1. Поняття об'єктів цивільних прав. Речі і їх класифікація

Під об'єктами суб'єктивних цивільних прав необхідно розуміти все те, із приводу чого виникають та здійснюються цивільні права та обов’язки, тобто ті матеріальні і нематеріальні блага, заради яких між суб'єктами цивільних правовідносин виникають правові зв'язки.

Цивільні правовідносини виникають з приводу конкретних об'єктів, оскільки тільки з їхньою допомогою суб'єкти цивільних правовідносин можуть задовольнити свої ті або інші потреби. Тому безоб'єктних правовідносин не існує. У залежності від характеру благ об’єкти підрозділяються за ст.177 ЦК на такі основні групи:

• Речі – це предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки (ст. 179 ЦК)(матеріальні предмети оточуючого світу, створені природою або людиною, у тому числі гроші, цінні папери, інше майно);

• майнові права;

• дії, зокрема послуги, тобто діяльність здійснювана з метою виконання цивільного обов’язку і не пов’язана зі створенням матеріального блага;

• результати робіт – матеріальний результат, який є наслідком здійснення дій;

• результати творчої діяльності – це твори літератури, науки, мистецтва, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, комерційні найменування та інші (ст.199 ЦК) ЗУ “Про авторське право та суміжні права” від 23 грудня 1993 року, “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі” від 15 грудня 1993 року та інші;

• інформація – документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовище (ст.200 ЦК), Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року;

• особисті немайнові блага – це життя, здоров’я; честь, гідність і ділова репутація; ім’я (найменування); авторство та інші блага (ст.201 ЦК).

• інші матеріальні та нематеріальні блага (ст.177 ЦК). Наприклад, тварини (ст. 180 ЦК), підприємства (ст.191 ЦК).

Другий критерій, це оборотоздатність об’єктів цивільних прав. Оборотоздатність об’єктів цивільних прав – це можливість здійснення стосовно них правочинів та інших юридичних дій. За критерієм оборотоздатності (ст.178 ЦК) об’єкти цивільних прав поділяються на

• об’єкти, що перебувають у вільному обігу. За загальним правилом, об’єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва або іншим чином, якщо вони не обмежені, не вилучені із обороту або не є невід’ємними від особи;

• до об’єктів, обмежених у цивільному обігу належать об’єкти цивільних прав, визначені законом, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається лише за спеціальними дозволами. Наприклад, наркотичні та психотропні засоби, вибухові речовини, зброя;

• об’єкти, що вилучені із цивільного обігу є об’єкти, які не можуть бути предметом цивільно-правових правочинів або іншим чином переходити від одних осіб до інших. Наприклад, землі природно-заповідного фонду, надра, об’єкти ядерної енергетики та інші.

Поряд із цим у цивільному праві існує ще поняття «майно» як об'єкта цивільних прав (ст. 190 ЦК). Воно вживається як для позначення конкретної речі, сукупності речей, а також при визначенні майнових прав і обов'язків суб'єкта. Наприклад, при спадкуванні майна до складу спадкового майна включаються і борги спадкодавця. Таким чином, до складу майна входять приналежні особі речі і права вимоги, що складають актив майна, а також борги (обов'язки), що складають пасив майна. До складу майна можуть включатися тільки об'єкти цивільних прав матеріального характеру.

Найбільше поширеними об'єктами цивільних прав є речі. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки (ст. 179 ЦК). Об’єктами цивільних прав є лише речі, які мають корисні властивості, усвідомлені та освоєні людством, оскільки за відсутності таких якостей речі не можуть стати об’єктами цивільно-правових відносин.

Наука і законодавство розмежовують ці речі по ряду ознак, пов'язуючи з приналежністю речі до тієй або іншій групі певні особливості правового регулювання виникаючих майнових відносин. Законодавчими актами встановлюється правовий режим речей – відповідні правила поведінки людей стосовно певних речей. З урахуванням цільового призначення об'єктів цивільних прав і відмінностей у правовому режимі речі матеріальні класифікуються по таких основних групах.

1. Розподіл речей на засоби виробництва і предмети споживання засновано на економічних ознаках, відмінності в цільовому призначенні цих речей, у засобах і межах користування і розпорядження речами їхніми власниками. Засоби виробництва - це сукупність предметів і засобів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ. До предметів споживання належать речі, призначені задовольняти індивідуальні потреби людини. Основні засоби виробництва підлягають спеціальному статистичному і бухгалтерському обліку й особливому юридичному оформленню, що дозволяє чітко визначити їхню приналежність і фактичну вартість. Для предметів споживання встановлюється інша правова регламентація внаслідок їхнього цільового призначення.

