3. Форми та види політичної влади.

Класифікація чи типологізація політичної влади є одним із завдань політичної науки. Витоки існуючих типологій можна віднайти ще в античній суспільно-політичній думці. Давньогрецький філософ Платон розділив форми здійснення влади у містах-державах (полісах) на такі типи:

• монархія як влада однієї людини та її спотворена форма – тиранія,

• аристократія як правління декількох людей та її спотворена форма – олігархія,

• демократія як правління багатьох чи всього народу. Показовим є те, що Платон не називав спотвореної форми демократії, вважаючи її найгіршою формою правління.

Продовжив традицію Платона Арістотель, який при виділенні типів влади виходив з двох основних позицій. Перша з них стосується того, чи правителі керують для реалізації загальних інтересів, тобто для досягнення доброго життя не тільки для себе, а й для всіх членів суспільства, чи переслідують приватні інтереси. Другий критерій стосується кількості громадян, що наділені правом керувати, таким чином, існують форми правління одного, небагатьох та багатьох. На цій основі Арістотель пропонує знамениту класифікацію форм правління на правильні (монархія, аристократія, політія) та неправильні (тиранія, олігархія, демократія, що має тенденцію переростати у охлократію – владу натовпу, черні).

Шукаючи способів уникнути зосередження влади в одних руках та не допущення зловживання нею, філософи Нового часу запропонували принципи децентралізації та розподілу влад. У XVIII столітті Ш.Л.Монтеск’є активно виступав за реалізацію цих принципів як необхідної умови забезпечення свободи у суспільстві та попередження деспотизму й тиранії. Сутність потрійного розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову полягає у тому, що ці гілки повинні взаємно доповнювати, стримувати та контролювати одна одну.

Законодавча влада покладається на парламент країни (Конгрес, Верховна Рада, Великі збори тощо) та базується на принципах конституції та верховенства права, формується через вільні вибори. До її функцій належить внесення поправок до конституції, визначення основ внутрішньої та зовнішньої політики держави, затвердження держбюджету, прийняття законів, контроль за їх виконанням. Прийняті цією гілкою влади закони є обов’язковими для виконавчих органів влади та громадян. Законодавча влада контролюється виборцями через народне волевиявлення, вільні демократичні вибори, взаємодію з судовою та виконавчою владами.

Виконавчу владу здійснюють президент та уряд, які вирішують питання у сфері господарства, культури, освіти, фінансування, забезпечення повсякденного життя та потреб населення тощо. Виконавча влада не тільки виконує закони, а може сама видавати нормативні акти чи виступати із законодавчою ініціативою. Таким чином, можна виділити дві основні функції виконавчої влади: перша з них стосується безпосереднього керівництва діяльністю всього державного апарату щодо здійснення внутрішньої та зовнішньої політики, а друга – стосується регламентації цієї діяльності у встановлених законодавством межах.

Судова влада включає суди – установи, які є самостійними структурами державної організації. Суди у своїй діяльності повинні виходити з конституції, існуючих законів та не можуть виступати у ролі законодавця. Суди здійснюють правосуддя, визначають відповідність дій організацій, політичних інститутів, людей встановленим законом нормам та приписам, а при необхідності застосовують санкції для попередження незаконної діяльності.

Відомий політолог та економіст Б.Гаврилишин виділив такі три форми сучасної політичної влади:

1. Влада типу противаги, яка характеризується існуванням в суспільстві правлячої групи та опозиції, чітким розподілом влади та реалізацією принципу контролю та рівноваги, періодичністю виборів та прийняттям рішень згідно волевиявлення більшості. Така форма влади переважає у англосаксонських та англомовних країнах.

2. Колегіальна влада проявляється у високій мірі суспільної згоди (консенсусу) у суспільстві, відсутності гострих чвар та конфліктів, участі населення у прийнятті політичних рішень, що поєднується з їх активною прихильністю до вироблених владою політичних курсів, які, зазвичай, реалізуються ефективно. Такий тип влади притаманний для Швейцарії та Японії.

3. Унітарна влада характеризується концентрацією влади в одних руках, відсутністю реальної опозиції чи противаги, ідеологічним виправданням владних рішень. Такий тип влади може бути ефективним під час криз, воєн, подолання економічних труднощів, втім за зростання масової освіченості, політичної свідомості така влада демонструє свою неефективність.