2. Поняття міжнародного публічного права. Особливості мп та його функції.

У світовій юридичній літературі існує велика кількість різних визначень поняття МПП. Серед сучасних українських вчених найповніше дослідження походження терміна “МП” належить професору В.Буткевича (В.Буткевич. Походження терміна “МП” // Укр. часопис МП. – 1994. - №1.) У свою чергу, звертаючи увагу на те, що сам вираз jus gentium (право народів), яким визначалися ще у римському праві сукупність норм, що регулювали і деякі відносини між народами, слід підкреслити, що в дослідженнях римського права дуже часто правом народів називалося те, чого додержувалися тільки деякі цивілізовані народи, але вони не були основою будь-якої угоди.

З огляду на багатоманітність визначень міжнародного права, а також розуміння МП кожною державою, доцільно привернути увагу до 6-томної монографії американського юриста-міжнародника професора Ч.Хайда “МП, його розуміння та застосування США”. Вона свідчить про те, що кожній державі притаманний свій доктринальний підхід до сутності МП. Не є винятком щодо цього й Україна.

Підходячи до МПП з погляду його розуміння й застосування, можна відзначити такі його характерні особливості: 1. МПП чинне в системі міжнародних (міждержавних) відносин; 2. МПП – це самостійна правова система, норми якої грунтується на звичаєвому праві, а також створюються шляхом узгодження позицій суб’єктів МП у процесі нормотворення та завершального його підписання суб’єктів МП між собою відповідних міжнародних угод; 3/. останні реалізуються як у міждержавному спілкуванні, так і після їх ратифікації у внутрішньо державній сфері, тобто беруть участь і в правозастосовному процесі. Таким чином, МП виникло у процесі історичного розвитку людства і може знову зникнути, щоб поступитися місцем іншому світовому порядкую.

В и з н а ч е н н я: “У найширшому розумінні МП можна визначити як сукупність юридичних принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб’єктами МП”

МП – особлива правова система, яка існує паралельно з системами національного права різноманітних країн. На кожному етапі розвитку міжнародних відносин МП відображає їх особливості, є похідною від міжнародних відносин у всьому іх різноманітті.

На кожному історичному етапі МП відображає об’єктивні фактори суспільного розвитку, а не чиюсь суб’єктивну волю. Разом з тим не можна заперечувати роль політиків, дипломатів, вчених-юристів у формуванні принципів і норм МП. Окремі особи можуть виступати каталізаторами у справі розвитку МП, але вони нічого не можуть зробити, якщо громадські міжнародні відносини ще не дозріли для формування нових правил поведінки на міжнародній арені.

Головною особливістю МП є те, що воно регулює виключно міжвласні стосунки поміж державами.

Як бачимо, особливість МП випливає з характеру його суб’єктів, якими є фактично суверенні й повністю незалежні держави. Суб’єктами МП є також міжнародні (міжурядові) організації, але оскільки вони створюються державами, то є похідними (іноді кажуть – вторинними) суб’єктами МП.

В останні роки до суб’єктів МП починають відносити і міжнародні позаурядові організації (NGO).

Національні правові системи регулюють відносини поміж різноманітними владними структурами держави, між цими структурами та фізичними і юридичними особами, які діють під юрисдикцією даної держави.

Міжнародне право діє тільки у відносинах поміж країнами як такими. Тут діє древньоримський постулат – par in parem non habet imperium (рівний над рівними влади не має).

Другою особливістю системи міжнародного права є відсутність в ній будь-якого наддержавного апарату примусу до дотримання правових приписів. Окремі виключення з цього правила виникає лише у ХХ ст. (наприклад у формі санкцій за рішенням Ради Безпеки ООН). Держави добровільно дотримуються норми міжнародного права, виходячи із зацікавленості у їх дотриманні також своїми партнерами по міжнародним відносинам.

Міжнародне право має договірну природу. Якщо в національних системах права державні органи наділені функцією творення нормативних приписів поведінки суб’єктів права (субординаційний характер внутрішньодержавного права), то в системі міжнародного права нормативні приписи поведінки країн не можуть виникати інакше як в наслідок добровільної угоди поміж самими суб’єктами міжнародних відносин (узгоджувальний характер).

Міжнародне право виконує у міжнародних відносинах координуючу функцію. Тобто, в нормах міжнародного права відображуються загальноприйняті для держав стандарти поведінки у різних галузях взаємостосунків (наприклад, правила використання радіочастотного спектру, якій дає можливість не допускати взаємних перешкод при використанні електрозв’язку).

Регулююча функція МП проявляється в установленні країнами чітких правил поведінки у відповідних галузях взаємодії. Без таких правил було би неможливо спільне існування (наприклад, порядок встановлення і припинення дипломатичних стосунків).

Забезпечуюча функція МП виражається у прийнятті норм, які спонукають державу дотримуватися міжнародних зобов’язань (наприклад, положення про міжнародну відповідальність за порушення міжнародного права або механізми контролю за дотриманням договорів).

Охоронна функція МП покликана захищати законні права та інтереси країни (наприклад, право на законну самооборону, створення оборонних військових союзів, заборона ряду видів зброї тощо).