2. Завдання самостійної роботи студентів

Виховні: прищеплення самостійності як риси особистості і стереотипу пізнання, тобто постійної потреби до поповнення і оновлення своїх знань;

Навчальні: набуття вмінь і практичних навиків техніки самостійної роботи, уміння приймати рішення, формулювати конкретні завдання залежно від загального напряму діяльності, уміння визначати методи і засоби розв’язання навчальних проблем;

Освітні: здобування студентами професійних знань, умінь та навиків.

Організація самостійної роботи студентів потребує чіткого узгодження з цими завданнями. Тільки за такої умови самостійна робота студентів може стати дієвим засобом підвищення якості підготовки спеціаліста з допомогою кращого засвоєння певної суми знань і формування вміння самостійно поповнювати ці знання.

3. Класифікація видів самостійної роботи студентів

Навчальний процес у вузі поділяється на аудиторний і позааудиторний. Тому й самостійну роботу студентів за місцем у навчальному процесі можна поділити на аудиторну і позааудиторну. Елементи самостійної роботи містяться у традиційних формах аудиторних навчальних занять. Крім того сучасні процеси у вищій школі настійливо вимагають запровадження самостійних аудиторних занять, які включені в розклад і обов’язкові для відвідування студентами. Вони мають проводитися з тем, з яких відсутні семінари. Така самостійна робота має проводитися під безпосереднім керівництвом викладача, її час повинен зараховуватися до їх педагогічного навантаження.

Позааудиторна самостійна робота студентів менш регламентована, ніж аудиторна, внаслідок чого її організація, керівництво нею, контроль за нею пов’язані із значно більшими труднощами.

За обов'язковістю самостійності виділяються три групи СРС у формах навчання: обов'язкова – передбачена навчальними планами і робочими про­грамами. Це виконання традиційних домашніх завдань, написання і захист курсових, дипломних робіт і проектів, а також ті види завдань, які студенти самостійно виконують під час ознайомлювальної, навчальної, виробничої і переддипломної практик; бажана – наукова й дослідницька робота студентів у вищому навчальному закладі передбачає самостійне проведення досліджень, збирання наукової інформації, аналіз її, до цієї ж категорії належать аудиторні потокові та групові заняття, участь у роботі наукового студентського товариства (гуртки, конференції, підготовка доповідей, тез, статей); добро­вільна – робота в позааудиторний час: участь у внутрішньокафедральних, міжкафедральних, міжфакультетських, міжвузівських і всеукраїнських олім­піадах, вікторинах, конкурсах.

За видами діяльності СРС можна поділити на навчально-пізнавальну і професійну – певні конкретні дії студента, що їх виконують спеціалісти.

За рівнями СРС можна поділити на: низького рівня, коли до самостійних дій студента спонукає викладач, допомагаючи йому практично і постійно кон­тролюючи виконання; середнього рівня, коли до такої роботи хоча й спонукає викладач, але студент працює самостійно (без настирливої опіки, самокон­троль); високого рівня, коли виконання завдання організовує та контролює сам студент.

Самостійна робота передбачає також відтворювальні і творчі аспекти діяльності студента. З цієї точки зору виділяють три її рівні: репродуктивний (або тренувальний), реконструктивний і творчий (пошуковий).

Репродуктивна СРС виконується за певним зразком: розв’язування задач, заповнення хронологічних таблиць і т.п. Метою такого виду СРС є закріплення знань, формування умінь і навиків.

Реконструктивна СРС передбачає виконання складніших завдань: складання планів, тез, анотацій, написання рефератів.

Творча самостійна робота потребує аналізу проблемних ситуацій, отримання нової інформації (індивідуальні навчально-дослідницькі завдання, наукові роботи).

Сьогодні в організації СРС часто застосовуються випереджувальні завдання, тобто завдання, спрямовані на повне або часткове оволодіння матеріалами ще до його вивчення за програмою, а також на підготовку до його засвоєння на занятті. Особливість їх полягає в добровільності вибору та виконання. Вони розрізняються за характером навчальної діяльності, за часом виконання (короткочасні – на 1-2 дні, середні за тривалістю – до 2 тижнів та довготривалі – до 2 місяців), за обсягом (дрібні, які передбачають вивчення окремого питання теми; середні, пов’язані з розглядом кількох взаємопов’язаних питань теми; великі, охоплюють велику тему, розділ, курс чи спецкурс), за прийомами розумової діяльності (зорієнтовані на порівняння, класифікацію, аналогію, визначення головного, пояснення між причиною і наслідками, аргументацію, доказ, узагальнення та конкретизацію, оцінку.

Випереджувальні завдання придатні як для індивідуальної, так і для групової роботи. Їх можна пропонувати до лекцій, до семінарських і практичних занять.