7. Що не так в українській юридичній освіті: погляд випускника
Марта Галабала, помічник юриста Юридичної компанії «Правовий Альянс»
У той час, коли визнані університети світу удосконалюються та виходять на новий рівень надання освітніх послуг, українські вищі навчальні заклади через низку причин не можуть досягти їх рівня конкурентоспроможності. Щороку переглядаємо вітчизняні та іноземні рейтинги університетів та правничих шкіл, зокрема Європи та Америки, і не знаходимо наші навіть у 200 найкращих. Одразу випливає запитання — чому найкращі ВНЗ України не визнані міжнародною освітньою спільнотою?
Зовнішньо університетські причини. Виходячи з досліджень українських правників, які прискіпливо досліджують систему юридичної освіти в Україні з такими ж за кордоном, ми можемо стверджувати, що в Україні через здійснення «державного регулювання» системи вищої юридичної освіти кожен окремий університет не може вийти на належний рівень конкурентоспроможності з іншими університетами світу. Рейтинговість ведеться за окремими університетами, а не за системами освіти. «Держава взяла на себе функцію контролю за якістю юридичної освіти, однак державних стандартів вищої юридичної освіти поки що не затверджено. Відтак предметом найбільшої стурбованості навчальних закладів (особливо недержавних) є втручання держави у сферу освіти, а держави в свою чергу — пошук гармонійної міри урегульованості суспільних відносин у сфері освіти з метою навчання, виховання, професійної правової підготовки громадян України, та, зокрема, створення умов для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства й держави в кваліфікованих фахівцях у галузі права» — стверджує відомий український правник, з твердженням якого не має підстав не погодитись. На мою думку, слід надати найбільшим вітчизняним університетам автономію для того, щоб вони самостійно вирішували власні труднощі без вказівки міністерства, у підпорядкуванні якого вони перебувають, враховуючи усі їхні особливості для того, аби розвивалося здорове конкурентне середовище. Але при такій постановці питання постає питання повного реформування освіти у напрямку створення лише платного навчання для студентів з огляду на потребу забезпечення фінансової незалежності університетів. І звідси випливає, що уся система освіти в Україні повинна змінитися — жодних державних місць при вступі, жодного впливу на приймальну комісію. На противагу повинні створюватися фонди, які б давали можливість найбільш здібним студентам навчатися безкоштовно.
Безпосередньо я стикнулася з проблемами, які виникли у зв'язку з впровадженням в життя вищим навчальним закладом, в якому я навчалася, Наказу міністерства освіти та науки1, які стосувалися вступу в магістратуру. У цьому нормативно-правовому акті зазначено, що положення застосовуються і до студентів, що безпосередньо навчаються у навчальних закладах для здобуття ступеню магістра/спеціаліста. Звідси випливає, що адміністрація університету, слідуючи наказам Міністерства, встановлювала умови навчання, що кардинально відрізнялися від умов навчання, які були закріплені у контрактах, укладених між студентами та університетом на момент вступу. На щастя, студенти у цій ситуації зайняли активну позицію та Наказ частково скасували, що дозволило уникнути ще одних не передбачених при вступі на перший курс вступних випробувань до магістратури.
Цей випадок є яскравим прикладом видання нормативно-правового акту державним органом, який повинен поступово, враховуючи особливості вищої освіти змінювати та реформувати її.
Також хотілося б звернути увагу на власне впровадження болонської системи освіти у юридичних школах. Тут знову гостро постало питання про впровадження нововведень, які наші вищі освітяни впроваджують у життя. Знову шаблонність для кожного вищого навчального закладу, створення тестувань, коли основне в навчанні студента правника повинно бути здобуття вмінь критично мислити, аналізувати ситуацію та давати свої висновки з цього приводу.
