13. Мікроклімат виробничих приміщень, його параметри. Вплив параметрів мікроклімату

Мікроклімат виробничих приміщень - це сукупність параметрів повітря у виробничому приміщенні, які діють на людину у процесі праці, на його робо-чому місці, у роб зоні. Робоче місце - територія постійного або тимчасового знаходження людини у процесі праці. Робоча зона - частина простору робочого місця, обмежене по висоті 2 м від рівня підлоги. Параметри мікроклімату: 1) температура повітря Т, 0С; 2) відносна вологість Y, %; 3) швидкість руху повітря V, м\с. Значні коливання параметром мікроклімату можуть привести до порушення терморегуляції організму (здатність організму утримувати постійну темпе-ратуру), що приводить до порушення системи кровообіг, загальної слабкості і т.п. Нормування параметрів мікроклімату здійснюється згідно ДСТ 12.1.005-88. Встановлені оптимальні та допустимі параметри мікроклімату. Оптимальні - найбільш сприятливі (комфортні) забезпечують роботу системи терморегуляції без напруги. Допустимі - допускають напругу реакції терморегуляції організму у межах її пристосування без шкоди для здоров'я. Параметри мікроклімату нормуються залежно від наступних факторів: 1) періоду року; 2) категорії важкості робіт по фізичному навантаженню; 3) виду робочого місця. 1. Період року : а) теплий (середньодобова температура навколишнього повітря більше +10 0С); б) холодний (середньодобова температура навколишнього повітря менше +10 0С). Категорії важкості робіт по фізичним навантаженням та їх характеристика показані у таблиці 2.1.

3. Вид робочого місця: а) постійне; б) непостійне.

14. Категорії виконуваних робіт. Оптимальні і допустимі параметри мікроклімату.

Оптимальні - найбільш сприятливі (комфортні) забезпечують роботу системи терморегуляції без напруги.

Допустимі - допускають напругу реакції терморегуляції організму у межах її пристосування без шкоди для здоров'я.

Параметри мікроклімату нормуються залежно від наступних факторів: 1) періоду року; 2) категорії важкості робіт по фізичному навантаженню; 3) виду робочого місця. 1. Період року : а) теплий (середньодобова температура навколишнього повітря більше +10 0С); б) холодний (середньодобова температура навколишнього повітря менше +10 0С). Категорії важкості робіт по фізичним навантаженням та їх характеристика показані у таблиці 2.1.

3. Вид робочого місця: а) постійне; б) непостійне.

15. Вплив шкідливих речовин на організм людини. Класифікація шкідливих речовин за токсичностю і ступенем дії (небезпеки) на організм. Нормування.

Нормування Шкідливі речовини - речовини, які при контакті з організмом людини внаслідок порушення технологічного процесу викликають професійні захворювання, виробничі травми або відхилення стану здоров'я. Шкідливі речовини у повітря робочої зони поступають у вигляді пару, газів та пилу. Вплив на організм людини залежить від хімічного складу, розміру (дисперсності), форми часток та їх кількості у одиниці об’єму. Найбільш небезпечний високодисперсний пил (розміром < 5 мкм), а також гострокрайовий пил. Високодисперсний пил найбільш глибоко проникає та затримується у легенях. Згідно ДСТ 12.1.005-88 - нормується гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони. ГДК у повітрі робочої зони - така кiлькiсть шкідливих речовин, яка при щоденній роботі протягом 8 г або іншої тривалості (40 годин у тиждень) протягом всього робочого стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я та не надає вплив на здоров'я майбутніх поколінь. По ступеню небезпеки всі шкідливі речовини діляться на 4 класи небезпеки: Надзвичайно небезпечні ГДК < 0, 1 мг/м3 (свинець, ртуть); Високо небезпечні ГДК 0,1 .. 1 мг/м3 (хлор, бром, йод); Помірно небезпечні ГДК 1, 1 .. 10 мг/м3 (оксид цинку); Малонебезпечні ГДК> 10 мг/м3 (пари спирту, бензину, ацетону). Повітря, що надходить у приміщення, повинно мати концентрацію менше 0,3 ГДК шкідливих речовин. У випадку одночасного утримання у повітрі ро-бочої зони декількох шкідливих речовин одночасної дії, повинна виконува-тися умова Контроль за концентрацією шкідливих речовин проводиться для 1 класу небезпеки - 1 раз у 10 днів; 2 - 1 раз у місяць; 3, 4 - 1 раз у квартал.

16. Вентиляція виробничих приміщень. Класифікація систем вентиляції.

