3.2. Мінімальні резервні вимоги як інструмент грошово-кредитного регулювання

Положення «Про порядок формування обов’язкових резервів для банків України», затверджене Постановою Правління НБУ від 16 березня 2006 р. № 91.

Обов’язкові резерви є часткою (нормою у процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, що згідно з чинним законодавством має зберігатись у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку.

Цей інструмент – один із найстаріших. Уперше норми банківських резервів були введені у США в 1913 p. (а згодом – іншими країнами, у т.ч. Німеччиною – в 1948 p., Францією – у 1979 р.).

Резервні вимоги відносять до непрямих монетарних інструментів, хоча ступінь їх впливу на стан і розвиток ринку зазвичай розглядається як незначний. На відміну від таких непрямих монетарних інструментів, як наприклад, операції на відкритому ринку, аукціони рефінансування, валютні свопи (валютний своп –операція, що поєднує купівлю або продаж валюти на умовах «свот» із одночасним продажем (або купівлею) тієї ж валюти на певний термін на умовах «форвард», тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування), вважаються такими, що мають значний ступінь впливу.

Тому в багатьох країнах резервні вимоги розглядаються частіше як пасивний інструмент, що підтримує та супроводжує більш активні монетарні інструменти.

Змінюючи норму обов’язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов’язкових резервів, комерційні банки отримують можливість збільшити ліквідність своїх активів.

Мінімальні резерви виконують такі функції:

– забезпечують поточне регулювання ліквідності на грошовому рику (як елемент жорсткого регулювання);

– стримують «емісію» кредитних грошей комерційних банків.

Наявність банківських резервів відповідає також інтересам банківської системи, оскільки вони виступають умовою нормального функціонування платіжно-розрахункового механізму. До того ж, банківські резерви дають змогу відшкодувати можливі втрати та запобігають банкрутству банків.

Резервні вимоги застосовуються для таких цілей:

– обмеження темпів зростання грошової маси;

– вилучення надлишкових коштів із грошової сфери;

– регулюванні попиту на банківські ресурси.

Нині найпоширенішою формою встановлення резервних вимог є визначення норми резервування як процента від зобов’язань. При цьому вимоги можуть встановлюватися до загальної суми пасивів або до окремих їх частин, що на практиці зустрічається найчастіше. Загальноприйняті пасиви для встановлення резервних вимог – строкові депозити і депозити до запитання.

Інший метод, що використовується значно рідше (до недавнього часу застосовувався у Франції), полягає у встановленні резервних вимог у процентах від суми кредитування: обов’язкові резерви розраховуються на основі суми кредитів, що надаються банком.

Норми резервних вимог, що встановлюються на вклади в іноземній валюті, як правило, вищі за норми, що застосовуються до зобов’язань у національній валюті.

Величина норм мінімальних резервів може також залежати від кредитного інституту, що найчастіше зустрічається у країнах, які розвиваються. Наприклад, на Філіппінах для сільськогосподарських банків норми обов’язкових резервів вищі, ніж для інших видів банків.

Розрахунковий період для виконання резервних вимог, як правило, складає один місяць, проте у різних країнах може коливатися у межах від десяти днів (у Іспанії) до шести місяців (у Великій Британії).

Вважається, що часті зміни розміру обов’язкового резерву ускладнюють таке регулювання, оскільки навіть незначні коливання норм обов’язкових резервів викликають значні зміни обсягу кредитних операцій комерційних банків. Зазначений інструмент більше придатний для вирішення не поточних, а швидше довготермінових завдань монетарної політики.

Політика встановлення мінімальних резервних вимог як ефективного інструмента грошово-кредитного регулювання в останні роки значно втратила своє значення. Центральні банки майже усіх країн проводять політику щодо поступового зниження норм резервних вимог.

Зобов’язання виконувати резервні вимоги виникає у комерційного банку з моменту отримання ліцензії НБУ на право здійснення відповідних банківських операцій.

Для всіх банків установлюється єдиний норматив обов’язкових резервів. Для спеціалізованих банків можуть установлюватися окремі нормативи обов’язкового резервування.

Національний банк може встановлювати для різних видів зобов’язань диференційовані нормативи обов’язкового резервування залежно від строку залучення коштів, виду зобов’язань у розрізі валют (у т.ч. у банківських металах), а також суб’єктів (юридичні чи фізичні особи).

Формування та зберігання банками коштів обов’язкових резервів здійснюється в грошовій одиниці України на кореспондентському рахунку банку в Національному банку або на окремому рахунку в НБУ.

Суму залишків коштів, що приймається до розрахунку обов’язкових резервів за відповідний звітний період резервування, визначають за формулою середньоарифметичної величини:

,

де L_d – середні залишки коштів, що використовують для обрахування обов’язкових резервів за відповідний звітний період резервування; L₁, L₂, L₃, …, L_n – сума залишків за визначеним об’єктом резервування станом на кожне число звітного періоду; L_n – сума залишків коштів за визначеним об’єктом резервування не початок останнього календарного дня звітного періоду; п – кількість календарних днів звітного періоду резервування.

Розраховані таким чином середні залишки залучених коштів перемножуються на норму резервування, а отриманий результат – сума мінімальних обов’язкових резервів – повинна перебувати на кореспондентському рахунку комерційного банку (або за рішенням Правління НБУ має бути перерахована на окремий рахунок в Операційному чи територіальному управлінні Національного банку).

За недотримання комерційним банком нормативу резервування до нього можуть застосовуватися такі заходи впливу: за один випадок – письмове застереження щодо необхідності безумовного дотримання нормативу обов’язкового резервування; за другий випадок – штраф у розмірі не більше одного процента від суми зареєстрованого статутного фонду.

В Україні політика мінімальних резервних вимог застосовується Національним банком з 1992 р. За цей період норматив резервування змінювався досить часто (додаток).