З приводу власне юридичної освіти слід зазначити, що позиція Кабінету Міністрів України полягає у такому: зміст і якість юридичної освіти не відповідають сучасним потребам суспільства та навчальні заклади, котрі готують висококваліфікованих правознавців, можна перелічити на пальцях. Отже йдеться про кризу юридичної освіти. Втім, існують й інші думки. Вказується, що проблема юридичної освіти є «роздутою», і що насправді «криза юридичної освіти — це криза керівництва нею» — стверджують юристи-науковці, які безпосередньо стикнулися з проблематикою юридичної освіти в Україні.
Внутрішньо університетські. Навіть у найкращому вітчизняному ВНЗ спудей може не отримати очікувану якість освіти враховуючи корупцію, застарілість управління, предмети, які даються на вивчення, та ряд інших факторів. У зв'язку з цим переваги при прийманні на роботу мають випускники, що отримали іноземний диплом, зокрема LLM.
Також внутрішньою причиною є недосконалість системи дисциплін, які український студент повинен пройти не враховуючи його власних уподобань. Мені здається, що система вибору дисциплін студентом повинна бути запроваджена, адже кожна галузь права є широкою та може мати велику кількість підгалузей, які б були цікаві для вивчення. Звісно, основні дисципліни, такі, як Теорія держави та права, Історія держави ти права, Цивільне право та декілька інших повинні бути пройдені та опрацьовані студентом, у цьому і заключається отримання вищої освіти для того, щоб вийти з університету з необхідним багажем знань.
Ще одна глобальна причина, наважуся сказати, більшості юридичних факультетів українських ВНЗ є застарілість поглядів на викладання у професорсько-викладацькому складі. Велика кількість українських світил вітчизняної науки не схильні до глобальних змін у вищій правовій освіті, тому враховуючи їх думку з приводу нововведень зазвичай отримуємо негативну відповідь.
Ця сукупність факторів і впливає на рейтингову конкурентоспроможність вищих навчальних закладів, бо окремо кожен ВИЩ не може змінити систему в середині для впевненого поступу вперед до кола визнаних Європейських університетів. Крім того, можна і піддати сумнівам повну об'єктивність таких рейтингів беручи до уваги їх неофіційність. Зокрема, в Україні не існує жодного офіційного рейтингу, який би міг виставити юридичні школи України у список по висхідній за якістю наданих освітніх послуг. Це спричинене складністю проведення об'єктивного дослідження кожного вищого навчального закладу, у якому є юридичний факультет або правова спеціалізація цілого ВНЗ. Такі неофіційні рейтинги здебільшого встановлюють роботодавці, які при прийняті на роботу випускника юридичного факультету за багажем знань та навичок оцінюють «як навчили студента». У цілому високо котуються ті навчальні заклади, які існували ще до 1991 р. — «старожили» української юридичної освіти. До речі, опитування журналу «Деньги» №12(78) 20.03.2008, показало, що в Україні найкращу юридичну освіту можна отримати в:
1.КНУ ім. Шевченка;
2.Києво-Могилянській академії;
3.Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого;
4.Київському національному економічному університеті (рік створення 1661);
5.Львівському національному університеті ім. Івана Франка.
Мова вже не йде про наявність українських вищих навчальних закладів у міжнародних рейтингах, таких як http://www.topuniversities.com у 200 найкращих, а серед юридичних навчальних закладів за рейтингом http://grad-schools.usnews.rankingsandreviews.com/best-graduate-schools/top-law-schools/rankings взагалі жодного східноєвропейського університету немає. Об'єктивність цих рейтингів оцінюють неоднозначно. Деякі експерти називають «проблематичними» і «невсебічними». Суспільство ж сприймає рейтинги, як і інші рейтинги, стримано, за винятком, звичайно, тих випадків, коли «улюблена» правнича школа посідає високе місце (а це — чинник, який впливає на почуття власної гідності студента-випускника). Так чи інакше, рейтинги читають, на них орієнтуються, до них «прислухаються» як майбутні студенти, адміністратори юридичної освіти, так і роботодавці.
