Тема: Прийняття управлінських рішень на основі показників фінансового стану підприємства.

1. Призначення і мета лабораторної роботи

Призначення роботи: Ознайомлення з можливістю використання табличного процесора Microsoft Excel 2000 як засобу для автоматизованого визначення багатьох показників фінансо­вого стану підприємства на основі аналізу Балансу за формою № 1 цього підприємства.

Мета роботи: Набути навиків аналізу фінансового стану підприємства як інструмента з’ясування його реальної конкурентоспроможності з використанням табличного процесора Microsoft Excel 2000.

2. Загальні поняття

Новий план рахунків бухгалтерського обліку, зведення форм бухгалтерського обліку та звітності у відповідність до міжнародних стандартів зумовили необхідність використання нової методики фінансового аналізу як засобу оцінки і прогнозування фінансового стану під­приємства, яка відповідала б умовам ринкової економіки. Така методика необхідна для вибору ділового партнера, забезпечення фінансової стабільності підприємства, оцінки ділової активності підприємницької діяльності, прогнозування фінансового стану підприємства.

Своєю чергою, фінансовий стан підприємства – це показник його фінансової конку­рентоспроможності, тобто кредитоспроможності, платоспроможності, виконання зобов’язань перед державою та іншими підприємствами.

Інформаційною базою аналізу фінансового стану є бухгалтерська фінансова звітність – сис­тема показників, які відображають майновий і фінансовий стан підприємства на конкретну дату.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Фінансова звітність – це бухгалтерська звітність, яка містить інформацію про фінансо­вий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів у:

• придбанні, продажу цінних паперів і володінні ними;

• участі в капіталі підприємства;

• оцінці якості управління;

• оцінці здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;

• забезпеченості зобов’язань підприємства;

• визначенні суми дивідендів, які належить розподілити;

• регулюванні діяльності підприємства;

• інших рішеннях.

Фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначаються відповідними положен­нями (стандартами).

Стаття наводиться у фінансовій звітності за умови відповідності таким критеріям:

– існує вірогідність надходження або вибуття майбутніх економічних вигод, пов’язаних із цією статтею;

– оцінка статті може бути достовірно визначена.

Фінансова звітність складається з Балансу, Звіту про фінансові результати, Звіту про рух грошових коштів, Звіту про власний капітал і Приміток до звітів.

Баланс – це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал.

Звіт про власний капітал – це звіт, що відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Звіт про рух грошових коштів – це звіт, що відображає надходження й витрату грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді.

Примітки до фінансових звітів – це сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію та обґрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану є бухгалтерський баланс підприємства. Його значення настільки велике, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу.

На підприємствах України, згідно з Положенням (стандартом) № 2 “Баланс”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87, застосовується нова форма балансу, яку приведено в повну відповідність із міжнародними стандартами.

Баланс – це групування інформації на початок і кінець звітного періоду, тобто підсумок господарських операцій на певну звітну дату. Тому, вивчаючи баланс, керівники підприємства принаймні мають уявлення про місце свого підприємства в системі аналогічних підприємств, пересвідчуються у правильності вибраного стратегічного курсу, ефективності використання ресурсів тощо.

Важливу інформацію з балансу черпають і аудитори, які мають змогу вибирати правильне рішення щодо проведення перевірок, виявлення “слабких місць” у системі обліку, різних помилок у зовнішній звітності клієнта. І, нарешті, аналітики для аналізу фінансового стану підприємства використовують передусім дані балансу. Для аналізу фінансового стану підприємства важливо вміти читати баланс, тобто знати зміст кожної зі статей, взаємозв’язок з іншими статтями, якісну характеристику. Уміння читати баланс дає можливість:

• одержати необхідний обсяг інформації про підприємство;

• розрахувати рівень забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

• установити, за рахунок яких чинників змінилася величина оборотних коштів;

• оцінити фінансовий стан підприємства за звітний період.

