Глава 5. Форми організації суспільного виробництва та їхня еволюція

Для людини немає нічого природнішого за працю, людина народжена для неї, як пташ­ка для польоту і риба для плавання.

Франческо Петрарка

§ 1. Сутність і структура суспільного виробництва. Матеріальне і нематеріальне виробництво

Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресив­ного руху людського суспільства, розвитку всієї людської циві­лізації.

Суспільне виробництво — це сукупна організована ді­яльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, не­обхідних для їх існування та розвитку.

Будь-якому виробництву, незалежно від його соціальної фор­ми, притаманні певні загальні ознаки (рис. 5.1). Рис. 5.1. Основні риси виробництва

По-перше, виробництво завжди виступає як суспільне вироб­ництво. Воно, починаючи з первіснообщинного суспільства, здійснюється як сумісний суспільно-кооперативний процес з участю великої кількості людей. Існування виробництва, в яко­му бере участь лише відокремлена особа так само безглуздо, як існування і розвиток мови без спілкування людей, що спільно живуть і спілкуються між собою.

В будь-якому суспільстві індивідуальні виробники тільки ззовні виступають незалежними та ізольованими один від одно­го. Реально ж суб’єкти господарювання об’єднані взаємними зв’язками як виробники і споживачі щодо отримання знарядь праці, сировини, матеріалів та реалізації готової продукції. Вся ця система господарських зв’язків, що базується на суспільно­му поділі праці, відображає єдиний економічний організм під назвою суспільне виробництво. Окремий виробник, вирваний із цієї системи взаємозв’язку, не може бути «справжнім» вироб­ником, що відповідає його економічній природі.

По-друге, в процесі виробництва між людьми виникають ви­робничі відносини, соціально-економічний зміст яких визна­чається формою власності на засоби виробництва.

По-третє, суспільне виробництво має безперервний харак­тер, тобто воно постійно повторюється, відновлюється. Суспіль­ство не може припинити виробляти, оскільки не може перестати споживати. А будь-який процес виробництва, що розглядається в неперервному потоці його відновлення, є в той же час процесом відтворення. Відтворювальний аспект суспільного виробництва включає чотири стадії (фази) щодо створеного суспільного про­дукту: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання.

По-четверте, суспільне виробництво є важливою складовою тієї чи іншої соціально-економічної системи, яка функціонує і роз­вивається на основі властивих їй об’єктивних економічних законів.

Найважливішими елементами процесу виробництва у будь- якому суспільстві є праця, предмети праці, засоби праці (рис. 5.2).

Праця — свідома доцільна діяльність людини, яка спря­мована на створення тих чи інших благ з метою задово­лення потреб. Рис. 5.2. Основні моменти процесу праці

Праця виступає як процес функціонування робочої сили.

Робоча сила — це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. Інши­ми словами, робоча сила — це здатність до праці, а праця є про­цесом функціонування робочої сили.

Предмети праці — всі речовини природи, на які спрямова­на праця людини і які становлять матеріальну основу майбут­нього продукту.

Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Сукупність предметів і засобів праці складають засоби ви­робництва, які є одним з елементів продуктивних сил.

Оскільки результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріа­льне виробництво (рис. 5.3).

Суспільне виробництво має і галузеву структуру (рис. 5.4).

У нематеріальному виробництві особливе місце належить духовному виробництву: праця художника, скульптора, пись­менника, кінорежисера, фотографа тощо. Результатом їхньої праці, як і в матеріальному виробництві, є створення матеріалі­зованих благ — книг, картин, скульптур, кінострічок, фото­графій. Але все ж таки духовне виробництво відносять до нема­теріального виробництва, оскільки головним у ньому є не мате­ріальна частина створення речі, а її естетична ціннісність, гли­бина духовного відображення реального світу через талант лю­дини. Рис. 5.3. Сфери суспільного виробництва

Рис. 5.4. Галузева структура суспільного виробництва

Продукт сфери нематеріального виробництва набуває фор­ми «товару-послуги», яка має ряд характерних ознак, що від­різняють’]! від продукту сфери матеріального виробництва (рис. 5.5). Рис. 5.5. Ознаки товару-послуги