Україна у міру свого виходу на світовий економічний ринок створює і внутрішні передумови для того, щоб впевнено зайняти своє належне місце. Це стосується і українських вищих навчальних закладів правового спрямування та юридичні факультети класичних університетів.
Не зважаючи на недосконалість української вищої освіти, яка, як на мій погляд є застарілою та не відповідає вимогам ринку праці, які існують на даний момент, слід зазначити, що поступово з'являються українські першопрохідці у якості системи освіти. Закінчення державного регулювання реформування вищої освіти закінчиться реформуванням системи надання освітніх послуг кожним університетом зокрема, враховуючи усі внутрішні особливості та займаючи, на мою думку, чільне місце серед світових вищих навчальних закладів.
Реформування вищої освіти в Україні проходить певний період, коли з радянської системи перебудовуємося на значно іншою за структурою, особливостями та цінностями західної, європейської вищої освіти.
Для того, щоб українські правничі школи стали визнаними, потрібно орієнтуватися на те, що слід юридичну вищу освіту зблизити з практикою юриста, для того, щоб виходячи з дипломом з університету випускник відчував себе впевнено у будь-якій юридичній фірмі. Звідси випливає і зміна системи викладання, упровадження системи вибору предметів, більша орієнтованість предметів на розвиток аналітичних якостей у студентів, застосування практики іноземних ВНЗ вибору предметів, розвиток інфраструктури кожного окремого університету. І ще важливим фактором розвитку юридичної освіти України має бути поступове розумне реформування державою такої системи освіти з врахуванням українських особливостей розвитку та адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу.
Думаю, що через десяток років, здібний абітурієнт при виборі вищого навчального закладу, у якому він захоче отримати юридичну освіту, буде у першу чергу робити свій вибір серед українських ВНЗ, диплом якого буде цінуватися у будь-якій країні Європи
8. Юридична освіта в США витоки і розвиток
1. Структура юридичної професії
В США налічується (всі дані в записці -на кінець 1990-х років) близько 986 тисяч юристів, переважну більшість яких пройшли допуск в адвокатуру і мають патент адвоката -необходимое умова для будь-якої форми практичної діяльності юриста; лише для научно-преподавательськой роботи немає необхідності в адвокатському патенті, хоча багато юрісти-учениє на початку своєї кар’єри вважають за краще пройти процедуру допуску в адвокатуру на випадок переходу на практичну роботу.
Весь юридичний стан можна розбити на три категорії: юрісти-практіки, що займаються роботою, безпосередньо пов’язаною з правом; обличчя з дипломом юриста, що виконують функції, безпосередньо з правом не зв’язані; юристи, що займаються научно-преподавательськой діяльністю.
З першої категорії юристів найбільш крупна професійна група -частнопрактикующие адвокати; їх в США більше 700 тисяч чоловік.
Наділені всіма повноваженнями адвокатів юрисконсульти корпорацій, що є штатними, одержуючими зарплату співробітниками юридичних служб підприємницьких одиниць; вони складають більше 10% від загального числа юристів. Своїх юристів мають і багато громадських організацій із статусом корпорації, тобто юридичної особи. Наприклад, широку популярність в справі захисту прав чорних громадян здобув Юридичний фонд Національної асоціації сприяння розвитку чорного населення. Будучи спочатку юрисконсультською службою цієї громадської організації, фонд розширився і нині займає автономне положення по відношенню до неї.
Велику групу утворюють юристи державних установ – штатні співробітники юрисконсультських служб відомств виконавчої влади, адміністративних установ, місцевих органів влади, законодавчих органів, а також співробітники і керівники органів державних звинувачення (державних атторнейськіх служб), адвокати з відомств “публічних захисників”, діяльність яких оплачується з державного бюджету. Співробітники поліції і органів розслідування, що навіть мають диплом юриста, за прийнятими в американському юридичному стані стандартами, не вважаються юристами, хоча працівники їх юридичних служб (у ФБР, наприклад, є власний юрисконсультський відділ) вважаються юристами.