Аналіз фінансового стану за звітний період починається з його загальної оцінки за даними балансу. А для того, щоб проаналізувати всі питання фінансового стану підприємства, необхідний етап, що передує проведенню аналізу, тобто приведення звітного балансу до такої форми, що, з одного боку, уможливлює об’єктивний аналіз, а з другого, – є максимально зручною для проведення аналітичних розрахунків.

Аналіз балансу (ф. 1) починається з експрес-аналізу, метою якого є поточна і досить швидка оцінка фінансового стану і динаміки розвитку підприємства. Експрес-аналіз підприємства проводиться в кілька етапів:

• підготовчий;

• попередній огляд бухгалтерської звітності;

• читання балансу.

Мета першого етапу – переконатися в тому, що баланс готовий до читання. Для цього проводиться проста розрахункова перевірка балансу за формальними ознаками і по суті. На цьому етапі необхідно перевірити правильність заповнення граф, наявність усіх необхідних форм і додатків, перевірити валюту балансу і всі проміжні підсумки, а також перевірити, чи всім вимогам П(С)БО відповідає складений баланс.

Експрес-аналіз показників балансу підприємства здійснюється в динаміці за допомогою персональних комп’ютерів (у цьому випадку за допомогою табличного процесора Microsoft Excel).

На другому етапі необхідно ознайомитись з примітками до звіту, оцінити тенденції основних показників діяльності, можливу якісну модифікацію в майбутньому фінансового стану підприємства.

Основний етап в експрес-аналізі – третій, тобто читання балансу. Він передбачає попереднє загальне ознайомлення з результатами роботи підприємства і його фінансовим станом безпосередньо за бухгалтерським балансом, а також розрахунок коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан підприємства.

Читання балансу починають зі встановлення зміни валюти балансу за період, що аналізується. Для цього порівнюється валюта балансу за звітний і попередній періоди. Таке порівняння уможливлює визначення загального спрямування зміни балансу. Коли валюта балансу збільшується, це оцінюється позитивно, зменшується – негативно. Збільшення валюти балансу свідчить, як правило, про зростання виробничих можливостей підприємства. Зменшення валюти балансу означає спад у господарській діяльності підприємства (зниження попиту на продукцію, брак сировини, матеріалів тощо).

Отже, формула для оцінки динаміки балансу на підприємстві така:

К_б = (Б₁ – Б₀) / Б₀ , (1)

де К_б – коефіцієнт зміни майна підприємства; Б₁ і Б₀ – величина майна підприємства за звітний і попередній періоди відповідно.

Коефіцієнт приросту виторгу від реалізації продукції розраховується, як:

К_в = (В_р1 – В_р0) / В_р0 , (2)

де К_в – коефіцієнт приросту виторгу від реалізації; В_р1, В_р0 – виторг від реалізації продукції за звітний і попередній періоди.

Якщо коефіцієнт приросту виторгу від реалізації буде вищим за коефіцієнт приросту майна, то це свідчить про поліпшення ситуації з коштами на підприємстві проти попереднього звітного періоду, і навпаки.

Крім зміни валюти балансу в цілому, необхідно проаналізувати характер зміни окремих статей балансу, тобто провести горизонтальний та вертикальний аналізи балансу.

Горизонтальний аналіз балансу полягає в порівнянні кожної статті балансу і розрахунку змін абсолютних і відносних величин, а також в якісній характеристиці виявлених відхилень.

Вертикальний аналіз балансу передбачає розрахунок відносних показників. Завдання вертикального аналізу – розрахунок питомої ваги окремих статей у загальній сумі валюти балансу і оцінка змін питомої ваги. За допомогою вертикального аналізу можна здійснювати міжгосподарські порівняння.

Горизонтальний (динамічний) аналіз цих показників дає можливість встановити абсолютні відхилення й темпи зростання за кожною статтею балансу, а вертикальний (структурний) аналіз балансу – зробити висновки про співвідношення власного і позичкового капіталу, що свідчить про рівень автономності підприємства за умов ринкових відносин, про його фінансову стабільність.

