Мета: підготувати мирний договір з Туреччиною та встановити режим чорноморських проток Босфор і Дарданелли

Положення Лозаннського договору (24 липня 1923 р.):

- Між Туреччиною і державами Антанти встановлювався мир

- Узаконювалися нові кордони Туреччини

- Встановлювався режим вільного проходу військових і торгових суден через протоки Босфор і Дарданелли - Жодна країна не мала права тримати війська й зброю в протоках

- Скасовувався міжнародний фінансовий контроль над Туреччиною

- Туреччина зобов'язувалася виплатити частину боргу Османської імперії

Головні положення Рапалльського договору:

- Між Німеччиною й Росією відновлювалися дипломатичні відносини

- Країни зобов'язувалися врегульовувати усі спірні питання шляхом взаємної відмови від претензій - Німеччина визнавала націоналізацію німецької власності в Росії і не вимагала її повернення чи відшкодування - Країни встановлювали режим найбільшого сприяння у торговельно-економічних відносинах між собою

- Країни взаємно відмовлялися від відшкодування будь-яких збитків, заподіяних одна одній у попередній період

- Припиняли виплати за утримання військовополонених

Першим із необхідних кроків до оздоровлення політичного клімату в Європі вбачалося відновлення німецької економіки. Три людини, які з часом стали близькими друзями, значною мірою були відповідальними за політичні зміни у цьому напрямі: німецький канцлер Ґустав Штреземанн, французький прем'єр Арістід Бріан і британський міністр закордонних справ консерватор Остін Чемберлен. Г. Штреземанн не бачив іншого шляху для відновлення величі Німеччини, як мирні переговори. Виступаючи у 1924 р. на засіданні німецького райхстаґу, він заявив: «Німеччина повинна грати картою примирення з Францією».

А. Бріан, який, як справжній француз, дбав насамперед про безпеку Франції, також був не проти того, щоб біля її кордонів була миролюбна, а не агресивна Німеччина. О. Чемберлен продовжував політику лейбористського прем'єра Р. Макдональда, який засуджував зайняття французами і бельгійцями Руру і переконував, що єдиний засіб зберегти в Європі мир - замирення з Німеччиною. Ще у 1924 р. Р. Макдональд ініціював прийняття Лігою Націй Женевського протоколу і висунув план, за яким держави повинні були погодитися вирішувати всі суперечки лише через міжнародний арбітраж. Якщо ж якась держава відмовлялася б від арбітражу і вдавалася до війни, то всі інші члени Ліги Націй силою змусили б її до миру.

Але Женевський протокол викликав гостре несприйняття серед британських домініонів (Канада, Австралія та Нова Зеландія), оскільки, на їхнє переконання, надто міцно «прив'язував» їх до Європи. План Макдональда так і не був втілений у життя, але консервативний уряд Англії продовжив цю політику й наприкінці 1925 р. О. Чемберлен запропонував ефективніший, ніж Женевський протокол, механізм.

Перед Локарно німці й французи не однаково розуміли слово «безпека»: для Франції воно означало бездіяльність Німеччини у кордонах, визначених у Версалі, а для Німеччини - свободу дій. Локарнські договори не були ідеальними угодами. Зокрема, вони не цілком задовольняли поляків і чехів, оскільки у разі нападу на них Німеччини Англія вкупі з Італією могли й не допустити, щоб Франція стала на їх захист, мотивуючи такі дії турботою про недопущення нової світової війни.

Становище Польщі ускладнювалося ще й тим, що у разі її війни з СРСР Франція могла допомогти полякам лише провівши свої війська через територію Німеччини. Природно, німці такого ніколи не допустили б.

На Сході Ґ. Штреземанн відмовився визнати кордони Німеччини незмінними, але заявив, що з часом вони можуть бути змінені лише мирним шляхом. Це, у свою чергу, непокоїло французів.

Однак саме Локарнські договори підвели остаточну риску під Першою світовою війною, стали тим мазком на загальній картині європейського миру, який не було зроблено у Версалі. Як тільки через 11 років, уже в нацистській Німеччині, А. Гітлер відмовився дотримуватися Локарнського договору, негайно почала назрівати нова світова війна.

Постанови Локарнської конференції

(5-16 жовтня 1925р., м. Локарно, Швейцарія.