2. Речі індивідуально-визначені і визначені родовими ознаками підрозділяються по ознаці індивідуалізації відповідного об'єкта цивільних прав (ст.184 ЦК). Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена лише їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей. Індивідуалізуючи її. Індивідуально-визначені речі незамінні в юридичному розумінні, тому у випадку загибелі або псування таких речей неможливо вимагати їхньої передачі в натурі, а можна претендувати лише на відшкодування збитків (конкретна квартира, твір живопису). Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. (зерно, бавовна, паливно-мастивні і будівельні матеріали, гроші). Правове значення зазначеного розподілу полягає в тому, що об'єктом одних цивільних правовідносин можуть бути тільки індивідуально-визначені речі ( договір майнового найму), а об'єктом інших тільки речі, визначені родовими ознаками (договір позики, контрактації).

3. Речі подільні і неподільні різняться з юридичної точки зору, тому що у фізичному змісті подільна всяка річ (ст. 183 ЦК). Подільними признаються речі, які в результаті їхнього поділу на окремі фізичні частини не втрачають свого призначення і будь-яка частина цієї речі може виконати ту ж функцію, що і річ у цілому (домоволодіння, земельна ділянка, бензин). Неподільними признаються речі, що у результаті їхнього розподілу або втрачають своє первісне призначення, або цілком або частково втрачають свої корисні властивості (автомобіль, телевізор, човен). Неподільними по загальному правилу вважаються і так називані складні речі (ст. 188 ЦК), що включають комплекс однорідних або різнорідних предметів, що фізично цілком самостійні, але пов'язані загальним господарським і іншим призначенням (меблевий гарнітур, чайний сервіз). До неподільних речей відносяться і всі парні речі. Водночас, сторони конкретного правочину можуть за згодою розглядати будь-яку сукупну річ як подільну. Правове значення класифікації речей на подільні і неподільні виявляється як у правовідносинах власності, так і в зобов'язальних правовідносинах. Так, при поділі майна, що знаходиться в спільній власності, неподільна річ не підлягає роздрібненню. Така річ або продається і поділу підлягають виручені за неї гроші, або зберігається за одним із власників із наданням іншим грошової або іншої компенсації (ст.364 ЦК).

4. Речі споживні і неспоживні різняться також досить умовно, тому що всяка річ знаходиться в споживанні й в економічному розумінні всі речі споживні (ст.185 ЦК). У юридичному розумінні поділ речей на споживні і неспоживні залежить від того, чи зберігає річ свої початкові якості після однократного використання і чи залишається в початковому виді. Споживною є річ, що при користуванні або знищуються (продукти харчування, паливо) або припиняє існувати у первісному вигляді, перетворюючись в іншу якість (будівельні матеріали). Неспоживними є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (житловий будинок, автомобіль, засоби виробництва). Практичне і юридичне значення цього розподілу полягає в тому, що окремі цивільно-правові угоди можуть укладатися тільки з приводу неспоживних речей (договір майнового найму), а інші тільки з приводу споживних речей (договір позики). Інші угоди можуть укладатися як із приводу споживних, так і з приводу неспоживних речей (договір міни, дарування, купівлі-продажу). Споживні речі можуть виступати і як засоби виробництва, і як предмети споживання.

5. Речі рухомі і нерухомі різняться по ступені прив’язки до землі, базуючись на природних властивостях об'єктів цивільних прав (ст.182 ЦК). Даний розподіл не визнавався радянською правовою доктриною як буржуазний і такий, що не має практичного значення. До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. (житловий будинок, будинки, спорудження, шляхопровід, земельні ділянки). Правочини з нерухомістю потребують нотаріального посвідчення, спеціальної реєстрації у відповідних органах і сплати держмита. Режим нерухомих речей може бути поширений на морські та повітряні судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. До рухомих речей відносяться ті, які можна вільно переміщувати у просторі. Рухомі речі звичайно відчужуються і набуваються без особливих формальностей (продукти харчування, паливно-мастивні і будівельні матеріали, гроші і цінні папери).

6. Головні речі і приналежності є фізично самостійними речами, зв'язок між ними існує в силу їхнього загального призначення (ст.186 ЦК). Приналежністю є річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність може використовуватися для зберігання головної речі, усунення в ній дефектів, регулювання і т.п. (футляри музичних інструментів, запасне колесо, насос, набір інструментів). Юридичне значення даного розподілу полягає в тому, що відповідно до загального правила приналежність слідує долі головної речі, якщо договором не встановлене інше (ч.2 ст.186 ЦК). Не можна розглядати з цих позицій речі, що по своїй суті повинні складатися з двох або більш речей (пару лиж, скрипка і смичок). Будь-яка деталь, конструктивно пов'язана з річчю, не може розглядатися як приналежність, хоча б без даної деталі, річ і могла функціонувати (ст. 187 ЦК – складові частини речі). Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. Приналежність не стає складовою частиною головної речі тому, що пов'язана з нею не конструктивно, а загальним господарським призначенням.

