48. Постмодернізм в сучасній українській культурі

Постмодернізм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Характерними рисами постмодернізму є:

• Орієнтація постмодерної культури і на «масу», і на «еліту» суспільства.

• Суттєвий вплив мистецтва на позахудожні сфери людської діяльності (політику, релігію, інформатику тощо).

• Стильовий плюралізм.

• Широке цитування у своїх творах мистецтва попередніх епох.

• Іронізування над художньою традицією минулих культур.

• Використання прийому гри під час створення творів мистецтва.

Найсуттєвішою філософською відмінністю постмодернізму є перехід від класичного антропоцентристського гуманізму до сучасного універсального гуманізму, екологічний вимір якого охоплює все живе — людину, природу, Всесвіт.

Для України характерні такі основні тенденції сучасного літературного процесу постмодернізму:

• Піднесення ролі українського слова в розвитку української нації

• Мистецтво – поза політикою

• Поява нових форм художнього мислення, форм й структури творчості

• Гостра постановка проблем вибору, повноцінного існування нації і свободи індивідуальності

• Звернення до селянської тематики як прояв неповторності української духовності

• Знищення штучної «завіси» між розвитком української літератури на «материковій» Україні та в діаспорі. Друк творів письменників-емігрантів: В. Барки, У. Самчука, І. Багряного, Т. Осьмачки, Ю. Тарновського, Є. Маланюка та інших.

• Функціонування модерного модерного, неомодерного, заповідально-селянського, постмодерного дискурсів

• Вихід двох антологій української поезії «Золотий гомін»(1991,1997), де показана багата картина лірики ХХ ст., художніх систем, уподобань, напрямів.

В літературі для постмодернізму було характерно відкидання абсолютних об’єктивних істин, будь-яких ідеологій, підкреслена ерудованість, іронічність та пародійність, ускладнене асоціювання, стильовий еклектизм та колажність. Найбільш відомим представниками є В. Шевчук, Ю. Андрухович, О. Забужко, О. Іранець, А. Охрімович, С. Процюк, К. Москалець.

Драматургія виступає наповненою інтелектуалізмом, переходом до модерного моделювання дійсності, звільнення від традиційних шаблонів, поєднання поезії, філософій, моральності, вчинків героїв у драматичному творі. Представниками драматургії є В. Босовил, Я. Стельмах.