3. Економічні, соціальні та культурні права і свободи

Право приватної власності та її успадкування

Право кожного бути суб'єктом приватної власності описується в різних статтях КУ: 41 «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі». Право приватної власності означає свободу індивідів і інших соціальних суб'єктів у відношенні до засобів виробництва (власність на предмети споживання має вторинний характер) та в економіці в цілому, причому слід зауважити, що мова йде тут про свободу в її юридичній формі. На міжнародному рівні юридичне закріплення це право отримало у французькій Декларації прав людини і громадянина (1789 р.), а також у багатьох сучасних міжнародно-правових актах (Загальна декларація прав людини (ст. 17) та ін.)

Свобода і недоторканність власності

Загальне положення про свободу і недоторканність власності сформульовано в ст. 1 Протоколу № I від 20 березня 1952 до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод: «Кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, крім як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права ». У Конституції України (ст. 41) це положення має більш конкретне формулювання: «Кожен має право мати майно у власності, володіти, користуватися і розпоряджатися ним як одноособово, так і спільно з іншими особами (ч. 2). «Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як за рішенням суду. Примусове відчуження майна для державних потреб може бути зроблено тільки за умови попереднього і рівноцінного відшкодування ». Свобода підприємництва

Згідно з абз. 2 ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, державам надається право забезпечувати виконання таких законів, які йому є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. У порівнянні абз. 1 ст. 1 зазначеного Протоколу № 1, в якому йдеться про право фізичної та юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном. Конституція України Ст. 42 «Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.»

Право на землю

Гарантується Ст. 14 КУ «Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону».

Право на освіту

«Кожен має право на освіту» - записано у Ст. 53 КУ, «Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. { Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 див. в Рішенні Конституційного Суду N 5-рп/2004 від 04.03.2004 } Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.». Але таке формулювання не слід розуміти, як право на одержання від держави або приватних осіб якогось особливого соціального блага, яке описується поняттям «освіта». В даному випадку мова може йти лише про право на освіту в сенсі вільного доступу до освіти. Саме в цьому сенсі треба розуміти формулювання ст. 2 Протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод: «Нікому не може бути відмовлено в праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати дітям таку освіту і навчання відповідно до власними релігійними і філософськими переконаннями». Всі названі вище права і свободи мають природу, яка була раніше позначена як status negativus (негативні права). Тепер назвемо найбільш важливі права, що мають іншу природу. Мова йде про права status activus - позитивні, активні права. Право на колективні трудові спори та страйк

У Ст. 44 КУ визнається право на страйк, «Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.». Індивідуальні трудові спори виникають між найманим працівником і роботодавцем з приводу дотримання умов трудової діяльності, встановлених законом або контрактом (договором). Особливої ​​правової природи такі спори не мають і досить просто вирішуються у судовому порядку. Більш складні випадки мають місце при виникненні колективних трудових спорів між трудовими колективами (його представниками - профспілками і об'єднаннями профспілок) і роботодавцями (об'єднаннями роботодавців). Але і ці суперечки також можуть і повинні вирішуватися судами.

Право на кваліфіковану юридичну допомогу

Ст. 55 КУ «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. { Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-зп від 25.11.97 } Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. { Офіційне тлумачення статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду N 9-зп від 25.12.97 }». А також Ст.59 «Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. { Офіційне тлумачення положення частини першої статті 59 "кожен має право на правову допомогу" див. в Рішенні Конституційного Суду N 23-рп/2009 від 30.09.2009 } Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 59 "для ... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура" див. в Рішенні Конституційного Суду N 23-рп/2009 від 30.09.2009 } { Офіційне тлумачення статті 59 див. в Рішенні Конституційного Суду N 13-рп/2000 від 16.11.00 }».

Тобто кожен громадянин має право розраховувати на кваліфіковану юридичну допомогу. Це ж право прописано в ч. З ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, де обмовляються гарантії права на юридичне представництво та юридичну допомогу у кримінальних справах.

До числа інших прав і свобод такого ж роду і закріплених у КУ, віднесемо і такі: Право на охорону здоров'я та медичну допомогу (Ст. 49) Право на сприятливе навколишнє середовище і достовірну інформацію про її стан (Ст. 50), Право на відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними діями (або бездіяльністю) органів державної влади або їх посадових осіб (ст. 56) та ін..