7. Продукція, плоди і доходи (ст. 189 ЦК) – це все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Під плодами розуміються нові речі, що виникають у результаті органічного розвитку інших (плодоносних) речей (врожай плодоносних дерев, приплід від продуктивної худоби, птиці, вовна, молоко). Під доходами від речі розуміють ті надходження, що одержує особа в силу того, що відповідна річ передана їм іншій особі (прибутки наймодавця житлового приміщення, вкладника в банк, акціонера). У відповідності зі ст. 189 ЦК плоди і доходи, принесені речами, належать власнику цієї речі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Висновки з першого питання: Таким чином, ми з’ясували, що під об'єктами суб'єктивних цивільних прав необхідно розуміти все те, із приводу чого виникають та здійснюються цивільні права та обов’язки, тобто ті матеріальні і нематеріальні блага, заради яких між суб'єктами цивільних правовідносин виникають правові зв'язки.

Цивільні правовідносини виникають з приводу конкретних об'єктів, оскільки тільки з їхньою допомогою суб'єкти цивільних правовідносин можуть задовольнити свої ті або інші потреби.

2. Гроші та валютні цінності як об’єкти цивільних правовідносин

Речами з погляду цивільного права є також гроші та валютні цінності (ст.192 ЦК). Гроші – це паперові та металеві знаки, що служать мірою вартості речей, робіт, послуг та інших матеріальних та нематеріальних благ, виконуючи функцію загального еквівалента, засобу платежу, обігу і нагромадження. В Україні гроші використовуються у готівковій та безготівковій формі. Гроші в безготівковій формі зберігаються на банківських рахунках суб’єктів цивільних правовідносин і мають назву «грошові кошти». Відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Указом Президента України від 25 серпня 1996 року «Про грошову реформу в Україні» у готівковий обіг в Україні введено банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривен та розмінну монету 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Виключне право введення в обіг гривні і розмінної монети, організація їх обігу і вилучення з обігу належить Національному банку України (п.2 ст.7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.99 р.). Обіг безготівкових грошових коштів здійснюється в Україні згідно з інструкцією Національного банку України № 135 від 29.01.2001 року «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті». Ця інструкція передбачає можливість проведення безготівкових розрахунків за допомогою платіжних доручень, платіжних вимог – доручень, чеків, акредитивів та векселів.

Гроші є особливою категорією цивільних прав, оскільки вони виконують роль загального еквівалента і відповідно до цього володіють цілим рядом особливостей. Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць.

Гроші – річ замінна, а тому боржник не може бути звільнений від відповідальності по грошовому боргу на тій підставі, що гроші загинули (ст.625 ЦК). Як речі родові вони можуть бути індивідуалізовані шляхом запису номерів окремих грошових знаків (в слідчому протоколі). Як об’єкт права гроші виконують переважно платіжну функцію. Боржник має право погасити ними майновий борг, якщо інше не передбачено законом або договором (ст.524 ЦК). Проте гроші можуть виступати як самостійний об’єкт правовідносин (договір позики – ст.1046 ЦК, кредитування – ст.1054 ЦК, дарування – ст. 718 ЦК, зберігання речей у готелі – ст.975 ЦК). Держава забезпечує стабільність готівкового грошового обігу шляхом закріплення положень, що містяться у ст. 389 ЦК, відповідно до якої гроші, а також цінні папери на пред’явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача. Це правило поширюється і на випадки, коли гроші були індивідуалізовані шляхом переліку їх серій та номерів.

Валютні цінності – це визначені законом певні види майна. До валютних цінностей відноситься валюта України, іноземна валюта та монетарні метали. Валюта України це є, власне, грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також грошові знаки, які вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, або підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу. Валютними цінностями є кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України, платіжні документи (акції, векселі), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки та інші фінансові та банківські документи, виражені в грошових знаках, які перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України.

Теж саме можна сказати щодо іноземної валюти, але це є відповідні іноземні грошові знаки, монети, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також кошти у грошових одиницях іноземних держав, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України. До іноземної валюти відносяться також зазначені вище платіжні та інші документи, що виражені в іноземній валюті або монетарних металах. До монетарних металів відносяться золото і метали іридієво-платинової групи в будь якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів. Правовий режим здійснення валютних операцій на території України встановлюється Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Валютні цінності не слід ототожнювати з дорогоцінними металами і дорогоцінними каменями як самостійними об’єктами правовідносин. Правовий режим названих об’єктів визначається Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997 року.

Висновки з другого питання: Таким чином, ми з’ясували, що гроші – це паперові та металеві знаки, що служать мірою вартості речей, робіт, послуг та інших матеріальних та нематеріальних благ, виконуючи функцію загального еквівалента, засобу платежу, обігу і нагромадження. В Україні гроші використовуються у готівковій та безготівковій формі.