонукального мотиву інвестування капіталу. Для того щоб зрозуміти, чому в окремої фірми можуть з'явилися мож­ливості отримання прибутку від інвестування: капіталу за кордоном, потрібно більш всебічно і детально проаналізувати при­чини, за яких фірми вивозять капітал. До них можемо віднести такі можливості:

– зниження ризику шляхом географічної дивер­сифікації виробництва;

– використання недосконалості ринку;

– підвищення ефективності виробничої та збутової діяльності.

Очевидним мотивом прямих інвестицій є можливість більш ефек­тивно виготовляти товари поза країною базування. Ефективність виробничого процесу збільшуватиметься, якщо філії відкриваються в тому місці, де чинники виробництва найдешевші. Наприклад, багато американських виробників одягу відкривали філії своїх підприємств у Гонконгу та Кореї, тому що праця – важливий чинник виробництва в галузі – була там відносно дешевою. Нині ж обставини змінились. Так, в Гонконзі робоча сила перестала бути дешевою. Гонконг з населенням з 6 млн чол.. створює ВНП, що дорівнює 21 % ВНП Китаю. За такою розкладкою еконо­мічних умов текстильна промисловість переміщується з Гонконгу в західні провінції Китаю. А в Гонконгу бурхливо розвивається сектор міжнародних послуг: організуються ярмарки, конгреси, створено міжнародний виставковий центр тощо.

Зростання ефективності також можливе, якщо діяльність здійснюється біля джерел сировинних матеріалів. Багато амери­канських нафтових компаній здійснюють перероблення нафти в тих самих країнах, де вона видобувається, оскільки це ефективн­іше, ніж перевозити сиру нафту до США для подальшого перероб­лення. Так само збільшення ефективності ймовірне, коли продук­ція виготовляється поблизу ринку, де вона реалізуватиметься. Для постачальника послуг близькість до споживача особливо важли­ва. Консультаційні, страхові та фінансові послуги можуть надава­тись значно більш ефективно, якщо компанія має представництво в країні, що приймає.

Фірма може збільшити потік доходів, скоротивши ризик, пов'я­заний зі своєю діяльністю. Цього можна домогтися шляхом геогра­фічної диверсифікації. Розпорошення капіталу зменшує ризик, тому що малоймовірно, щоб всі капіталовкладення фірми давали одночасно низьку (чи високу) віддачу. Всередині країни компанія може розпорошити капітал шляхом вкладання його в невзаємопов'язані галузі, але цілком реально, що всі ці операції будуть по­в'язані з успіхами і невдачами національної економіки. На відміну від цього фірми скорочують ризик, розпорошуючи діяльність між країнами. Оскільки піднесення і спади в різних країнах не відбу­ваються одночасно, то, розпочавши операції за кордоном, фірма здатна стабілізувати потік доходів.

Наступна причина міжнародних прямих інвестицій – можливість використання фірмою недосконалості ринка. Термін "недоско­налість" необов'язково означає, що з ринковим механізмом щось негаразд. У багатьох випадках під цим мається на увазі відхід від суворих рамок теорії економіки вільної конкуренції.

Недосконалість ринка може мати низку форм. Стефан Хаймер і Чарльз Кайндльбергер були серед перших економістів, котрі зап­ропонували в якості мотиву прямих інвестицій індивідуалізацію продукту. Їх аргумент будувався на спостереженні того, що ком­панія розвиває певні здібності і переваги при розробленні своєї індивідуальної продукції. Відкриття зарубіжних операцій дозво­ляє фірмам "експортувати" ці здібності і переваги в інші країни, де вони доведуть свою прибутковість. У класичній економічній теорії передбачається, що ці ж самі здібності і переваги легко можуть бути досягнені іноземними конкурентами, у зв'язку з чим у компанії не буде стимулу діяти за кордоном. Але С. Хаймер і Ч. Кайндльбергер помітили, що ці переваги набувають форму захис­ту спеціалізованих знань, технологій або патентів, котрі стають недосяжними для іноземних фірм.