Країни-учасниці: Англія, Франція, Бельгія, Чехо-Словаччина, Польща, Німеччина, Італія)

Було попередньо підписано такі договори:

Райнський гарантійний пакт:

(між Англією, Францією, Бельгією, Німеччиною, Італією):

- Німеччина, з одного боку, і Франція з Бельгією, з іншого, взаємно визнавали існуючі кордони

- Ці кордони також гарантувалися Англією, Францією й Італією

- Сторони зобов'язались не нападати одна на одну

- Спірні питання мали вирішуватися через міжнародний арбітраж

- У разі порушення попередньої угоди однією з країн, інші повинні були надати допомогу жертві неспровокованої агресії

- Райнська зона залишається вільною від військ і озброєнь

Франко-польський, франко-чехословацький договори:

- Було заявлено, що угоди Франції з Польщею та Чехо-Словаччиною не спрямовані проти східних кордонів Німеччини.

- Франція, з одного боку, та Польща й Чехо-Словаччина, з іншого, зобов'язувались надати взаємну допомогу у разі нападу на одну з країн Німеччини

Висновок:________________________________________________________________________________ 2.2 Репараційні проблеми Німеччини

Однією з найважливіших залишалася проблема сплати репарацій Німеччиною. На 1919р. – 269млрд. марок золотом. Німеччина вже через рік підняла це питання на конференції у м.Спа, але її вимоги (про неспроможність виплатити) відхилили, визначивши лише відсоткову долю сторін. На Паризькій мирній конференції скоротили суму до 226млрд., встановили час виплати – 42 роки. Але нім відмовлялася, через значущу суму, на Лондонській конференції 1921р. скоротили до 132млрд. на 37 років, але екон криза в країні змусила Нім уряд звернутися з проханням про п’ятирічний мораторій на виплату репарацій. Але держави-переможниці відмовилися, що змусило Нім просто припинити виплату репарацій.

ВБ виступила проти рішення, яке ухвалили на міжсоюзному засіданні країни Антанти (Бельгія, Фр., Іт.), про економіко-воєнні санкції проти Нім. Лондон просив зменшити репарації до 50млрд марок золотом, але Пуанкаре виступав різко проти, наголошуючи на тому, що через 15 років «Нім встановить гегемонію в Європі». А відповідно Фр вирішила оволодіти продуктивними залогами Нім – вугільні шахти Рурського басейну та сталевою промисловістю Рурського басейну. (примусити Нім сплачувати репарації). /→фр-бельгійські війська оволоділи Руром 11.01.23р.– Рурський конфлікт (Рурська авантюра). У Нім почалася ІНФЛЯЦІЯ (у листопаді 1923р. Нім уряд змушений був запровадити нову марку), а мешканці Руру почали чинити пасивний опір загарбникам, але були й випадки збройних конфліктів. Восени 1923р. у цей конфлікт втрутилась ВБ та США,намагаючись припинити його.

У 1924р. було скликано міжнародну конференцію у Лондоні, з метою врегулювати Рурський конфлікт, куди запросили й Нім /→ 16.08.1924р. конференція затвердила «план Дауеса» (Ч.Дауес – амер банкір, який очолював міжнародний комітет експертів): Нім мала сплачувати 1-1,75млрд марок на рік репарацій (перші 5 років), а потім по 2,5 млрд., при чому сума репарацій могла зростати пропорційно індексу добробуту Нім. + для стабілізації екон в Нім., остання отримувала значні позички (70% американ.) При цьому загальна сума репарацій залишалася незмінною. (стр.188 Документи та матеріали) Окреме рішення конференції – угода між Нім., Фр. Та Бельгіює про виведення військ із Руру. Країна отримала 32млрд марок позики, сплатила 11,5млрд репарацій за 1924-1932р.р. План також передбачав отримання США боргів з Антанти у розмірі 10млрд $ за рахунок сплачений Нім їм репарацій.

1929-1930р.р. в Гаазі відбулася друга конференція з питань сплати Нім репарацій, в результаті було прийнято другий репараційний план для нім – «план Юнга»: скорочення загальної суми репарацій до 113,9млрд марок золотом, а щорічна виплата до 2млрд марок; ліквідовувалися всі встановлені раніше іноземні контролі над нім господарством та фін.; термін виплати репарацій встановлювався у 55 років. Для отримання та розподілу репараційних виплат створювався Банк міжнародних розрахунків. Виплати репарацій здійснювалися до мораторію (тимчасового припинення) 1931р., який був встановлений амер президентом Е.Гувером. офіційно план визнали недійсним за рішенням Лозанської конференції 1932р./→ стягнення репарацій із Нім припинили.

