1. Аналептики прямої дії (бемегрид, кофеїн, етимізол);

2. Аналептики рефлекторної дії (лобе­ліну гідрохлорид, цититон, розчин аміаку);

3. Аналептики змішаного типу дії — кордіамін, карбоген, камфора, сульфокам­фокаїн .

Фармакологічні ефекти аналептиків

1. Збудження центру дихання під впливом аналептичних засобів зумовлює:

збільшен­ня легеневої вентиляції та газообміну

• під­вищення вмісту кисню в крові

• зменшення вугле­кислоти в крові

• збільшення надходження кис­ню до тканин

• виведення продуктів мета­холізму

• стимулюляцію окисних процесів і віднов­лення кислотно-основної рівноваги організму.

2. Збудження судинорухо­вого центру викликає:

• підвищення пери­феричного опору судин

• підвищення артеріального тиску

• по­ліпшення геодинаміки та кровопостачання внутрішніх органів.

• Деякі аналептичні засоби (кофеїн, камфора) мають також пряму стимулюючу дію на серце – підвищують силу та частоту серцевих скорочень.

Зазначені ефекти виявляються голов­ним чином в умовах пригнічення дихання і функції серця.

3. Як засоби, що стимулюють ЦНС, аналептичні засоби можуть збуджувати й інші відді­ли центральної нервової системи, а в токсичних дозах викликати судоми.

Причому, судоми, що виникають внаслідок збудження го­ловного мозку, мають клонічний характер (викликані бемегридом, камфорою, кордіаміном), а спинного мозку - тетанічний характер (викликані стрихніном).

Призначаючи стимулятори дихання, слід враховувати, що різниця між дозами, які збуджують дихання, і такими, що викли­кають судоми, відносно невелика.

4. Як засоби, що стимулюють ЦНС, аналептичні засоби є антагоністами препаратів, що ЦНС пригнічують - засобів для наркозу, снодійних, алкоголю, наркотичних анальгетиків і мають вираз­ні «пробуджувальні» властивості: змен­шення глибини і тривалості наркозу, від­новлення рефлексів.

Такий ефект достат­ньо виразний лише в разі застосування високих доз аналептиків, що значно пере­вищують терапевтичні і навіть мінімаль­ні судомні дози.

Однак, при дуже важкому при­гніченні ЦНС наркозними чи снодійними засобами це може погли­бити гіпоксію головного мозку і спровокувати судоми. Особливо небезпечним у цьому відношенні є бемегрид.

Тому у випадках отруєн­ня токсинами, що пригнічують централь­ну нервову систему, аналептики вводять у дозах, достатніх лише для відновлення дихан­ня, кровообігу і деяких рефлексів.

Анта­гонізм між ними є двосторонній - вплив аналептиків можна зняти засобами для наркозу і снодійними.

Маючи спільні фармакологічні власти­вості, стимулятори дихання відрізняють­ся один від одного за деякими параметра­ми фармакодинаміки і фармакокінетики. Вибір препарату залежить від причини пригнічення дихального центру і харак­теру порушень дихання.

Покази до використання аналептиків

1. Препарати прямої дії

Застосовуються для профілактики зупинки дихання при отруєнні снодійними легкого ступеня, передозуванні наркотич­них анальгетиків, засобів для наркозу, спирту етилового.

Застосовуються для попередження зупинки дихання та зниження артеріального тиску, прискорення пробудження при наркозі тощо.

Використовуються також для стимуляції життєво важливих функцій у випадку їх пригнічення при шоку будь-якої етіо­логії, асфіксії, за винятком зумовленої механічними факторами.