Недосконалість ринка може набувати форми економії від збільшення масштабів виробництва (економії від масштабу), коли витрати не зростають прямо пропорційно випуску продукції. Внас­лідок цього знижується собівартість одиниці продукції за раху­нок великих обсягів виробництва. Наприклад, автомобілебудівельні компанії досягають економії від масштабу, виготовляючи різні комплектуючі в різних частинах світу. Спеціалізація підприємств на виготовленні ходової частини, трансмісії, кузова та ін. більш ефективна в плані зниження витрат виробництва, ніж концентра­ція виробничого процесу в одному місці. Так, виробнича мережа автомобіля "Форд-Ескорт", що виготовляється в Європі, охоплює десятки підприємств в 15 країнах: США, Японії, Великобританії, Нідерландах, Швеції, Бельгії, Норвегії, Данії, Німеччині, Австрії, Швейцарії, Італії, Іспанії, Канаді, Франції.

Крім сфери виробництва, економія від масштабу є і в інших видах діяльності. Наприклад, фірма може досягти економії від масштабу у фінансовій сфері, здійснюючи зарубіжну діяльність, оскільки вона отримує доступ до ринків іноземного капіталу. В маркетингу багатьох товарів і послуг економія від масштабу та­кож очевидна – золоті дуги Макдональдса і емблема "Кока-Коли" розпізнаються більш ніж в 50 країнах.

Інші недосконалості ринка беруть початок від інституціональних чинників. Уряди часто встановлюють торговельні бар­'єри у вигляді тарифів (податків на експортовані товари) і квот (кількісних обмежень імпортованих товарів). Єдиний шлях отри­мати доступ на ринок при здійсненні таких бар'єрів – прямі інве­стиції. Наприклад, "Тойота", частково у відповідь на контроль над імпортом японських машин у США, відкрила в Америці філії своїх виробництв. Але, знову ж таки, ці торгівельні бар'єри мо­жуть ускладнити і зробити дорогим отримання імпорту, необхідно­го для виробництва всередині країни, а відтак логічно розмістити філії поблизу джерел сировини.

Теорія життєвого циклу торгівлі та інвестицій. Міжнародна теорія життєвого циклу торгівлі Раймон Вернена розглядається як теорія та інвестиції торгівлі. Але вона, до того ж, має велике значення для аналізу прямих зарубіжних інвестицій. Р. Вернон припустив, що торговельні та інвестиційні зв'язки залежать від того, на якій стадії життєвого циклу знаходиться продукція компанії. Ці стадії справляють великий вплив як на міжнародну торгівлю, так і на інвестиції.

В теорії життєвого циклу передбачається, що розробка і впроваджен­ня нової продукції найчастіше відбувається в розвинутих країнах. Одна з причин цього полягає в тому, що в розвинутих країнах є більше наукових і технологічних можливостей для розробки нового продукту. Друга – полягає в тому, що в більш багатих країнах виникає попит на нові товари. Більш того, фірма, яка представляє нову продукцію, мож­ливо захоче розмістити виробництво лише всередині країни базування. Оскільки малоймовірно, щоб на нову продукцію зразу розпочалась цінова конкуренція, то на самому початку у фірми немає необхідності відкри­вати своє виробництво в тому місці, де мінімізуються витрати. Отже, підприємство можна розташувати там, де був розроблений продукт, де можна спостерігати за виробничим процесом і регулювати його.

На стадії появи нового продукту більшість продаж відбувається на внутрішньому ринку. Але як тільки продукт переходить у ста­дію зростання, попит на нього виникає в інших розвинутих краї­нах зі схожими смаками і доходами. Щоб задовольнити цей по­пит, компанія починає експортувати свій товар, що дозволяє їй продовжити фазу зростання, яка характеризується збільшенням продажів і збільшенням прибутку. Водночас успіх продукту може викликати конкуренцію з боку іноземних виробників, у котрих, скоріш за все, з'являться переваги перед експортером. По-перше, на продаж товарів всередині країни не поширюються квоти і тари­фи. По-друге, знижуються значні транспортні витрати по доставці продукції від виробника до споживача. Відтак на стадії зрілості у фірми-експортера з'являється сильний стимул вдатися до прямих інвестицій замість торгівлі, яка існувала раніш. Це мотивувалось бажанням уникнути тарифів і транспортних витрат і захистити свої позиції на іноземному ринку. Більш того, рівень попиту на цій стадії виправдовує збільшення виробничої потужності.

Коли тиск конкуренції стає сильнішим, відбувається перехід від стадії зрілості до стадії спаду, примушуючи фірми досягати мінімаль­ного рівня витрат виробництва. З'являється стимул перемістити виробництво до країни, що розвивається, де низька вартість праці. Якщо на початку прямі інвестиції були мотивовані вибором ринка збуту, то в подальшому інвестиції в країни, що розвиваються, вик­ликані необхідністю зниження витрат виробництва.