3. Ефективність політичного функціонування.

Політична діяльність (як індивідуальна, так і колективна, як спонтанна, так і організована) оцінюється насамперед за своїми конкретними наслідками, котрі певною мірою впливають на якісні зміни в суспільстві. Зміни охоплюють різноманітні сфери суспільних відносин, які розвиваються, удосконалюються, або, навпаки, деградують та руйнуються, унаслідок чого виникає потреба у формуванні нових відно­син. І зміцнення старих, і створення нових відносин є передусім завдан­ням політичних інституцій. Ефективність їх функціонування вимірюється відношенням досягнутого результату (у сфері їх компетенції) до максимально можливого або раніше запланованого. Це може стосуватися розподілу влади, власності, національного доходу, соціальних та культурних благ і т.д.

Поняття ефективності можна застосовувати не до всіх рівнів політичної діяльності, а лише тих, де існує більш-менш усвідомлена мета, де політико-управлінська діяльність спрямована на досягнення конкретного результату, тобто на рівні політичного функціонування владних структур (елітарної політики).

Щодо масового рівня політичної діяльності, змістом якої є висловлення інтересів, позицій, вимог, настроїв, то тут дуже важко виділити кількісні та якісні критерії для порівняння досягнутого і запланованого. Іноді ефективність тієї чи іншої акції (мітингу, демонстрації) вимірюється уже самим фактом її здійснення. Тому тут доречніше говорити про впливовість окремих форм діяльності, тобто про те, наскільки даний мітинг, демонстрація підштовхнули владні структури до прийняття певних рішень.

Ефективність політичного функціонування — це фактична результативність діяльності основних владних структур та політичних лідерів, що вимірюється ступенем виконання ними найважливіших функцій державного управління відповідно до вимог і сподівань найвпливовіших суспільних груп: їх здатністю зберігати систему правління, сприяти економічному зростанню та технологічному про­гресу, задовольняти усвідомлені потреби більшості населення.

Результативність політичної діяльності залежить від наступних чинників:

1) від володіння інформацією про політичні відносини горизонтального типу (між суспільними групами);

2) від володіння інформацією про політичні відносини вертикального типу (між центральними та місцевими органами влади та населенням);

3) від розроблення політичних технологій досягнення результатів політичної діяльності;

4) від обраних цілей;

5) від прийняття політичних рішень, їх прогностичного потенціалу, передбачення можливих наслідків.

Критеріями оцінки результативності врядування також є:

1) задоволення потреб національного розвитку;

2) реалізація культурних потреб;

3) рівень міжнародного визнання;

4) визнання населенням норм, що регулюють процес вироблення і здійснення політики.

Ефективність політичного функціонування можна розглядати також із позиції балансу сил: яка суспільна енергія потрібна для збереження інститутів державного врядування, яким є співвідношення здобутків і затрат при здійсненні влади. Вона залежить від легітимності влади, готовності більшості населення визнати законність властивих їй принципів діяльності, пристосуватись до владних вимог. Чим більше зусиль докладає влада, щоб забезпечити прийнятність свого врядування, домогтися прихильності мас, тим більшим має бути її бюрократичний апарат, тим більше енергії вона вилучатиме з економічної або суспільно-корисної діяльності на підтримання власного існування.

Досягнення ефективності політичної функціонування багато в чому залежить від адекватного умовам даної країни вибору цілей і формулюван­ня завдань розвитку суспільства, вироблення політичної стратегії.