4.3. Наслідки прямих зарубіжних інвестицій

Вплив ПЗІ на розвиток міжнародних економічних відносин, на стан світового виробництва країни-інвестора і країни-реципієнта неоднозначний. Загальний економічний ефект ПЗІ проявляється в тому, що переміщення інвестицій з однієї країни до іншої збільшує обсяг сукупного світового виробництва за рахунок ефективнішого перерозподілу і використання факторів виробництва. При цьому в країні, що вивозить капітал, доходи власників капіталу зростають, а доходи власників інших факторів виробництва (праці і землі) скорочуються. У країні, яка ввозить капітал, навпаки, доходи власників капіталу зменшуються, а доходи власників інших факторів виробництва збільшуються.

На окремі приймаючі країни-інвестори ПЗІ здійснюють як позитивний, так і негативний вплив. У країнах, що приймають, ПЗІ здійснюють позитивний вплив на накопичення капіталу, приносячи одночасно з інвестиціями нову технологію виробництва й управління, зменшуючи розміри безробіття, стимулюючи внутрішню конкуренцію. Позитивно впливають ПЗІ і на стан платіжного балансу, зменшуючи залежність країни від імпорту за рахунок внутрішнього виробництва і на певний час скорочуючи дефіцит за поточними операціях. Негативний вплив ПЗІ на приймаючі країни полягає в тому, що вони створюють небезпеку:

– залежності від впровадження нових технологій;

– відпливу розумув дослідницькі центри головного підприємства в країні базування;

– усунення конкурентів;

– порушення трудового законодавства;

– збільшення імпорту товарів, необхідних транснаціональній корпорації;

– економічного і політичного втручання ТНК у діяльність уряду приймаючої країни.

Негативні наслідки ПЗІ досить істотні, особливо для країн, що розвиваються, однак за умов нестачі інвестиційних ресурсів більшість приймаючих країн прагнуть залучити іноземний капітал шляхом надання податкових та інших пільг.

Для країн базування позитивний ефект ПЗІ перевищує такі негативні наслідки, як втрата робочих місць для трудящих, виведення з під оподаткування частини прибутку ТНК, можливість втрати останніми конкурентних позицій на світовому ринку в наслідок недостатнього використання технологічних переваг. Для ТНК ПЗІ є інструментом створення системи міжнародного виробництва, розміщеного в багатьох країнах, але контрольованого з одного центру.

4.4. Сучасний міжнародний кредит

Міжнародний кредит — це форма переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу на засадах повернення у домовлені строки за винагороду.

Міжнародний кредит, якого б вигляду він не мав, у міжнарод­ній економіці розглядають як специфічну форму торгівлі. Ця тор­гівля — не обмін товару на товар, а обмін сьогоднішнього товару на товар у майбутньому. В теорії це явище називається міжчасовою торгівлею. Боржник, отримуючи кредит, має можливість збільшити по­точне споживання за рахунок скорочення споживання в майбут­ньому, коли йому доведеться повертати одержаний кредит з про­центами.

Кредитор, надаючи позику, втрачає можливість терміново використати ці гроші на поточне споживання. Тим самим креди­тор віддає перевагу споживанню в майбутньому.

Які країни беруть позики, а які їх надають — визначається ви­робничими можливостями. Країни, які мають добрі поточні інвес­тиційні можливості, беруть позики в інших країнах, котрі таких відносних інвестиційних можливостей не мають, але отримують великі поточні доходи. Країни, які мають відносно великі фінан­сові ресурси порівняно з можливістю їх прибуткового застосуван­ня всередині країни, можуть збільшити свій національний доход за рахунок надання кредиту країнам, у яких вища норма доходу на капітал (відсоток, дивіденд).

Відповідно країна — імпортер капіталу має можливість збільшити свій національний доход за рахунок зарубіжних інвес­тицій, одержаних на вигідних умовах, порівняно з внутрішніми умовами кредитування. Система міжнародних позичок і кредиту­вання дає змогу збільшити виробництво національного і світово­го продукту за нормальних умов функціонування міжнародного кредиту, а саме:

1. за умови стабільності і передбачуваності розвитку міжнародної економіки;

2. за умов виконання позичальниками своїх зобов'язань та повної оплати ними своїх боргів.

