44.Сутність і роль політичної ідеології в життя сусп

Політи́чна ідеоло́гія — система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище культури. На відміну від науки, ідеологія містить не тільки знання про політичне життя, але й оцінку політичних процесів з позицій носія даної ідеології, тобто містить також і різні упередження.Політична ідеологія створюється діяльністю певних верств або навіть окремих особистостей. Ідеологія є живильним грунтом для формування суспільно-політичних рухів. З визначення політичної ідеології настає, що в будь-якому випадку вона є різновидом корпоративної свідомості, що відбиває суто групову точку зору на хід політичного і соціального розвитку, що відрізняється схильністю до духовного експансіонізму.Основними функціями політичної ідеології є: оволодіння суспільною свідомістю, впровадження в нього власних критеріїв оцінки минулого, сьогодення і майбутнього, створення позитивного образу в очах громадської думки пропонованих нею цілей і завдань політичного розвитку. При цьому політична ідеологія покликана не стільки поширювати, пропагувати свої цілі та ідеали, скільки добиватися цілеспрямованих дій громадян на виконання поставлених нею завдань.

45.Обгрунтування явищ політичної еліти

Найпомітніший слід у теорії елітизму залишили Д. Донцов та В. Липинський. Концепція еліти розроблена Д. Донцовим у праці "Дух нашої давни¬ни". На його думку, джерелом формування еліти має бути строгий відбір "кращих людей" з усіх верств суспільства Принциповою для Д. Донцова є обов'язковість суворої "чистки", "проціжування" цього відбору, завдяки чому мас збері¬гатися духовна, моральна чистота, владна сила, могутність еліти. "Сус¬пільство існує як спільнота, поділена на щаблі, від вищого до нижчого, зі стисло означеними функціями кожної з своїх частинД. Донцов вважає, що без еліти суспільство є "стадом". До еліти відносяться лише люди особливого типу, особливої вдачі. "Це - фанати, аскети, подвижники типу Мономаха, Лойоли, Валенштейна, Вільгельма Орочського, Дмитра Вишневецького, Богуна, Вишенського, що є в вічній тривозі, в напруженні всіх сил духу і серця, байдужі на свої тілесні потре¬биУ своєму вченні про еліту На думку В. Липинського, історично еліту утворюють вихідці із чужих племен. В. Липинський підкреслює важливість процесу "постійного відновлен¬ня або зміни аристократії", тобто циркуляції еліт

46. Політична еліта України

Найпоширенішими підходами до пояснення феномену політичних еліт у політології є ціннісний і функціональний. Ціннісний підхід, започаткований В. Парето, пояснює існування політичної еліти наявністю у належних до неї осіб особливо цінних для суспільства інтелектуальних, психологічних, моральних, організаторських та інших рис, які забезпечують їм переважання над іншими людьми. Еліта таким чином видається за найціннішу частину суспільства, панівне становище якої відповідає його інтересам. Інший підхід до пояснення феномену політичних еліт, започаткований Г. Москою і Р. Міхельсом, — функціональний, або організаційний. Він пояснює існування політичної еліти важливістю функцій управління, які зумовлюють особливу роль людей, що їх виконують. Прихильники цього підходу вважають, що закон поділу праці вимагає професійного заняття управлінською працею як необхідної умови її ефективності. Широкі маси населення політично пасивні, їхні головні життєві інтереси звичайно лежать поза сферою політики. Висока суспільна значущість управлінської праці зумовлює і особливий соціальний статус тих, хто її виконує. Характерним для цього статусу є високий рівень матеріального стимулювання, у тому числі пов´язаного з наданням управлінцям різних соціальних привілеїв.

47. політична свідомість сутність і основні характеристики Однією з важливих характеристик політичного життя суспільства є таке складне і неоднозначне поняття як політична свідомість. Щодо політичної свідомості, то вона є однією з найважливіших форм суспільної свідомості, це сприйняття суб'єктом тієї частини реальності, яка пов'язана з політикою. Це сукупність поглядів соціального суб'єкта (людини, соціальної групи, нації, класу, народу, етносу), в яких відображається політична сфера життєдіяльності суспільства.Політична свідомість — форма суспільної свідомості, яка відтворює політичне буття суспільно неоднорідного суспільства, важлива складова частина суспільно-державного життя.Вона виникла у відповідь на реальну соціальну потребу — обґрунтування природи держави і державної влади.

