3. Типологія політичних систем.

Системний підхід у політичній науці дає змогу виділити чимало типів та модифікацій політичних систем, що визначаються своєрідністю співвідношення інститутів політичної системи, політичних сил, гілок влади, стилів керівництва, форм влади тощо.

Наприкінці 50-х років ХХ століття американський політолог Г.Алмонд, беручи до уваги соціокультурні аспекти, риси політичних культур низки країн, виділив чотири типи політичних систем: англо-американський, континентально-європейський, доіндустріальний чи частково індустріальний, тоталітарний.

Характерними рисами англо-американської політичної системи (Канада, США, Великобританія, Австралія) є чіткий розподіл влад, наявність дієвого механізму стримувань та противаг, висока організованість, стабільність. Такий тип системи характеризується відсутністю активного втручання держави у життя суспільства, базується на індивідуалізмі та плюралізмі переконань, інтересів та позицій. Наріжним каменем такої політичної системи є ідея свободи людини та різноманітність позицій, в основі яких лежать цілі та засоби політики, що поділяються усіма членами суспільства.

У континентально-європейських політичних системах (Франція, Німеччина, Австрія, Швейцарія) домінують елементи, притаманні англо-саксонській політичній системі, але тут помітнішими є впливи традицій етатизму, авторитаризму.

Доіндустріальний (Африка та Латинська Америка) і тоталітарний (Китай, Північна Корея, В'єтнам, Куба) типи політичної системи характеризуються, як правило, відсталістю, нестабільністю, низьким рівнем політичної культури. Ці системи трактуються як такі, що розвиваються чи стоять перед перспективою розвитку.

За типом суспільства політичні системи поділяють на:

• традиційні – що базуються на звичаях, з спадкоємною авторитарною владою, інерційні та застійні – монархії Перської затоки (Саудівська Аравія, Оман, Катар);

• модерні демократії – розвинуті країни Європи та Північної Америки, які досягнули високого рівня соціально-економічного розвитку.

За характером розвитку та орієнтацією на стабільність чи зміни політичні системи поділяють на

• динамічні (ті, що трансформуються), що орієнтуються на зміни, реформи у всіх сферах суспільного життя. Такі системи можуть бути реакційними чи прогресивними залежно від мети та орієнтирів суспільного розвитку;

• статичні (консервативні), що орієнтовані на традиції та існуючий стан речей у політичній, економічній та культурній сферах.

За характером здійснюваних цілей системи бувають

• інструментальні – що прагнуть до політичної та економічної ефективності (ліберальні демократії та реформаторські авторитарні режими);

• ідеологічні – що націлені на втілення у життя певної ідеології (комуністичної, фашистської, релігійної тощо).

За характером взаємодії із зовнішнім (зовнішньополітичним та зовнішньоекономічним) середовищем поділяють політичні системи на відкриті та закриті. Відкриті системи вільно взаємодіють з оточуючим середовищем, є демократичними, базуються на конкуренції індивідів та соціальних груп у боротьбі за владу та ресурси, динамічно розвиваються у всіх сферах суспільного життя (сучасні ліберальні демократії). Закриті (авторитарні чи тоталітарні системи) відгороджені від світу, консервативні, з безконтрольною владою, що придушує свободу індивіда.

Окремо виділяють демократичні та авторитарні політичні системи. Демократична політична система характеризується наявністю представницьких органів влади, що формуються на основі загальних, рівних, вільних та чесних виборів. У рамках такої системи пріоритетне значення надається правам та свободам людини й громадянина. Державний апарат у демократичній політичній системі функціонує згідно принципів конституційності, законності, розподілу влад, гарантування вільного існування та розвитку опозиційних партій та організацій. Дослідники зазначають, що політична система не є певним сталим зразком, ознаки якого автоматично повторюються у різних країнах. Саме тому при характеристиці демократичної системи слід враховувати низку факторів, зокрема економічний та соціальний рівень розвитку держави, політичний курс її керівництва, форму правління тощо.

Для авторитарної політичної системи притаманна відмова від принципу поділу влад, посилення виконавчої влади, обмеженість виборності державних органів влади, суттєве обмеження основних демократичних прав та свобод людини, заборона опозиційних партій та організацій тощо. Такі системи характеризуються мілітаризацією суспільства, застосуванням політичних репресій.

Таким чином, багатовимірність політичного життя, значна кількість критеріїв аналізу політичних систем стали передумовою їх класифікації. До таких критеріїв дослідники відносять характер політичної влади, направленість суспільного розвитку, тип політичної культури, рівень економічного добробуту, міру реалізації громадянами своїх прав та свобод.