3. Інформаційні ресурси та інформаційно-комунікаційні технології

Сьогодні не можливий якісний менеджмент без комп’ютерних знань, без використання новітнього програмного забезпечення та корисної інформації, яку пропонує віртуальний простір для справи менеджменту. В Україні складно знайти підприємство, на якому б у тій чи в іншій мірі не застосовувалися інформаційні системи (ІС) управління господарською діяльністю. Проте, як правило, комп'ютеризація охоплює лише окремі сфери управління.

Відповідно до розміру підприємства системи управління умовно можна поділити на два великих класи. Великі системи, які сьогодні найповніше відповідають вимогам стандарту ERP ("BAAN", "Oracle Applications", "R/3" тощо). Це в основному великі інтегровані комплекси ERP-класу, які окрім інструментів управління виробництвом можуть утримувати ще й модулі, що суттєво розширюють рамки традиційної ERP-системи: CRM, ASP, OLAP. Дані системи потребують значних фінансових та людських ресурсів для впровадження та експлуатації. Оскільки не кожне підприємство має достатньо ресурсів для впровадження таких систем, то використовуються середні системи ("1С:Підприємство 8.0", "Парус", "Флагман" тощо), що наближені до стандарту ERP і включають різноманітні засоби для комп'ютеризації бухгалтерського обліку, управління персоналом, організації документообігу, комп'ютеризації складського обліку, фінансового аналізу, бізнес-планування, технологічної підтримки виробництва тощо .

Для того, щоб забезпечити ефективне управління, ІС повинні відповідати певним вимогам. Визначають наступні основні характеристики ІС:

– масштабність. ІС повинна функціонувати на масштабній програмно-апаратній платформі (сервери, операційні оболонки, системи комунікації);

– багатоплатформне обслуговування. Подібність схем екрана, елементів меню та діалогової інформації, що надається користувачеві різними платформами; інтегрованість з операційним середовищем тощо;

– можливість роботи в мережах, до яких входять комп’ютери, що працюють під управлінням різних операційних систем або побудовані на різних обчислювальних платформах. При цьому має бути забезпечена взаємодія всіх робочих обчислювальних платформ і операційних систем;

– розподілені обчислення – це один із видів роботи в клієнт-серверній архітектурі, коли дані, що надходять з клієнтських машин чи запити розподіляються поміж кількома машинами, наприклад між кількома серверами, що збільшує пропускну здатність для користувача і дає можливість виконання багатьох завдань. Це сприяє максимальному використанню обчислювальних ресурсів, зниженню витрат і підвищенню ефективності системи.

Отже, якщо ІС не відповідає зазначеним вимогам, то її впровадження не принесе очікуваного ефекту: комп’ютеризованими будуть лише окремі ділянки управління, без взаємозв’язку та взаємообумовленості.

Перед здійсненням комп’ютеризації управління необхідно звернути увагу на ряд проблемних аспектів, які при правильному застосуванні можуть звести ризик невдалого впровадження до мінімуму, а саме:

– необхідно переконатися у правильній організації проекту, тобто правильно вибрати штатного керівника проекту з впровадження системи. Повинні бути чітко визначені і відображені в документах функції, обов’язки, а також сфера компетенції кожного із групи фахівців, що працюють над проектом. Обов’язковий докладний план роботи, розбитий на етапи, зі строками виконання конкретних завдань;

– перш ніж перейти до впровадження системи, необхідно проаналізувати існуючі бізнес-процеси. Для цього необхідно докладно описати методи ведення господарської діяльності (при необхідності – змінити їх так, щоб вони забезпечували більш ефективну роботу й інтеграцію в нову систему);

– створення необхідної технічної інфраструктури. Варто провести оцінку наявної інфраструктури, повинна бути визначена роль відділу інформаційних систем і те, яким змінам він піддається в новому середовищі;

– система повинна відповідати потребам всіх користувачів. Для цього необхідно документально зафіксувати потреби бізнесу. Отримані документи потім використовуються, щоб переконатися, що реалізовані функції відповідають потребам;

– зміни в організації управління варто проводити відповідно до потреб співробітників. Проводити зміни треба поступово, не забуваючи про те, що за один раз люди здатні освоїти обмежену кількість інформації. План навчання повинен бути розроблений так, щоб користувачі не просто навчилися вводити дані в систему, але й зрозуміли, як зміниться характер їхньої роботи.

