2009) Щодо реформування вищої юридичної освіти спеціалісти вважають те, що

значна кількість випускників має неналежний рівень підготовки за такими

напрямами, як: а) достатність володіння юридичною робочою технікою; б) вирішення

окремих юридичних проблем, казусів; всебічність правових знань; г) здатність

знаходити альтернативні рішення; д) техніка аргументації; е) здатність працювати в

команді та керувати колективом; є) знання української ділової мови, іноземних мов,

мікроекономіки; ж) знання прикладних юридичних комп’ютерних програм. Крім

того, навчальний процес вищої юридичної освіти переобтяжений нормативно-

теоретичним знанням, що не повною мірою сприяє підготовці орієнтованих на

практику фахівців, не стимулює індивідуальну навчальну активність

студентів. Невирішеною залишається проблема диверсифікації програм відповідно до

академічних і професійних критеріїв. Результатом і певним індикатором зазначених

проблем можна вважати той факт, що знайти в Україні вищий юридичний навчальний

заклад, диплом якого визнавався б державами, які беруть участь в Болонському

процесі, важко чи, взагалі, неможливо. Адже проблема якості юридичної освіти

ніколи ще не була настільки актуальною з соціальної, економічної та технічної точки

зору, як сьогодні.

Іншими словами на сьогодні вища освіта, в тому числі і юридична, є одним із

факторів, що стримують розвиток України, хоча мали би бути гарантією майбутнього

успіху в консолідації і підсиленні авторитету України як суверенної, незалежної,

демократичної, соціальної і правової держави.

Процес інтеграції Європи, її рух на схід, супроводжується створенням

загального освітнього і наукового простору, розробкою уніфікованих критеріїв і

стандартів у сфері освіти і науки на засадах якісної вищої освіти. Одним з основних

чинників, які сприяють розвитку системи вищої освіти України в сучасних умовах, є

адаптація системи вищої освіти до норм, стандартів та базових принципів Єдиного

Європейського Простору Вищої Освіти (EHEA). Отже основним напрямом розвитку

системи вищої освіти України задля підвищення її конкурентоздатності є інтеграція у

європейський освітній простір у руслі виконання вимог Болонського процесу.

Болонський процес в сучасній Україні міг би стати інструментом подолання

негативних тенденцій та проблем вищої юридичної освіти. І певні позитивні кроки на

цьому шляху вже зроблені. Так, з 2006 року студенти всіх університетів III-IV рівнів

акредитації в Україні отримують вищу освіту за дворівневою системою, яка

відповідає Болонським принципам. В цей же час у вищих навчальних закладах

України III-IV рівнів акредитації на всіх програмах підготовки фахівців запроваджено

Європейську кредитно-трансферну систему (ECTS). Ця система, в принципі, дозволяє

здійснювати переведення студентів з одного вищого навчального закладу в інший,

включаючи і закордонні, та накопичувати студентами кредити ECTS, які

визнаватимуться при подальшому навчанні в будь якому європейському вищому

навчальному закладі. Крім того ця система надає студентам можливості щодо вибору

навчальних курсів та індивідуальних програм здобуття вищої освіти.

Однак, запровадження цієї системи та реформування ринку освітніх послуг в

Україні відбувається, на жаль, дещо сповільненими темпами, інайбільше

занепокоєння, на нашу думку, викликає такий компонент і одночасно стимул участі

Болонському процесі як забезпечення мобільності студентів та викладачів. Взагалі, в

підготовці фахівця в сфері національного права ця з основних переваг зазначеної

системи навряд чи може бути запроваджена в повному обсязі, як це можливо,

наприклад, для студентів, що вивчають технічні науки. Важко собі уявити успішного

юриста, який би вивчив цивільне право у Франції, кримінальне в Іспанії, потім

отримав диплом в одному із закладів України і намагався б надавати якісні юридичні

послуги в якості адвоката в судах України. Деякі держави, наприклад Німеччина, в

принципі, відмовляються від запровадження Болонської системи в національну вищу

юридичну освіту, бажаючи зберегти національні підходи до формування фахових

знань та світогляду юристів. Однак, внутрішня мобільність може і повинна бути

запроваджена. При цьому, і така мобільність є дуже обмеженою в Україні, оскільки

навчальні плани ВНЗ часто є закритими і неконвертованими. Це обмежує академічну

мобільність процедурою складання академічної різниці за річними періодами

навчання. На практиці навіть студенти другого курсу, які переводяться з інших

юридичних ВНЗ, змушені доздавати значну академічну різницю через значну

відмінність між навчальними планами закладів (Майданик, 2009).

Одним із засобів забезпечення мобільності відповідно до положень Болонської

декларації, є просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти,

зокрема щодо розробки навчальних планів.