Одним з ефективних засобів нормалізації повітря у приміщенні є вентиляція. Вентиляція - повітряобмін, завдяки якому забруднене повітря виводиться з приміщення, а замість нього вводиться свіже зовнішнє або очищене повітря. Задачі вентиляції - забезпечення чистоти повітря та заданих мікрокліматич-них умов. Вентиляція класифiкується: По засособу переміщення повітря розрізнюють системи природньої, штучної (механічної) та змішаної вентиляції. По напрямку руху повітря - підрозділяються на приточну (повітря подається у приміщення), витяжну (забруднений повітря удаляється з приміщення) та приточно - витяжну. В залежності від місця дії вентиляція може бути загальнообмінною (використовується коли шкідливі речовини рівномірно розміщуються у робочої зоні), місцевою (- шкідливі речовин виділяються на декількох робочих місцях), локалізованою (- шкідливі речовин виділяються на робочих місцях, розташованих одне біля іншого) та комбiнованою . Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об’ємі робочої зони. При місце-вій вентиляції шкідливі речовини виводяться (або розстворюються шляхом подачі чистого повітря) безпосередньо від місць їх створення. По призначенню вентиляція може бути робочою (використовується при нормальному режимі роботи технологічних процесів) та аварійною (викорис-товується у випадку, якщо стався викид шкідливих речовин у наслідку аварії). Вимоги до вентиляції: Кiлькiсть приточного повітря у одиницю часу повинне відповідати кiлькості витяжного повітря. Правильне розташування приточних та витяжних завіс. Свіже повітря подається, де концентрація шкідливих речовин менше, а удаляється, де концентрація більше. Вентиляція не повинна створювати перегрівання або охолодження працюю-чих. Вентиляція має бути пожежовибухонебезпечною.

17. Види природної вентиляції. Переваги і недоліки природної вентиляції.

Здійснюється за рахунок різниці температур повітря у приміщенні та зовніш-нього повітря (тепловий напір) або дії вітру (вітровий напір). Природна вентиляція може бути організованою та неорганізованою. Неорганізована природна вентиляція (провітрювання) здійснюється за раху-нок витиснення зовнішнім холодним повітрям через вікна, щілини та двері внутрішнього теплого повітря. При неорганізованої природної вентиляції невідомі обсяги вводимого та виводимого повітря з приміщення і повітряоб-мін залежить від випадкових факторів (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Організована природна вентиляція, при якій подачу та віддалення повітря регулюють точно, згідно з зовнішніми метеорологічними умовами та у зазда-легідь заданих об'ємах, називають аерацією. Аерація здійснюється через спеціально передбачені отвори у зовнішніх ого-рожах з використанням природних спонукаючих рухів повітря, гравітаційних сил та вітру. Вітрозахисні щити з прорізами створюють незадуваємі ліхтарі, які працюють на витяжку при різних направленнях вітру. Аерація - основний вид вентиляції одноповерхових виробничих будинків, раніш за все з теплонадлишками, не можна застосовувати аерацію у цехах, де є виділення шкідливих речовин, пил та штучний клімат. 18. Види механічної вентиляції. Переваги і недоліки механічної вентиляції.

Механічна вентиляція має ряд переваг перед природною: - повітря виводиться та подається у будь-яку частину приміщення; - проточне повітря можна піддавати необхідній обробці (очищати, підігрівати у холодний період року або охолоджувати у теплий, уволожнювати або під-сушувати і т.п.), а виводжуєме - очищати від забруднень; - кiлькiсть повітря, що виводиться та подається можна змінювати у будь-яких межах в залежності від технологічного процесу. Механічна вентиляція здійснюється за рахунок різниці тисків, яка створю-ється за допомогою вентилятора. Вентилятор - пристрій для переміщення повітря. Для вентиляції цехів використовують у основному радіальні (центробіжні) та осьові вентилятори загальнопромислового призначення. Осьовий вентилятор (рис. 2.4.) складається з робочого колеса - втулки з наса-дженими або привареними до неї лопастями (лопатками) 3, циліндричного кожуха 1 та електродвигуна 2. Переваги осьових вентиляторів: - простота конструкцiї; - регулюється продуктивність (швидкість оборотів); - реверсивність у роботі; - більша продуктивність. Недоліки: - великий шум; - створюють малий тиск. Переваги центробіжних вентиляторів: - створюють великі тиски. Недоліки: - мають складну конструкцiю; - не реверсивні у роботі; - мають великі розміри, видають великий шум та вібрацію. 19. Кондиціонування повітря. Визначення необхідного повітряобміну.

Кондиціонування повітря — створення і підтримка параметрів повітряного середовища (температури, відносної вологості, складу, швидкості руху і тиску повітря), найбільш сприятливих для роботи персоналу, обладнання і приладів на гірничих підприємствах.

Визначення необхідного повітряобміну Проводиться залежно від: - наявності у повітрі робітничої зони шкідливих речовин (газів, пару та пи-лу); - наявності надлишку теплоти, вологи; - кiлькості працюючих. У виробничих приміщеннях обчислювального центру повинні подаватись такі об'єми зовнішнього повітря: - при кубатурі приміщення до 20м3 на одного працюючого - не менше 30м3 на людину; - при кубатурі приміщення від 20-40м3 на одного працюючого - не менше 20м3 годину на людину при наявність вікон та відсутності виділення шкідливих речовин; - у виробничих приміщеннях без вікон - не менше 60м3 на людину. Якщо у робочому приміщенні виділяються шкідливі речовини, вологість, теплота то розрахункове значення величини повітряобміну приймається найбільше. 20. Виробниче освітлення. Основні світотехничні характеристики і одиниці вимірювання.

