69.Україна і процес формування тоталітарного режиму в срср

«Великий перелом» наприкінці 20-х років посилив процес відчуження виробника від засобі» виробництва, висунув на перший план позаекономічний примус, призвів до падіння життєвого рівня народу, що зумовило зростання психологічного напруження в суспільстві. Прискорена індустріалізація, суцільна колективізація спричинили посилення міграційних процесів, зміну способу життя, ціннісних орієнтацій людей. Протиріччя, що виникали при цьому, суттєво дестабілізували внутрішній розвиток СРСР.В умовах перманентної «надзвичайної ситуації в країні» для політичного керівництва все виразніше поставала потреба міцної державної влади. Не тільки контролювати, а й спрямовувати суспільні процеси був покликаний тоталітарний режим, що сформувався в СРСР у 30-х роках.Термін «тоталітаризм» (»італійської — «охоплюючий все в цілому») при характеристиці політичних процесів вперше було вжито італійськими опонентами Мусоліні на початку 20-х років, коли в Італії тільки-но створювалася однопартійна фашистська система. З 1929 р., починаючи з публікації у газеті «Тайме», цей термін почали застосовувати для характеристики політичного режиму СРСР.Про зміцнення тоталітаризму в Україні у 20—30-х роках свідчать такі тенденції та процеси;!, боротьбу з релігією (у 1930 р. внаслідок «організаційних заходів» автокефальна православна церква припинила свос існування)!. Монополізація влади більшовицькою партією, усунення з політичної арени інших політичних партій. Наприкінці громадянської війни в Україні легальне існували три партії;») КП(б)У — фактично український філіал РКП(б);Влада безцеремонне поводилася з легальними партіями, брутально діяла щодо нелегальних організацій. У1923 р. Україною прокотилася хвиля масових арештів меншовиків.З. Зрощення правлячої партії з державним апар*том.4. Встановлення жорсткого контролю держави над суспільним життям.5. встановлення монопольного контролю з боку партійно-державного апарату над економічною сферою, централізація керівництва економікою. Командна економіка стала своєрідним фундаментом тоталітаризму в СРСР, її основним стрижнем була «надзвичайна система» суспільної організації, що базувалася на монополії партійне-державного апарату на владуМіцніюча тоталітарна держава, борючись з опозицією, не жаліла і власних структур. Так, відповідно до рішень XVI конференції ВКП(б) і II Всеукраїнської конференції КП(6)У протягом 1929—1930 рр. в Україні було про»едено «чистку» в 61823 установах радянського державного апарату; з 338 тис. осіб, які проходили «чистку», звільнено майже 40 тис. (11%).0тже, про зміцнення тоталітаризму в Україні, як і в СРСР загалом, у 20—30-х роках свідчать утвердження комуністичної форми тоталітарної ідеології; монополізація влади більшовицькою партією, усунення з політичної арени інших політичних партій; зрощення правлячої партії з державним апаратом; одержавлення суспільства, блокування держа»ою розвитку громадянського суспільства; встановлення партійно-державним апаратом монопольиого контролю над економічною сферою, зміцнення централізованого керівництва економікою.