Таким чином, використання інформаційних систем управління робить будь-яке підприємство більш конкурентоспроможним за рахунок підвищення його керованості й адаптивності до змін ринкової кон’юнктури. Побудова ІС управління на підприємствах з урахуванням їх основних характеристик (масштабність, багатоплатформне обчислювання, розподілені обчислення, робота в неоднорідному обчислювальному середовищі) буде залежати від розміру та специфіки діяльності підприємства.

У ряді галузей економіки спостерігаються революційні зміни, пов'язані із впровадженням засобів інформаційного обміну, внаслідок чого частина відтворювального процесу переноситься у мережне середовище. З'являються нові ринкові інститути такі, як мережна економіка, глобальний електронний ринок, мережні організації тощо. Середовищем комунікацій учасників інформаційного обміну стає інформаційно-економічний простір. Його технологічним базисом є інноваційні комунікативні технології й комп'ютерні мережі, що грають все більшу роль в інтенсифікації відтворювального процесу, особливо тієї його частини, яка заснована на інформаційних взаємодіях його суб'єктів. На нашу думку, формування та розвиток інформаційного простору стає важливим фактором підвищення ефективності функціонування економічної системи.

Звідси виникає новий об'єкт дослідження економічної науки – інформаційно-економічний простір як макроекономічне явище та підсистема народного господарства. Актуальність дослідження визначається відсутністю достатньої теоретико-методологічної бази аналізу та регулювання такого простору не тільки у нашій країні, але й у світі. Інституціональна специфіка інформаційного простору виражається у нормах і правилах, обумовлених особливостями ринків, їхніх суб'єктів і об'єктів.

Підвищення ефективності взаємодії суб'єктів різних сфер, сегментів і секторів економіки припускають обмін адекватною інформацією для ринкової координації їхньої діяльності. Об'єктивний процес перетворення інформації в один із провідних ресурсів і факторів сучасного виробництва приводить до необхідності якісної зміни форм і методів роботи з нею. Для підвищення ефективності процесів генерації, обробки, передачі та використання суспільно значимої інформації необхідно забезпечити можливість її циркуляції між учасниками інформаційного обміну з мінімальними тимчасовими, технічними, та головне, грошовими витратами.

Необхідність переносу частини інформаційних взаємодій до електронного середовища також дозволяє значно підвищити інтенсивність і швидкість комунікацій при істотному зниженні їхньої вартості. Логічне продовження перерахованих процесів – формування єдиного середовища реалізації інформаційних взаємодій усього суспільства. Таким середовищем сьогодні є інформаційно-економічний простір, представлений як нове макроекономічне явище та підсистема народного господарства. Суб'єктами цього простору стають усі економічні агенти та споживачі суспільно значимої інформації, цільові ринки, мережні інститути, мережна телекомунікаційна інфраструктура, органи державної влади. Як макроекономічне явище інформаційно-економічний простір має певні якісні та кількісні характеристики, які вимагають державного керування та регулювання відповідно до своєї специфіки.

Змини, які відбуваються при переході до інформаційного суспільства, охоплюють всі елементи структури економіки та суспільства у цілому. Їхньою першоосновою стало протиріччя між швидко зростаючим обсягом інформаційних потреб суспільства та відставанням ефективності економіки, нездатної їх задовольнити. Це приводить до змін у технологічній, відтворювальній, інституціональній, галузевій і територіальній структурах економіки, системі відносин власності, формах організації виробництва і його інфраструктурі тощо.

У сучасних умовах інформація виступає не тільки необхідним ресурсом і фактором виробництва, але й неодмінною умовою поновлення відтворювального процесу, що залежить від інформаційного забезпечення. Інформаційний ресурс здатний значно підвищити ефективність функціонування економічної системи без помітного збільшення споживання праці, землі та капіталу. Розвиток інформаційного суспільства та інформаційно-економічного простору супроводжується модернізацією існуючих і створенням нових ринкових інститутів. Найбільш значимими новими мережними інститутами є глобальна мережна економіка, електронна комерція, мережні організації та мережний механізм координації. Нові інститути мають істотну організаційну специфіку, що вимагає серйозного наукового осмислення та подальших глибоких досліджень.