Для міжнародного кредиту характерні наступні ознаки:

• міжнародні кредити у більшості випадків є незабезпеченими. Вони надаються зазвичай під загальні фінансові зобов'язання по­зичальників або третьої особи, які користуються бездоганною ре­путацією і мають високий кредитний рейтинг;

• за користування міжнародними позиками переважно застосовують «плаваючі» процентні ставки, орієнтиром для встановлення яких є базова ставка (лондонська міжбанківська кредитна ставка).;

• міжнародні кредити можуть надаватися у національній валюті (зазвичай країни-кредитора), у міжнародних колективних валютах (євро), але переважна більшість кредитів надається у дола­рах США;

• висока ризиковість міжнародних кредитів, яким притаманні кредитні і валютні ризики та ризики можливої неплатоспроможності (дефолт) позичальника.

Міжнародний кредит має по­двійні наслідки, як позитивні так і негативні, у розвитку світового господарства.

Позитивним є те, що кредит:

• сприяє прискореному розвитку країн, інтернаціоналізації виробництва та обміну;

• є джерелам фінансування зовнішньої торгівлі, спричиняючи додатковий попит на ринку з боку позичальників;

• сприяє зміцненню міжнародних економічних зв'язків, інтеграції національних економік у світову економічну систему;

• посилює конкуренцію між країнами, оскільки виступає знаряддям конкурентної боротьби за ринки збуту;

• впливає на структурну перебудову економіки, на формування важливих пропорцій в економічній системі країн, на співвід­ношення між фондами споживання та накопичення; створює сприятливі умови для залучення прямих іноземних інвестицій у країну-боржник.

Водночас міжнародний кредит може мати й негативні наслідки: може викликати диспропорції в економіці країн-кредиторів; надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання; підриває платоспроможність позичальника внаслідок оплати величезних відсотків за кредит, призводить до зростання зовнішнього боргу та погіршення показників, що характеризують його обслуговування. Зовнішня заборго­ваність для багатьох країн стала причиною призупинення економічного зростання.

В економічній літературі міжнародні кредити класифікують за різноманітними принципами, але загалом можна класифікува­ти за п'ятьма критеріями:

1-За цільовим призначенням:

• зв'язані кредити - кредити, що мають виражений цільовий характер, про що вказується в кредитному договорі (комерційні, інвестиційні тощо);

• фінансові кредити не мають чіткого цільового призначення і можуть використовуватися на розсуд позичальника з будь-якою метою;

• емісія цінних паперів — будь-який різновид кредиту, коли банки відіграють роль посередників між позичальниками і кредиторами-інвесторами, що розміщують свій капітал у цінні папери.

2. За формами надання кредити бувають:

• товарні, що надаються експортерами своїм зарубіжним покупцям, у товарній формі, з умовою майбутнього покриття (грошима чи товаром);

• валютні (грошові), або ті, що надаються у національній та іноземній валюті (на євроринку у валюті третьої країни).

3. За суб'єктами кредитування:

• приватні кредити, або ті кредити, що надаються приватними фірмами і банками;

• урядовий кредит — кредит, який надається урядовими кредитними установами;

• змішаний кредит — кредит, який складається з приватних та державних коштів;

• кредит міжнародних організацій — кредит, який надається міжнародними організаціями (МВФ, МБРР, ЄБРР).

4. За характером забезпечення розрізняють:

• забезпечений кредит, або той, що забезпечується нерухомістю, товарами, комерційними документами, цінними паперами, цінностями (коштовностями) як заставою;

• бланковий кредит, або той, що надається під зобов'язання боржника вчасно його погасити; документом виступає соловексель з одним підписом позичальника.

5. За строками кредитування:

• надкороткотерміновий — від 12 годин до 1 місяця;

• короткотерміновий — від місяця до півтора року;

• середньотерміновий — до 5-7 років;

• довготерміновий — понад 5-7 років.

У сучасних умовах у світовій практиці найпоширенішими є фірмові, банківські та урядові кредити.

Фірмовий кредит — це власне комерційний кредит у сфері зо­внішньої торгівлі, коли експортер надає товар імпортеру у вигляді відстроченого платежу. Кредитором є фірма-експортер, а позича­льником — імпортер. З погляду позичальника фірмовий кредит є найменш зручним, оскільки сфера функціонування кредиту обме­жена, а позичальник потрапляє у пряму комерційну залежність від кредитора.