Висновок:________________________________________________________________________________ 2.3 Нова с-ма європейської безпеки .

Після Рурського конфлікту серед європейських політиків збільшилась к-ть прибічників історичного примирення з Нім. у контексті утвердження на континенті більш рівноправних і партнерських відносин. (Головні популяризатори цієї ідеї – фр міністр А.Бріан та Нім міністр Г.Штреземан).

05.-16.10.1925р. у швейцарському м.Локарно було проведено міжнародну конференцію міністрів закордонних справ ВБ, Фр., Бельгії, Іт., Пол з питань обговорення нової с-ми європейської безпеки. Було затверджено ряд угод, які гарантували зх. кордони Нім та встановлювали с-му арбітражу – механізму розв’язання можливих прикордонних суперечок з її держ-сусідами.

В результаті було укладено Рейнський гарантійний пакт – основа нової с-ми європейської безпеки (повага до фр-нім та бельгійсько-нім кордонів, згідно Версальського договору, всі можливі суперечки мали бути врегульовані на основі с-ми відповідних арбітражних угод) Пакт набирав чинності після того, як Нім вступала до Л.Н. – 1926р.

Локарнська конференція послабила позиції Фр., вперше після війни Фр та Нім були визнані рівноправними.

Одна з основних проблем міжнародних відносин – роззброєння. 1925р. – у Женеві конвенція про заборону використання хімічної зброй, а також конвенції про заборону використання варварської зброї. Єдина держава, яка не підписала ці договори був СРСР.

Ця нова с-ма міжнародних відносин заради безпеки – загострила відносини з СРСР. ВБ розірвала дипломатичні відносини з СРСР, але т.я. Фр та Нім не підтримали їх, то конфлікт не набув широкого масштабу.

Локарно повернув європейцям сподівання на мир. У 1926 р. Німеччину було прийнято до Ліги Націй, а в 1928 р. 65 країн підписали договір, названий за іменами його ініціаторів «пактом Бріана-Келлога», узявши на себе зобов'язання ніколи не вдаватися до війни, окрім як для «самозахисту». Для підписів була виготовлена спеціальна золота ручка, але й вона не могла усунути вад договору. Зокрема, кожна країна могла на свій лад тлумачити поняття «самозахист» й це дало привід говорити, що договір лише посилив оптимізм щодо збереження миру. У 1929 р. розміри виплати Німеччиною репарацій знову були зменшені за «планом Юнга», а наступного року війська союзників на п'ять років раніше відведеного терміну були виведені з Райнської зони.    Ґ. Штреземанн і А. Бріан були, схоже, щирими у своїх надіях щодо майбутнього, але народи, які вони представляли, не завжди йшли за своїми лідерами. А. Бріан сподівався, що німці тепер задоволені й забудуть образи, а Ґ. Штреземанн сподівався, що французи й далі йтимуть на поступки.    У підсумку це рано чи пізно неминуче мало зробити Версальський договір непотрібним. Та надіям цих двох політиків не судилося збутися: усі поступки з боку Франції робилися нею з болем і тривогою. З кожною поступкою, зробленою французами, німці хотіли більше і більше.    Ні США, ні Росія не були присутні в Локарно. Американська допомога Європі зводилася до значних позичок Німеччині, а Росія була заклопотана своїм першим п'ятирічним планом.    Через відсутність у цей час на сцені європейського дипломатичного театру таких двох важливих персонажів, як Сполучені Штати й Росія, ще було зроблено прикру помилку: надто переоцінено вплив Італії на європейські справи, ніби вона й справді була сильною країною і від неї багато що залежало у збереженні миру та спокою на континенті.

Висновок:________________________________________________________________________________

Закріплення нових знань.

1. З якою метою було проведено Вашингтонську мирні конференції?

2. Які результати мала Вашингтонська мирна конференція?

3. Які держави уклали Раппальський пакт?

4. Що передбачали плани Дауеса та Юнга?

5. У чому мета Рейнського гарантійного пакту?

Підсумки уроку:

• Гостра боротьба на Паризькій мирній конференції між державами-переможницями через розбіжності у баченні шляхів вирішення проблем;

• Україна була поділена кордонами 4-х держав;

• Створення Ліги Націй – перший крок у формуванні міжнародного правового простору та принципово нової філософії міжнародних відносин;

• Вашингтонська конференція мала розв’язати проблеми на Далекому Сході, на якій було прийнято договори, що переглядали або уточнювали раніше підписані.

Домашнє завдання: конспект.