В даний час і Україні на відміну від держав – учасниць Болонського процесу

для подальшої підготовки осіб, які отримали юридичну освіту за рівнем «бакалавр

права», паралельно існують і програми підготовки «магістрів» і програми підготовки

«спеціалістів».

Крім того, в Україні існує ще один ОКР фахівців – юристів, а саме –

«молодший спеціаліст», яких готує дуже широке коло навчальних закладів першого

рівня акредитації (профтехучилища, непрофільні інститути). Як правило, на практиці

молодші спеціалісти працюють технічними виконавцями, або помічниками юристів,

адвокатів, нотаріусів. Водночас відповідно до чинного законодавства України

бакалавр визначається як фахівець, який на основі повної загальної освіти здобув

поглиблену загальнокультурну підготовку, фундаментальні та професійно орієнтовані

навички і знання. Бакалаври здатні вирішувати типові професійні завдання,

передбачені галуззю права. Підготовкою цих фахівців займаються навчальні заклади

другого-третього рівнів акредитації, протягом часу, який не може перевищувати

чотирироки. Вважається, що бакалаври в галузі права як і молодші спеціалісти

покликані здійснювати допоміжну діяльність (помічник адвоката, слідчого, нотаріуса

тощо). В цьому контексті абсолютно не зрозумілою є відмінність бакалаврів від

молодших спеціалістів та необхідність співіснування цих двох освітньо-

кваліфікаційних рівнів саме в юридичній освіті.

Спеціаліст права має повну вищу освіту за спеціальністю «правознавство».

Освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста може бути отриманий у навчальному

закладі третього-четвертого рівнів акредитації, термін підготовки спеціаліста після

отримання диплому бакалавра складає не більше одного року. Освітньо-

кваліфікаційний рівень магістра права студенти отримують на базі відповідної

освітньо-професійної програми бакалавра. Він зараз є умовно кажучи «найвищим»

освітньо-кваліфікаційним рівнем. Однак, в цей час відмежування між спеціалістами

та магістрами права залишається неочевидним. Адже основними критеріями

розмежування всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів має бути нормативно визначені:

- спрямованість навчання (переважно практична чи переважно теоретична

(проблемна);

- зміст навчальної програми;

- перелік посад, які можуть займати особи за різними освітньо-

кваліфікаційними рівнями.

При цьому необхідно розуміти, що навряд чи можуть існувати абсолютно

відмінні навчальні програми для підготовки магістрів, спеціалістів та бакалаврів,

оскільки ОКР «спеціаліст» та «магістр» особа може отримати лише після отримання

ОКР «бакалавр». Таким чином більш поглиблену теоретичну підготовку магістри та

спеціалісти можуть отримати лише після практично-орієнтованої підготовки на

першому рівні вищої освіти. Крім того немає чітко визначених нормативно-

правовими актами переліків посад, які можуть займати особи із відповідними

освітньо-кваліфікаційними рівнями, а бакалаври, взагалі, часто на практиці не

вважаються фахівцями із вищою освітою. Тому рівень бакалавра сприймається як

тимчасовий, перехідний рівень для подальшого навчання. Враховуючи певну

невизначеність ОКР «спеціаліст права» і відсутність відповідного статусу осіб, які

отримали ОКР «бакалавр права», більшість студентів намагаються отримати ОКР

«магістр права». На думку фахівців такими темпами ми скоро матимемо 90%

магістрів. Однак у дійсності їх повинно бути не більше 15–20% від загальної кількості

випускників, що відповідає співвідношенню практикуючих юристів і юристів-

науковці та викладачів (Майданик, 2009).

В цьому контексті вважаємо за необхідне підтримати пропозиції, висловлені

останнім часом, в тому числі і у відповідних законопроектах щодоскасування ОКР

«спеціаліст». При цьому, з нашої точки зору, статус бакалаврів права необхідно

підвищити, визнавши їх базовим ОКР вищої юридичної освіти на заміну ОКР

«спеціаліст права».

З метою забезпечення відповідності системи вищої юридичної освіти до потреб

ринку праці та забезпечення публічної служби висококваліфікованими фахівцями

необхідно також визначити в державних стандартах юридичної освіти, професійно-

посадових класифікаторах, спеціальному законодавстві певні кваліфікаційні вимоги

до заміщення відповідних посад. При цьому бакалавр права, повинен мати право на

заміщення всіх посад, за виключенням викладацької, наукової та іншої діяльності, яка

вимагає спеціальних наукових знань (наукові консультування, аналітична та

прогностична робота, законопроектна робота та т.і.).

Іншим інструментом реформування вищої юридичної освіти є запровадження

системи забезпечення якості вищої освіти, яка б відповідала Європейським

стандартам та нормам. Розв’язання цієї проблеми залежить від створення та

запровадження в Україні стандартів вищої юридичної освіти.

