В) жанр, драматургія, музика;

Зародження театру і музики. У XIV — першій половині XVII ст. з формуванням української народності та її культури розвивалось і мистецтво, в якому дедалі більше виявлялися національні риси.

Зароджується театральне мистецтво. З'являється віршована шкільна драма, в якій переважали релігійні та міфологічні сюжети і акторами в якій здебільшого були учні братських шкіл та студенти колегій. Особливого розвитку набула шкільна драма в Острозькій школі та Києво-Могилянській колегії. Зароджується також комедія у формі інтермедій на побутові теми, які виконувалися в антрактах між актами драми. Вперше дві українські інтермедії були виконані між актами польської драми Якуба Гаватовича «Про усікновення голови Івана Предтечі», поставленої в 1619 р. на ярмарку в містечку Кам'янці-Струмиловій у Східній Галичині.

У XVII ст. бере свій початок і вертеп — ляльковий театр. Вистави відбувались у своєрідній двоповерховій дерев'яній скриньці, де на верхньому поверсі показувалися вистави на релігійні сюжети, а. на нижньому — з народного життя.

Розвивалася і музична культура, основою якої була усна пісенна народна творчість. Тексти і мелодії до народних дум та історичних пісень складали переважно народні поети, композитори — кобзарі, бандуристи, вони ж були і виконавцями цих творів. Кобзарі оспівували героїчну боротьбу та перемоги народу над турками, татарами, польськими шляхтичами та іншими загарбниками й поневолювачами. Улюбленими народними музичними інструментами була бандура, кобза, сопілка, дудка, в Карпатах — трембіта. Народна музика й танці (козачок, метелиця, веснянка та ін.) були дуже популярними.

Музика широко вивчалася в братських школах. У школах при церквах, монастирях, у маєтках окремих феодалів існували хорові капели.

Десь до XVI ст. в Україні, як і в Росії та Білорусі, церковний хор був одноголосим, нотний спів був безлінійний і позначався спеціальними знаками, поставленими над складами і словами тексту богослужебних книг. З XVI ст., особливо з його кінця, церковний спів став багатоголосим, так званим партесним (від латинського partes, тобто ноти окремих зошитів (партій) для окремих голосів мішаного жіночого і чоловічого хорів).

Г) образотворче мистецтво, архітектура;

Образотворче мистецтво. Традиційність (підлеглість архітектурі, релігійний зміст, канонічність), яка переважала в образотворчому мистецтві у XVI століття, поступово витісняється новими віяннями.

У XVI—XVII століття в Україні складається декілька шкіл церковного монументального живопису та іконопису. Провідна школа художників сформувалася у XVII столітті в київських монастирях. Художники працювали переважно в жанрах монументального живопису, іконопису, гравюри і графіки. У роботах таких іконописців, як Федір Сенькович, Микола Петрахнович, Іван Руткович, помітною стала відмова від середньовічних естетичних канонів, утверджувалася реалістичність і життєрадісність. Ці ж тенденції присутні у розписах Успенського собору та Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, у церквах Полтави, Переяслав, оздоблення церкви Святого Юра в Дрогобичі та ін. Характерно, що московське духовенство не схвалювало такого творчого підходу українських художників, коли святі зображалися «лицом и очами светлы и телом дебелы». Частиною храмового живопису став портрет. У розписах храмів зображали історичних осіб. Наприклад, у вівтарній частині Успенського собору вміщені 85 портретних зображень — від князя Володимира до Петра I.

Перехідну роль між іконописом і світським портретним живописом займали так звані парсуни — портрети, виконані прийомами іконописної техніки. Сім'ї козацької старшини, привілейоване становище яких все більше зміцнювалося, масово замовляли свої портрети. Модним стало мати власну картинну галерею. Художникам іноді навіть замовляли картини, які зображували селян. На другу половину XVIII століття припадає, вже в повному розумінні слова, світський портретний живопис. Але в цей же час проявляється тенденція від'їзду з України талановитої молоді до Петербурга, в Академію мистецтв. Так, найвідоміші художники Росії того часу: Д. Левицький — родом з Києва, В. Боровиковський — з Миргорода. Українцем був творець історичного жанру російського академічного мистецтва А. Лосенко.

У XVI столітті древні традиції книжкової мініатюри були продовжені. Видатним твором художнього перекладу і мистецтва оформлення є вже згадуване «Пересопницьке Євангеліє». Його мініатюри близькі до реалістичного трактування образів в дусі Ренесансу. Книгу в традиціях книжкового мистецтва Русі прикрашають заставки, кінцівки, ініціали, орнамент. У наші дні «Пересопницьке Євангеліє» стало одним з символів державності України — на ньому складається президентська присяга. Розвиток книгодрукування обумовив розвиток мистецтва гравюри. Ними прикрашалися релігійні видання. Перші світські гравюри з'явилися у 1622 р. як ілюстрації до «Віршів на жалосний погреб…гетмана Петра Конашевича-Сагайдачного». Серед них — портрет гетьмана на коні, батальна сцена взяття Кафи. Видатні художники і гравери працювали тоді в Києво-Печерській друкарні — Никодим Зубрицький, Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасевич, Іван Щирський.

Архітектура. Друга половина XVI — перша половина XVII ст. — якісно новий етап у розвитку архітектури та містобудування на українських землях. Оскільки архітектура як вид мистецької творчості відігравала визначальну роль у розвитку мистецької культури, саме в ній найраніше і найяскравіше проявилися нові тенденції, що поступово стали визначальними для розвитку мистецької культури загалом.

Вони насамперед пов’язані з діяльністю приїжджих європейських будівничих (перед початком XVII ст. майже виключно італійців), які надали мурованій архітектурі українських земель яскраво виражених рис пізньоренесансного будівництва, здебільшого у його північноіталійському провінційному варіанті. Від другої половини XVI ст. залишки готики виступають хіба що у вигляді рудиментів, а від початку наступного століття на українському ґрунті постають перші споруди новітнього барокового стилю. Відповідно найновіші європейські системи поширюються також в містобудуванні та оборонній архітектурі.