Банківські кредити експортера й імпортера виступають у ви­гляді позик під заставу товарів, товарних документів, векселів, та обліку витрат. Інколи банки надають великим фірмам-експортерам банківський кредит, тобто без формального забезпечення.

Урядовий кредит {міжурядові позики) — різновид міжнарод­ного кредиту, що його одна країна надає іншій в товарній або гро­шовій формі за міжурядовою угодою. У широкому розумінні до міжнародних позик належать кредити міжнародних валютно-кре­дитних організацій, які надаються через МВФ, групу МБРР, євро­пейський інвестиційний банк та інші міжнародні фінансово-кре­дитні інститути.

Для урядового кредиту характерним є те, що суб'єктами кре­дитних відносин стають окремі держави, а об'єктом перерозподілу — їхній національний доход. Умови урядового кредиту:

• надаються пільгові кредити;

• надаються безвідсоткові кредити;

• надаються кредити без повернення;

• надаються для фінансування конкретних проектів, програм економічного та соціального розвитку;

• термін — декілька десятків років.

Міжурядові позики можуть набирати форми інвестиційного кредиту, який використовується для фінансування державних програм або балансування платежів між країнами.

Характерною ознакою сучасного міжнародного кредиту є по­ява і поширення таких нових форм кредитування, як:

• міжнародний лізинг;

• міжнародний факторинг;

• міжнародний франчайзинг;

• міжнародний форфейтинг.

Лізинг — це складна фінансова операція, яка передбачає кре­дитування у формі оренди устаткування, автомобілів, суден, літа­ків на визначений час (від 3 до 15 років) за встановлену плату орен­дарю. Лізинговими операціями займаються спеціальні компанії, які створюються, як правило, банком або консорціумом банків. Таке кредитування вигідне як для промислове розвинених країн, так і для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економі­кою. Оренда виступає тут як форма отримання кредиту і водночас форма міжнародної торгівлі машинами і устаткуванням, створюю­чи умови для прискореного розвитку Новітніх технологій. Крім то­го, лізинг, посилюючи конкуренцію на ринку кредитів, чинить знижуючий вплив на позичковий відсоток, що стимулює приплив капіталів у виробничу сферу. Міжнародні лізингові операції впли­вають і на стан платіжного балансу країни. Надходження оренд­них платежів збільшує доходи, а оплата їх іноземним компаніям збільшує зовнішні витрати країни.

Факторинг є таким видом діяльності з надання послуг у сфері міжнародного фінансування, при якому постачальник товарів від­дає короткотермінові вимоги за товарними угодами факторинго­вій компанії (фактор-фірмі, фактору) з метою негайного отриман­ня більшої частини платежу (як правило 70-80 % платежу вже за 2—3 дні), гарантії повного погашення заборгованості, зниження витрат під час проведення розрахунків. Вартість факторингу доро­жча, ніж вартість звичайної банківської позики (вона може дося­гати 20 %), оскільки фактор-компанія приймає на себе ризик кре­дитування і надає ряд інших послуг.

Форфейтинг — це вид міжнародної діяльності з надання по­слуг у сфері міжнародного фінансування, які пов'язані з купівлею банком-форфейтером на повний строк і за заздалегідь встановле­ними умовами векселів: комерційного переказного або простого з авалем (форма фінансової гарантії банку або іншої юридичної особи); інших торгових і платіжних документів. Банк бере на себе ризик несплати боргових зобов'язань і збирає за це фіксовану в договорі тверду облікову ставку, премію (форфейт — означає посту­питися правом).

Франчайзинг ( угода про передання права на ви­користання торгової марки) у широкому значенні — форма поєд­нання переваг великого і малого бізнесу, змістом якої є система взаємовідносин між франчайзером (материнською компанією) і франчайзі (малими підприємствами або окремими бізнесменами, виробничими чи функціонально-операційними компаніями). Від­повідно до франчайзингової угоди франчайзер зобов'язується за­безпечувати дрібну фірму або бізнесмена, що діють у межах обу­мовленої території, своїми засобами індивідуалізації: фірмовим найменуванням, товарним знаком або знаком обслуговування, комерційним позначенням, а також товарами, рекламними послу­гами, налагодженими технологіями бізнесу, консультаціями, за­патентованою комерційною інформацією (ноу-хау). Франчайзі, у свою чергу, зобов'язується надати франчайзеру послуги у сфері менеджменту і маркетингу, з урахуванням місцевих умов, а також інвестувати в цю компанію частину свого капіталу.