Можна назвати основні ознаки, наявність яких у балансі дає можливість віднести його до позитивного:

а) збільшення валюти балансу в кінці звітного року проти його початку;

б) зростання темпів приросту усіх активів над темпами приросту необоротних активів;

в) перевищення власного капіталу підприємства над позичковим і збільшення темпів його зростання проти темпів зростання залученого капіталу;

г) приблизно однакові темпи приросту дебіторської і кредиторської заборгованостей;

д) перевищення частки власних оборотних коштів понад 10 %.

Стабільність фінансового стану підприємства залежить від правильності та доцільності вкладення фінансових ресурсів в активи, тому для його оцінки необхідно вивчити передусім склад, структуру майна та джерела його утворення, а також причини їх зміни.

За даними балансу визначається вартість усього майна підприємства (підсумок активу балансу – валюта балансу) і сума джерел утворення (підсумок пасиву балансу) цього майна на певну звітну дату.

Далі визначається відхилення за кожним видом майна і джерел його утворення порівнянням даних на кінець і на початок звітного періоду. Для визначення структурних змін необхідно додатково визначити питому вагу кожного виду майна в загальній валюті балансу і вивчити причини змін структури майна і джерел його утворення.

Етапи аналізу можуть бути такими:

• загальна оцінка стану майна і його окремих частин.

Зокрема на цьому етапі потрібно вивчити співвідношення динаміки оборотних і необоротних активів, а також показники мобільності всього майна підприємства й оборотних коштів:

а) якщо оборотні кошти збільшились, а необоротні активи зменшились, це означає, що на підприємстві спостерігається тенденція до прискорення оборотності всього майна підприємства. Результатом може бути вивільнення частини коштів і короткотривалих вкладень (якщо відсоток за цими статтями зріс);

б) для характеристики майна розраховується коефіцієнт мобільності майна:

К_мм = ОА / Б, (3)

де К_мм – коефіцієнт мобільності майна; ОА – оборотні активи; Б – вартість всього майна підприємства;

в) коефіцієнт мобільності оборотних активів розраховується як відношення найбільш мобільної їх частини (коштів і фінансових вкладень) до вартості оборотних активів:

К_ома = (К + ФВ) / ОА, (4)

де К_ома – коефіцієнт мобільності оборотних активів; К – кошти підприємства; ФВ – фінансові вкладення.

Збільшення коефіцієнтів мобільності всього майна і оборотних активів підтверджує тенденцію до прискорення оборотності майнових засобів підприємства;

• аналіз виробничого потенціалу.

Відомо, що фінансовий стан підприємства значною мірою зумовлюється його виробничою діяльністю. Тому, аналізуючи фінансовий стан підприємства (особливо на майбутній період), необхідно оцінити його виробничий потенціал.

До виробничого потенціалу відносять: основні засоби, виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Для характеристики виробничого потенціалу використовують такі показники:

– наявність, динаміка і питома вага виробничих активів у загальній вартості майна;

– наявність, динаміка і питома вага основних засобів у реальній вартості майна;

– коефіцієнт зносу основних засобів;

– середня норма амортизації;

– наявність, динаміка і питома вага капітальних вкладень і їх співвідношення з фінансовими вкладеннями.

Збільшення виробничих активів на кінець року і більша питома вага цих активів у загальній сумі коштів підприємства свідчитиме, як правило, про підвищення виробничих можливостей. Цей показник не повинен бути нижчим за 50 %.

Показник питомої ваги вартості основних фондів у загальній вартості коштів підприємства розраховують як відношення залишкової вартості основних засобів до валюти балансу.

Для оцінки інтенсивності накопичення зносу (амортизації) основних засобів використо­вується показник середньої норми амортизації:

К_сна = АВ / ОЗ_п , (5)

К_сна – показник середньої норми амортизації; АВ – сума амортизаційних відрахувань за звітний період; ОЗ_п – вартість основних засобів (первісна).

Виробничий потенціал характеризується також відношенням капітальних вкладень і довготермінових фінансових вкладень: незавершене виробництво, довготермінові фінансові інвестиції. Високі темпи зростання фінансових вкладень можуть знизити виробничі можли­вості підприємства;

 аналіз складу і динаміки мобільних (оборотних) коштів.