70.Українська революція 1917 р. утворення Центральної ради ,проголошення Народної республіки ,боротьба за збереження українс.держави в 1917-1920рр. привели до неабиякої активізації духовних сил українського суспільства.Восійська революція соціал-демократів впродовж 1917-1920 р. здійснюючи суспільно-політичні перетворення ,виявило себе спадкоємицею імперського мислення ,внаслідок чого Україна здобула статус ,фактично рівнозначний культурній автономії в «єдиному і неподільному» просторі Радянської Федерації.Війна і революція не стала для України часом обєднання українського народу ,він залишився роз’єднаним у межах двох держав .Революція також сповнила культурну діяльність відчуттям новизни ,свідомістю звільнення від старого світу ті його обмежень.Поставали складні невідступні питання про те ,в я кому напрямі слід розвиватись українській культурі ,на які взірці їй належить орієнтуватися і якою бути взагалі .Це був час пошуку і сподівань.Натхнені відчуттям власної місії та зростаючою аудиторіею ,письменники ,художники й учені з захопленням поринули у створення нового культурного всесвіту.Естетичні погляди "неокласиків" поділяв М.Хвильовий, який виступав проти хуторянства й "масоеізму" у літературі, його публіцистика ("Камо грядеші?", "Думки проти течіГ) відіграли значну роль у розвитку українського літературного процесу. Стаття "Україна чи Малоросія?" 1926 р. була вилучена з літературного обігу, й опубліковано лише І990р.Програма українізації вимагала 100 тис. учителів, а їх було лише 45 тис. Ця нагальна потреба підштовхнула М. Скрипника до спроби запросити кілька тисяч учителів із Галичини, але йому не вдалося дістати на це дозвіл Москви — можливо, лякала висока національна свідомість галичан і стала фатальною для самого ініціатора.Великих змін зазнала також вища освіта. Університети було реорганізовано в численні інститути народної освіти медичного, фізичного, технічного, педагогічного профілю, які готували спеціалістів для керівництва робітничою силою. Хоч за навчання в більшості цих інститутів треба було платити, дітей робітників і селян від оплати звільняли. З 30—40 тис. студентів, котрі навчалися в інститутах України наприкінці 1920-х років, близько 53 % складали українці, 20 % — росіяни і 22 % — «вре'ї.1920-т| роки стали періодом відродження науки і особливо українознавства, який »а масштабами можна порівняти з літературним Ренесансом. Прагнучи продемонструвати свою прогресивність, більшовики сприяли розвитку науки. У1919 р, вони не тільки кооптували створену в Києві урядом Скоропадського Академію наук, а й навіть оголосили її своїм дітищем. Протягом наступних років Академія з її філіями збагатилася новими дослідницькими осередками. Вчені дістали відносну свободу для проведення досліджень, публікації своїх поглядів і підтримання контактів із зарубіжними колегами, якщо їхні ідеї не являли відкритої загрози радянському лаДові.Незважаючи на те, що більшість видатних вчених України не належали до більшовиків, а деякі навіть відкрито підтримували український націоналізм, радянський уряд не мав іншого вибору, як сформувати з них серцевину Академії.

71. ^.Західноукраїнські землі у міжвоєнний період

Західноукраїнські землі у міжвоєнний період поділили між собою три країни - Польща (до неї відійшли Східна Галичина, Волинь, Полісся, ПІдляшшя), Румунія (Буковина, Північна бессарабія) та Чехословаччина (Закарпаття). У кожній з держав українці становили національну меншину: їхня кількість у Польщі складала близько 5,5 млн. осіб, у Румунії та Чехословаччині - по понад 500 тисяч чоловік.становище українців у цих державах не було однаковим, загалом відбиваючи особливості соціально-економічною та політичного життя панівних націй. Так, міжвоєнні Польща й Румунія являли собою відсталі аграрні країни зі слабо розвинутою промисловістю; натомість Чехословзччина за своїм економічним розвитком вигідно відрізнялася від сусідів - чеська влада доклала чималих зусиль для впровадження кращих методів сільського господарства. Українці, становлячи більшість сільського населення українських етнічних теренів, водночас перебували у меншості серед населення міст. Відповідно і кількість промислових робітників серед них була дуже незначною (близько 23 тисяч чоловік). Тому, як і до революції, соціальні відмінності часто накладалися на націонаяьні.Взагалі, до кінця міжвоєнного періоду українському руху вдалося досягти значних успіхів. Територією його найбільшого впливу була Галичина, де діяла низка українських політичних організацій- Найвпливовішоюта наймасовішою легальною партією було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО), створене 1925 р. УНДО мало в основному ту саму програму й тих самих членів, що й довоєнна Українська національно-демократична партія. 1923 р. ускладі Комуністичної партії Польщі (КПП) було створено автономну Комуністичну партію 3»хідної України (КПЗУ). Остання діяла до 1938 р., коли Комінтерн оголосив про розпуск КПП, а разом із нею - КПЗУ і Комуністичної партії Західної Білорусії.У 20-30-ті рр. період майже безперервного піднесення переживав український націоналізм. Його організаційні витоки були пов'язані з діяльністю Української військової організації (У80), створеної 1920 р. групою офіцерів УСС та УГА на чолі а Євгеном Коновальцем як підпільну військову добудову до легального українського політичного табору. До формування ідеології УВО найбільше доклав

зусиль Дмитро Донцов, який розробив ідеологію так званого «інтегрального націоналізму», він ставив завдання витворити в украТнців «волю до влади «.Закарпаття. 14 березня 1939 р. угорське військо вторглось у Карпатську Україну. Ввечері того ж дня уряд А. Волошина встиг ще проголосити державну незалежність краю. Ця незалежність тривала недовго: 16 березня угорська армія захопила столицю Карпатської України - м. Хуст.