Найбільшою державною “юридичною фірмою” є міністерство юстиції, кероване “головним юристом” уряду -генеральным атторнеєм США. Всього ж на державній службі працюють юристи, що становлять 15% від всього числа юристів, тобто осіб, що мають патент і повноваження адвоката (з них одна третина -у федеральних міністерствах і відомствах).
.
Окремий сегмент усередині групи юристів, що займаються практичною діяльністю, складають судді. На суддівські посади приходять юристи з числа осіб, що мають практичний досвід юридичної роботи в адвокатурі, бізнесі, юридичних службах державних відомств, органах державного звинувачення, або з числа досвідчених і авторитетних професорів має рацію. Федеральних суддів налічується близько 1200 чоловік, суддів штатів і місцевих -около 30 тисяч.
В системі військової юстиції зайнято близько 4 тисяч юристів.
Друга категорія юристів – особи, що відійшли від юридичної практики або науки і бізнес, що вибрали, або політику, – не піддається статистичному опису. Проте можна привести наступні дані, що красномовно свідчать про соціально-політичну роль володарів диплома юриста в США. З 42 президентів США 25 були юристами; зокрема, адвокатами по професії були А. Лінкольн, Ф. Д. Рузвельт, Р. Трумен, Р. Никсон, Би. Клінтон. 2/3 сенатори і майже половина членів палати представників Конгресу США -юристы. Володарями диплома юриста є половина губернаторів штатів і 40% дипломатів.
Близько 45% облич, що займали з 60-х років вищі пости в уряді, були юристами, а більше 25% пришли в державний апарат безпосередньо з адвокатських контор.
.
Третя категорія юристів – особи, що займаються научно-преподавательськой роботою. Число викладачів має рацію, що працюють в 181 офіційно визнаному учбовому закладі, складає 5395 чоловік. Крім того, за сумісництвом викладають правові дисципліни 4000 юристів.
Особа, що закінчила юридичний учбовий заклад, зазвичай, якщо не вибирає собі відразу академічну кар’єру, починає роботу в адвокатурі або в суді на посаді клерка (референта, помічника) судді або в апараті юридичних служб, органів звинувачення на молодших посадах.
Жорстких перегородок усередині груп юристів, що направляють людину лише по одній дорозі, не існує: для юридичного стану США характерні висока ротація і мобільність. Перехід від приватної адвокатської практики на державну службу і назад – явище поширене. Досить часто на державну роботу притягуються юрісти-учениє. Судді зазвичай підбираються з числа політично активних і досвідчених адвокатів. Багато обвинувачів стають суддями, хоча практика показує, що посади окружних атторнеїв юристи розглядають як трамплін в політику, на високі виборні посади. Юристи корпорацій нерідко присвячують себе підприємницькій діяльності цілком.
Все більше американських корпорацій висувають на керівні пости своїх юристів; у багатьох корпораціях головні юрисконсульти за посадою є виконавчими віце-президентами.
.
Адвокатів, обслуговуючих корпорації, або юристів, безпосередньо службовців в корпорації, охоче запрошують на державну роботу в адміністративні регулюючі відомства. Після певного терміну роботи в цих відомствах вони повертаються на керівні пости в корпорації.
Усередині юридичного стану найбільш престижною вважається робота судді (особливо федерального, на довічній посаді); декілька нижче, з погляду соціального престижу, розташовуються адвокати корпорацій і юрісти-учениє (професори має рацію); далі йдуть юристи, що працюють в адміністративних відомствах, і співробітники державних атторнейськіх служб. Група юрістов-політіков стоїть осібно. Її “сукупний” престиж вимірюється політичним успіхом окремих діячів, що досягли висот в державі і політиці.