На основі аналізу структури оборотних коштів вивчають зміни, що відбулися в складі оборотних коштів у цілому, а після цього у перерізі окремих статей.

Надходження, набуття, створення майна підприємства здійснюється за власні та позичені кошти, співвідношення яких розкриває його фінансовий стан. При цьому насамперед розраховується коефіцієнт незалежності підприємства К_н з формули

К_н = ВК / Б , (6)

де К_н – коефіцієнт незалежності підприємства; ВК – власний капітал.

Аналізу структури майна достатньо для того, щоб оцінити стан активів і наявність коштів на підприємстві для повернення боргів, але його замало для відповіді на запитання, наскільки вигідно інвестору вкладати капітал у це підприємство. Тому наступним напрямком аналізу фінансового стану підприємства і для внутрішніх, і для зовнішніх користувачів інформації є детальне вивчення ліквідності та платоспроможності підприємства.

Ліквідність підприємства – це його спроможність перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів.

Найліквіднішою є готівка. Наступним за рівнем ліквідності активом є короткотермінові інвестиції (цінні папери), оскільки в разі необхідності їх можна швидко реалізувати.

Дебіторська заборгованість – теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому.

Найменш ліквідним поточним активом є запаси, бо для перетворення їх на гроші спочатку потрібно їх продати. Отже, під ліквідністю будь-якого активу потрібно розуміти можливість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Чим коротшим є цей період, тим вищою буде ліквідність цього виду активів.

Короткотривалі зобов’язання – це борги, термін погашення яких не перевищує одного року. Коли настає термін платежу у підприємства має бути достатньо грошей для сплати боргів. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів з активу, згрупованих за рівнем їх ліквідності, із зобов’язаннями за пасивом, об’єднаними за термінами їх погашення і в порядку зростання цих термінів. Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на такі групи:

• найбільш ліквідні активи (А1) – це суми за всіма статтями коштів та їх еквівалентів, тобто гроші, які можна використати для поточних розрахунків. Сюди відносяться також короткотривалі фінансові вкладення, цінні папери, які можна прирівняти до грошей (це рядки 150, 220, 230, 240 другого розділу активу балансу);

• активи, що швидко реалізуються (А2), – це активи, для перетворення яких у гроші потрібен певний час. У цю групу включають дебіторську заборгованість (рядки 160 до 220). Ліквідність цих активів є різною і залежить від суб’єктивних та об’єктивних чинників: кваліфікації фінансових працівників, платоспроможності платників, умов видачі кредитів покупцям тощо;

• активи, що реалізуються повільно (А3), – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 вкл., а також ряд. 250). Запаси не можуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси потребують додаткової обробки для того, щоб їх можна було продати, а на це потрібен час;

• активи, що важко реалізуються (А4), – це активи, які передбачено використовувати в господарській діяльності протягом тривалого періоду. У цю групу включають усі статті 1-го розділу активу балансу (“Необоротні активи”).

Перші три групи активів (найбільш ліквідні; активи, що швидко реалізуються; активи, що реалізуються повільно) протягом поточного господарського періоду постійно змінюються і тому належать до поточних активів підприємства.

Пасиви балансу відповідно до зростання термінів погашення зобов’язань групуються так:

• негайні пасиви (П1) – це кредиторська заборгованість (рядки 530 до 610 вкл.), розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити (за даними додатку до балансу);

• короткотривалі пасиви (П2) – це короткотермінові кредити банків (рядок 500), поточна заборгованість за довготерміновими зобов’язаннями (рядок 510), векселі видані (рядок 520). Для розрахунку основних показників ліквідності можна користуватися інформацією 4-го розділу балансу (“Поточні зобов’язання”);

• довготермінові пасиви (П3) – це довготермінові зобов’язання – 3-й розділ пасиву балансу;

• постійні пасиви (П4) – це статті 1-го розділу пасиву балансу (“Власний капітал”) – (ряд. 380, а також ряд. 430, 630).

Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищуватимуть короткотривалі зобов’язання. Підприємство може бути ліквідним більшою чи меншою мірою. Якщо на підприємстві оборотний капітал складається переважно з коштів (грошей) та короткотривалої дебіторської заборгованості, то таке підприємство вважають ліквіднішим, ніж те, де оборотний капітал складається переважно з запасів. Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу. Аналіз ліквідності підприємства передбачає такі два етапи:

1. Складання балансу ліквідності.

2. Розрахунок та аналіз основних показників ліквідності.

Ліквідність балансу – це рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких на гроші відповідає термінам погашення зобов’язань.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу.

Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови:

– найбільш ліквідні активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм;

– активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткотерміновим пасивам або більші за них;

– активи, що реалізуються повільно, дорівнюють довготерміновим пасивам або більші за них;

– активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви.

Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то обов’язково виконується й остання умова, оскільки це свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, що забезпечує його фінансову стійкість. Невиконання однієї з перших трьох умов вказує на те, що фактична ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

Другим етапом аналізу ліквідності підприємства є розрахунок та аналіз основних показників ліквідності. Вони застосовуються для оцінки можливостей підприємства виконати свої короткотривалі зобов’язання.

Основні показники ліквідності:

Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття, коефіцієнт поточної ліквідності) дає загальну оцінку платоспроможності підприємства і вираховується за формулою

К_зл = (А1 + А2 + А3) / (П1 + П2). (7)

Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань.

Якщо на підприємстві відношення поточних активів і короткотермінових зобов’язань нижче за 1:1, це є свідченням високого фінансового ризику, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Співвідношення 1:1 припускає рівність поточних активів і коротко­тривалих зобов’язань. Але, зважаючи на різний рівень ліквідності активів, можна вважати, що не всі активи будуть негайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства. Якщо значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1:1, то можна зробити висновок, що підприємство має значні оборотні кошти, сформовані завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий варіант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Проте з погляду менеджера значне накопичення запасів на підприємстві, відвернення грошей у дебіторську заборгованість може пояснюватись незадовільним управлінням активами. Скорочення величини коефіцієнта покриття може статись під впливом двох чинників: збільшення поточних активів і значного зростання короткотривалих зобов’язань.

Коефіцієнт швидкої ліквідності – цей коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний до коефіцієнта покриття, тільки він обчислюється для вужчого кола поточних активів, коли з розрахунку виключено найменш ліквідну їх частину – виробничі запаси. Він обчислюється так:

К_шл = (А1 + А2) / (П1 + П2). (8)

Матеріальні запаси виключаються не стільки тому, що вони менш ліквідні, а насамперед через те, що кошти, які можна одержати в разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за витрати на їх закупівлю. “Розумним” коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1.

Практично багато підприємств мають нижчий коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5:1), тому для оцінки їх фактичної ліквідності необхідно проаналізувати тенденції до зміни цього показника за певний період. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов’язане насамперед із зростанням невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчить про серйозні фінансові проблеми підприємства.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається за формулою

К_абл = А1 / (П1 + П2). (9)

Цей коефіцієнт показує, яку частину короткотривалих позикових зобов’язань можна за необхідності погасити негайно. Теоретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквідності є співвідношення 0,2:1.

Ліквідність підприємств характеризує також показник маневреності власних оборотних коштів (капіталу, що функціонує). Він визначається як відношення грошових коштів до капіталу, що функціонує. Цей показник характеризує ту частину власних оборотних коштів, які перебувають у формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність.

Для підприємства, котре нормально функціонує, цей показник змінюється від нуля до одиниці. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлює підприємство самостійно. Воно залежить від різних чинників, наприклад, від того, наскільки високою є щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і їх еквівалентів, достатніх для розрахунків з кредиторської заборгованості, що потребує негайного погашення.

Ознаками платоспроможності є: наявність грошей у касі, на поточних рахунках; брак простроченої кредиторської заборгованості.

Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона пов’язана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. Цей показник дає загальну оцінку фінансової стабільності. У світовій і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблено систему показників, які характеризують фінансову стабільність підприємства.