Держава, що задовольняє освітні потреби особи та потреби суспільства у

кваліфікованих фахівцях, повинна контролювати результати освітньої діяльності всіх

її учасників на всіх її етапах. Йдеться про назрілі потреби формування моніторингової

системи відстеження якості «готового продукту освіти», тобто реальних знань,

навичок і умінь випускника вищого навчального закладу та відповідності

сформованих у нього індивідуальних соціально і професійно важливих якостей з

погляду доцільності використання його праці в конкретних умовах. Іншими словами,

надаючи однакові можливості всім членам суспільства здобувати освіту, суспільство

повинно мати гарантію сумлінного використання цих можливостей (Гусарєв,

Тихомиров, с. 125).

Освітні стандарти в Україні підрозділяються на три рівні: державні, галузеві та

стандарти навчального закладу. Державний стандарт освіти - це сукупність норм, які

визначають обов'язковий мінімум змісту навчальних програм,вимоги до освітньо-

кваліфікаційних (освітніх) рівнів студентів,а саме: зміст вищої освіти, обсяг

навчального навантаження, засоби діагностики якості освіти та рівня підготовки

студентів, а також нормативний термін навчання, і є основою нормативних

документів (навчальних планів, навчальних програм тощо).Галузеві стандарти вищої

освіти Міністерства освіти і науки України видаються для кожного освітнього

кваліфікаційного рівня підготовки фахівців для кожного напрямку підготовки

фахівців та для кожної кваліфікації. Галузевий стандарт освіти має три розділи:

1) «освітньо-кваліфікаційна характеристика» містить вимоги до професійних

якостей, знань та умінь людини, яка отримує певний освітній рівень (базову, вишу чи

повну вищу освіту). В цьому розділі фіксуються обсяги знань та вмінь, яких має

набути студент протягом навчання;

2) «освітньо-професійна програма», якою визначається зміст підготовки

фахівців певних освітньо-кваліфікаційних рівнів. Вона передбачає перелік

нормативних та вибіркових дисциплін та кількість годин на їх вивчення. Визначена

частина навчального часу відводиться на вивчення нормативних (обов'язкових для

всіх навчальних закладів) дисциплін відповідно до типової навчальної програми.

Решта навчального часу відводиться на вибіркові навчальні дисципліни, які частково

рекомендуються для вибору самим закладом, а частково вводяться ним самостійно;

3) «засоби діагностики якості вищої освіти», а саме - матеріали щодо змісту

державного іспиту та кваліфікаційної атестаційної роботи.

Останнім часом для модернізації стандартів бакалаврських програм та

розробки стандартів магістерських програм були докладені великі зусилля, в тому

числі і за допомоги міжнародної спільноти. Однак, до закінчення цієї роботи ще

далеко. Отже, розробка нових та вдосконалення чинних стандартів вищої юридичної

освіти сприятиме модернізації методичних основ організації навчального

процесу,забезпечить додержання державних вимог до змісту юридичної освіти, рівнів

професійної кваліфікації випускників юридичних ВНЗ, основних обов’язкових

засобів навчання та освітнього рівня вступників до юридичних вузів.

Вбачається, що однією з перешкод на шляху впровадження цих стандартів є

недостатня мотивація закладів вищої освіти та певні складності поєднання державних

стандартів із автономією цих закладів. Однак, ці перешкоди необхідно долати. Адже в

умовах об’єктивної обмеженості міжнародної мобільності студентів – юристів, які

спеціалізуються в національному праві, саме через запровадження високих, єдиних на

всій території України стандартів вищої правової освіти можна забезпечити і високу

якість навчання, і внутрішню мобільність студентів. Іншим стимулом приведення

вищої юридичної освіти в Україні у відповідність до Європейських стандартів може

бути їх наступне визнання за кордоном, що в майбутньому може до певної міри

сприяти мобільності студентів і викладачів та широкому визнанню дипломів, виданих

в Україні. Саме зацікавленість в такому визнанні має сприяти більш тісній співпраці

всіх юридичних навчальних закладів у розробці і запровадження стандартів вищої

юридичної освіти.

Отже, на шляху змістовного реформування вищої юридичної освіти,

реформування її внутрішнього наповнення має стати повний перехід на дворівневу

Європейську систему вищої освіти. Іншим взаємопов’язаним напрямом

реформування має стати вдосконалення існуючих та розробка нових стандартів вищої

юридичної освіти, які б відповідали принципам Болонської системи. При цьому,

запровадження таких стандартів має стати чинником, який буде сприяти поступу

Болонського процесу в Україні, а з іншого – результатом цього процесу.