Виробниче освiтлення залежно вiд джерела свiтла може бути: природнiм, штучним та сумiщеним.

Свiтло - це видима частина спектру електромагнiтного випромiнювання з довжиною хвилi вiд 380-760 нм.. Попадаючи на сітчату оболонку очей, воно викликає зорове вiдчуття. Свiтлотехнiчнi величини - показники, що визначають виробниче освiтлення, основане на оцiнцi вiдчуттiв, виникаючих вiд впливу свiтлового випромiнювання на очi. Основнi кiлькiснi світлотехнічні показники: Свiтловий потiк (Ф, лм) - потужнiсть променистої енергiї, яка оцiнюється людським оком по свiтловому вiдчуттю. Свiтловий потiк визначається не тiльки як фiзична величина, а й як фiзиологiчна, оскiльки вимiрювання її засновано на зоровому сприйманнi. Сила свiтла (I, кд) - відношення свiтлового потоку до тiлесного кута w, у межах якого вiн розповсюджується рiвномiрно. Освiтленiсть (Е, лк) - густина свiтлового потоку на поверхнi, що освiтлюється. Яскравість (L, кд/м2) - густина сили світла на поверхні, що освітлюється у заданому напрямку. Показник осліпленості (Р) - критерiй оцiнки осліплюючої дiї, що створюється освiтньою установкою, значення якого визначається по формулi Блискучість - пiдвищена яскравість свiтних поверхней, що погiршує видимiсть об'єктiв. Коефiцiєнт пульсації освiтленостi (Кп) - критерiй оцiнки вiдносної глибини коливань освiтленостi у результатi зміни у часi свiтлового потоку газорозрядних ламп при живленнi їх змiнним струмом. Коефiцiєнт нерiвномiрностi освiтлення (Z) - визначається відношенням. Робоча поверхня - поверхня столу, верстату, частини обладнання, на якiй здiйснюється робота та нормується або вимiряється освiтленiсть. Знаходиться частiше за все на висотi 0. 8 м вiд рiвня пiдлоги. Об'єкт розрізнення - предмет, що розглядається, окрема його частина або дефект, що розрiзнюється (крапка, лiнiя, товщина шрифту лiтер i т.п.).

21. Види виробничого освітлення. Вимоги до освітлення.

Виробниче освiтлення залежно вiд джерела свiтла може бути: природнiм, штучним та сумiщеним. Природнє освiтлення обумовлено прямими сонячними променями та розсiяним свiтлом небосхилу, мiняється залежно вiд географiчної широти, ступеню хмарності, часу дiб вiд сотен частин люкс вночi до десятків тисяч люкс вдень. Штучне освiтлення створюється штучними джерелами свiтла: лампами розджарювання або газорозрядними лампами. Сумiщене освiтлення уявляє собою доповнення природнього освiтлення штучним в світлий час дiб при недостатньому за нормами..природним..освiтленням.

Задачу створення найкращих умов для бачення можна вирiшити освiтлювальною установкою, що вiдповiдає наступним вимогам: Освiтленiсть на робiтничому мiсцi повинна вiдповiдати характеру зорової роботи, тобто не нижче встановлених норм. Ефак=(0,9-1,2)Ен . Збiльшення освiтленостi (до визначеної межi) збiльшує продуктивнiсть працi (оптимальна освiтленiсть пiдвищує продуктивність працi на 15%). Подальше збiльшення освiтленостi приводить до збiльшення вiдбитої блискучості, що неприємно.людському.оку. Необхiдно забезпечити рiвномiрний розподiл блискучостi на робочій поверхнi, а також у межах оточуючого простору. Враховує.коефiцiєнт.нерiвномiрностi.освiтлення Z=Emax/Emin. Нерiвномiрнiсть освiтлення у зонi розмiщення робочих мiсць має бути 1,5 для робiт I - III розряду зорових робiт при люмінесцентних лампах, 2- при iнших джерелах та 1,8 та 3 для робiт IV - VII та VIII розрядів вiдповiдно.

22. Види природного освітлення.

Природнє освiтлення обумовлено прямими сонячними променями та розсiяним свiтлом небосхилу, мiняється залежно вiд географiчної широти, ступеню хмарності, часу дiб вiд сотен частин люкс вночi до десятків тисяч люкс вдень. Природнє освiтлення пiдроздiляється на бокове - через свiтловi прорiзи у зовнiшнiх стiнах; верхнє - через лiхтарi та свiтловi прорiзи у покриттi , а також через прорiзи у мiсцях перепаду висот будинку; комбiноване - освiтлення, що сполучає бокове та верхнє природнє.