Основні показники фінансової стабільності:

• коефіцієнт концентрації власного капіталу (коефіцієнт незалежності підприємства). Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Чим вищим є значення цього показника, тим більше це підприємство є фінансово стійким, стабільним і незалежним від зовнішніх кредиторів. Доповненням до цього показника є коефіцієнти концентрації залученого (позичкового) капіталу – їх сума має дорівнювати 1 (або 100 %). Щодо рівня залучення позикових коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Найбільш поширеною є така: частка власного капіталу має бути не меншою за 0,6 (60 %). У підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають охочіше кошти, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів;

• коефіцієнт фінансової залежності

К_фз = ВК / Б, (10)

де К_фз – коефіцієнт фінансової залежності.

Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта концентрації власного капіталу. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансування підприємства. Якщо його значення наближається до одиниці (або 100 %), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство, якщо перевищує – навпаки;

• коефіцієнт маневреності власного капіталу (про нього вже згадувалось вище):

К_мвк = К / ВК, (11)

де К_мвк – коефіцієнт маневреності власного капіталу.

Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто, яку частину вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Значення цього показника може змінюватись залежно від структури капіталу і галузевої належності підприємства (норматив – 0,4...0,6);

• коефіцієнт структури довготермінових вкладень:

К_сдв = ДЗ / НА, (12)

де ДЗ – довготермінові зобов’язання; НА – необоротні активи; К_сдв – коефіцієнт структури довготермінових вкладень;

• коефіцієнт довготермінового залучення позикових коштів:

К_дзпк = ДЗ / (ДЗ + ВК), (13)

де К_дзпк – коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів.

Він характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника в динаміці – негативна тенденція, яка означає, що підприємство дедалі більше залежатиме від зовнішніх інвесторів;

• коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів:

К_свзк = (ДЗ + ККБ) / ВК, (14)

де К_свзк – коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів; ККБ – короткотривалі кредити банків.

Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості підприємства. Зростання його у динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про певне зниження фінансової стійкості і навпаки;

• коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними коштами розраховують як відношення власних оборотних коштів до усієї величини оборотних коштів:

К_зок = (ОА – ПЗ) / ПЗ, (15)

де К_зок – коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними коштами; ОА – оборотні активи.

Мінімальне значення цього показника 0,1. Коли показник опускається нижче від цього значення, то структура визнається незадовільною, а підприємство – неплатоспроможним. Збільшення величини цього показника свідчить про непоганий фінансовий стан підприємства і його спроможність проводити незалежну фінансову політику;

• коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів:

К_снвк = НА / ВК, (16)

де К_снвк – коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів.

Він характеризує рівень забезпечення необоротних активів власними коштами. Приблизне значення цього показника – 0,5 ... 0,8. Якщо показник має значення менше за 0,5, то це свідчить про те, що підприємство має власний капітал передусім для формування оборотних коштів, що, як правило, розцінюють негативно. Через значення цього показника, більше за 0,8, роблять висновки про залучення довготермінових позик і кредитів для формування частини необоротних активів, що є цілком виправданим для будь-якого підприємства;

• коефіцієнт відношення виробничих активів і вартості майна:

К_ввам = (ОЗ + ВЗ + ТНВВ + НВ + ВМП) / Б, (17)

де ВЗ – виробничі запаси; ТНВВ – тварини на вирощуванні і відгодівлі; НВ – незавершене виробництво; ВМП – витрати майбутніх періодів; К_ввам – коефіцієнт відношення виробничих активів і вартості майна.

Мінімальне нормативне значення цього показника – 0,5. Вищий показник свідчить про збільшення виробничих можливостей підприємства.

За допомогою аналізу коефіцієнтів можна виявити сильні і слабкі позиції різних підприємств, фірм. Менеджери використовують ці дані для контролю діяльності підприємства, щоб не допустити банкрутства. Важливим є те, що аналіз коефіцієнтів дає змогу краще зрозуміти взаємозв’язок між балансом і звітом про доходи. Деякі коефіцієнти показують, чи ефективно поєднуються підприємством різні активи і пасиви та як це впливає на прибуток.