Між сферами матеріального та нематеріального виробництва існує тісний взаємозв’язок та взаємодія (рис. 5.6). Сфера матеріа­льного виробництва створює матеріально-технічну базу для функціонування як самої себе, так і сфери нематеріального ви­робництва. У свою чергу сфера нематеріального виробництва за­довольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурному, естетичному, моральному розвитку, тим самим створює умови для нормального відтворення всіх працівників, у тому числі і сфери матеріального виробництва. Підвищення загальноосвітнього, кваліфікаційного і культурного рівнів пра­цівників сфери матеріального виробництва, розвиток охорони здоров’я, спорту, туризму, поліпшення житлових умов, повно­цінний відпочинок значною мірою впливають на якість і про­дуктивність їх праці. Розрахунки спеціалістів, зроблені на ос­нові даних багатьох країн, свідчать, що співвідношення обсягу витрат на освіту й економічного ефекту від цього становить 1 : 4, а щодо витрат на науку — 1 : 10. Рис. 5.6. Взаємозв’язок матеріального і нематеріального виробництва

У сучасних умовах значення сфери нематеріального вироб­ництва і послуг значно підвищується, його зростання стає зако­номірністю соціально-економічного розвитку всіх країн, особ­ливо розвинутих цивілізованих держав.

Спираючись на досягнення науково-технічного прогресу, ці країни досягли значного збільшення обсягів виробництва про­дукції за менших витрат матеріальних та трудових ресурсів. Це дало їм змогу спрямувати відносно більшу частину коштів на розвиток галузей нематеріального виробництва, яка розвиваєть­ся швидше, ніж сфера матеріального виробництва.

Сьогодні у сфері нематеріального виробництва та послуг роз­винутих країн зайнято понад 55 % працездатного населення й виробляється від 60 до 70 % валового національного продукту. Це свідчення високого рівня життя людей та зміни пріоритетів у задоволенні їхніх потреб.

В Україні ці показники значно нижчі. Валовий внутрішній продукт і внесок кожного виду економічної діяльності у форму­вання валової доданої вартості (ВДВ) останніми роками характе­ризують данітабл. 5.1.

Хоча останніми роками і спостерігається зростання частки осві­ти, охорони здоров’я, науки у створенні валової доданої вартості, Таблиця 5.1. Валовий внутрішній продукт і структура валової доданої вартості за видами економічної діяльності Показник    2000 р.    2001 р.    2002 р.    2003 р. 1    2    3    4    5 Валовий внутрішній продукт (у фактичних цінах), млн грн    170 070    204 190    225 810    264 165 Валовий внутрішній продукт, %    100,0    100,0    100,0    100,0 Валова додана вартість, %: Добувна промисловість    4,4    4,2    4,4    4,4 Обробна промисловість    18,3    17,4    17,9    19,7 Виробництво та розподіл електроенергії, газу і води    6,4    5,5    5Д    4,7 Будівництво    3,3    3,6    3,4    3,8 Сільське господарство, мисливство та лісове господарство    14,4    14,4    13,0    10,9 Транспорт і зв’язок    11,6    12,0    12,2    12,1 Оптова й роздрібна тор­гівля; торгівля транс­портними засобами; по­слуги з ремонту    8,6    11,0    10,9    11,3 Освіта    4,2    4,4    4,8    4,8 Охорона здоров’я та со­ціальна допомога    2,5    2,9    3,3    3,2 Інші види економічної діяльності    12,1    14,4    15,5    15,8

Закінчення табл. 5.1 1    2    3    4    5 Умовно обчислена опла­та послуг фінансових посередників    -1,0    -1,4    -1,4    -1,6 Всього в основних цінах    84,8    88,4    89,1    89,1 Чисті податки на проду­кти    15,2    11,6    10,9    10,9

однак домінантну роль у цьому процесі продовжують відігра­вати галузі сфери матеріального виробництва. Тому найважли­вішим стратегічним завданням для нашої економіки повинно бути прискорення розвитку галузей, що задовольняють соціальні й ду­ховні потреби людей.