Отже, політична свідомість є сукупність поглядів і настанов, які характеризують ставлення людей до держави, партій, громадських організацій, об'єднань, товариств, політичних цінностей і цілей розвитку. Вона є відображенням реалій буття і рівня розвитку продуктивних сил, особливостей політичної структури, системи суспільних відносин, рівня освіти і культури.Політологія розглядає політичну свідомість як багато структурне і багаторівневе явище. Залежно від її суб'єкта розрізняють:політичну свідомість суспільства;політичну свідомість соціальної групи (класу, прошарку, нації, конфесії тощо);політичну свідомість особистості.

48.Політична культура- це частина загальної культури суспільства та складова його суб'єктів. Врахування традицій культури при аналізі політичних відносин означає визнання, по-перше, що політичні відносини визнач не тільки активно існуючим співвідношенням сил, але й нагромадженими в ході історичного процесу уявленнями про світ, цінності, зразки поведінки, що передаються в межах культури. Політика - частина культури. В політичній діяль виявляються певні цінності і певні стійкі зразки поведінки. По-друге, влада - це центральне явище світу політики - водночас може розглядатися як частина світу культури. Погляд на політичну діяльність і політику крізь призму культури дозволяє реальніше зрозуміти, яка влада, в якій ступені, коли і для кого є цінністю, а також які взаємовіднсини між різноманітними цінностями, наприклад, між владою і власністю, владою і престижем, владою і релігійною святістю, владою і мораллю. Всі взаємовідносини підлягають змінам, але в окремих культурах відрізняються значною стабільністю. По-третє, різнорідність культур в часі і простор дозволяє зрозуміти: чому деякі політичні системи, відповідні одним умовам, зазнавали поразки в інших умовах, чому ті ж самі дії у ставленні до одного народу дають очікуваний ефект, а по відношенню до іншого - призводять до невдачі. Відмінність культур - це відмінність засобів сприймання дійсності, засобів її оцінки і, як результат, засобів дій. Різнорідність культур призводить до того, що люди живуть і діють у різноманітній соціальній дійсності.

49. Процес формування особистості в суспільстві отримав назву соціалізації. Важливою стороною цього процесу є соціалізація політична, обумовлена впливом на людину політичної сфери суспільного життя Політична соціалізація – це своєрідне введення людини в політичне середовище, залучення її до системи сформованих у суспільстві політичних орієнтацій, традицій, навичок,. Спрямована вона, перш за все, на відтворення політичних структур існуючого суспільства, притаманних йому політичних відносин, а також специфічних якостей носіїв цих відносин – особистостей, які підтримують та реалізують ці відносини в процесі своєї життєдіяльності. Політична соціалізація здійснює також ідеологічний зв'язок минулого з майбутнім та є засобом забезпечення історичного минулого в політичній сфері. Політична соціалізація з'являється у вигляді жорсткого залучення людини до вже сформованої системи політичних відносин та відповідних їм форм діяльності і сприяє фактичному обмеженню політичного життя людини участю лише в цих готових формах і видах політичної діяльності. Але це лише одна сторона політичної соціалізації – консервативна. Є й інша її сторона, яка забезпечує новаторство й активність особистості в політичному житті суспільства. Не тільки суспільство створює для себе відповідну політично активну особистість, але й людина створює відповідне суспільство, саму себе і таке політичне середовище, яке задовольняє її соціальні потреби, розширює її творчі можливості.

50,51 Проблемами оптимальної взаємодії політики і моралі на різних етапах розвитку суспільно-політичного життя переймалися філософи та історики, соціологи й політологи.Політика і мораль - вічні союзники і супротивники. Політика сприяє утворенню мережі соціальних зв´язків людини, групи, спільноти з державою. Мораль покликана здійснювати духовне єднання суспільства. Виникнувши як об´єктивно необхідні й споріднені регулятори суспільного життя, політика і мораль у процесі свого розвитку стали самостійними інститутами, почали діяти за власними законами. Політика і мораль значно різняться за своїм суб´єктом. Суб´єкт політики - великі соціальні спільноти і утворення Суб´єкт моралі - загальнолюдська спільнота, рід людський Політика спрямована на практичні проблеми, мораль - у сферу духовних цінностей. Політика навіть у боротьбі за права і свободу спирається на необхідні закони, її вимоги в силу цього є обов’язковими. Моральна людина, навіть зустрівшись з безумовною необхідністю вчинити щось проти власної совісті, демонструє свободу людського духу, право вибору. Політика віддає перевагу найбільш корисному. Мораль орієнтує особистість на найкраще. Різняться вони і способом трансляції своїх принципів, правил, нормативів, політика взаємодіє із суспільством переважно мовою владних розпоряджень, вимог, державних законів а мова моралі - це апеляція з метою розбудити в людях моральні чесноти, які б стали орієнтирами добровільно обраної поведінки