9. Соціологія г.Спенсера.

Соц теорія Г. Спенсера грунтується на 3 складових: принципі органіцизму, ідеї соц еволюції та вчення про соц інститути. За Г. Спенсером, суспільство копіює та відтворює живий організм, а це означає, що ним керують біологічні закони, відповідним чином адаптовані. Так, закон боротьби за існування, виведений Дарвіном для біол середовища, Спенсер трактує як закон класової боротьби для середовища соц.

Ототожнюючи суспільство з біологічним організмом, він дає порівняльний аналіз соц та біол організмів. Спенсер стверджує, що кожний елемент структури соц системи виконує свої функції: землеробство і промисло¬вість - функцію харчування, торгівля - кровообігу, армія - захи-сні функції шкіри, транспорт - кровоносних судин тощо.

Людст¬во у своєму історичному розвитку повторює еволюцію органічного світу: ускладнення структури, зростання внутрішньої диференціації суспільних утворень, посилення їх інтеграції, централізація управ¬ління ними тощо.

Учення Г. Спенсера сприяло проникненню в соціологію еволю¬ціонізму як методологічного підґрунтя. А виявлена ним схожість та спорідненість соц організмів із біол стала теорети¬чною основою проголошення єдності законів історичного розвитку природи та людини. Соціальна еволюція стала сприйматися та роз¬глядатися як продовження біологічної. Зрозуміло, що такий підхід не позбавлений і багатьох принципових недоліків, зокрема механі-цизму й натуралізму. Механіцизм Спенсера виявився в його теорії еволюції, яка не ви¬знає революційних стрибків, розглядає еволюцію як автоматичний про¬цес природного добору, що не сприймає зовнішнього регулювання. Натуралізм Спенсера виявляється у невиправданому зближен¬ні закономірностей соц й біо розвитку, ігноруван¬ні якісної специфіки суспільного життя порівняно з природними явищами, у спробі перенести методи природознавства у сферу соц пізнання.

10. Марксизм та соціологія.

Теорію Маркса можна звести до 3 моделей: базис-надбудова, органічна цілісність суспільства, діалектичний розвиток. Він пояснює соціальне життя за допомогою виробництва матеріальних благ, що складає базис суспільного життя, все інше – надбудова. Однак, не слід обмежуватись лише цим, Маркс застосовував такі поняття, як соціальний організм, органічна цілісність, тотальність – паралель з соціологічним органіцизмом. Діалектичний принцип орієнтує на вивчення соціальної динаміки, поєднання об”єктивних та суб”єктивних факторів соціального розвитку. По-особливому він розглядав діяльність людини – він назвав її “діяльний фактор”.

Маркс має значні заслуги щодо розвитку методики конкретних соціологічних досліджень. Вони здійснювались на основі узагальнення фактичного матеріалу з використанням різних соціологічних способів збирання первинної інформації: вивчення документів, соціологічні спостереження, опитування. Соціологічному аналізу присвячено багато сторінок Капіталу, на підставі узагальнення емпіричного матеріалу написано багато праць про французьку революцію.

11. Основні положення соціології е.Дюркгейма.

Французький учений Еміль Дюркгейм (1858–1917) виробив новий соціологічний підхід, який полягав у розумінні суспільства як соціальної реальності, що складається із сукупності соціальних фактів. Вивчення цих фактів, на його думку, і є предметом соціо¬логії.

Головне в теорії суспільства Е. Дюркгейма – соціологізм, який грунтується на визнанні первинності соціальної реальності, її авто¬номності, специфічності та підпорядкованості в ній індивідів. Основ¬ними принципами «соціологізму» є об'єктивний науковий підхід до соціальних явищ та процесів, намагання пояснити соціальне, вихо¬дячи з його сутності. У зв'язку з цим біологічний і психологічний підходи Дюркгейм відкидав.

Теорія «соціологізму» тісно зв'язана із соціологічним методом Е. Дюркгейма, основними принципами якого були:

1) розгляд соціальних фактів як таких, що існують об'єктивно, незалежно від людини;

2) вираження суспільної свідомості об'єктивними, не залежни¬ми від суб'єкта показниками (поведінка людей, діяльність органі¬зацій);

3) аналіз причинної залежності соціальних явищ від їхнього се¬редовища;

4) постійне порівнювання в ході дослідження пояснювальних соціальних фактів, а отже, перетворення соціології на порівняльну науку.

"Предметом изучения социологии является социологическая реальность, основанная на социологических факторах, существующих объективно, независимо от человека и способов оказывать на него давление. Теория образования человека зависит от внешних факторов, а не от него самого".

12. “Розуміюча“ соціологія М.Вебера.

У Німеччині працював Макс Вебер (1864 – 1920). З його ім'ям зв'язана передусім так звана «розуміюча соціологія», що здатна зрозуміти, згідно з якою за вихідний пункт бе¬реться поведінка людини чи групи людей. Поведінка цікавить соціо¬лога тому, що люди вкладають у свої дії певний сенс. Оскільки такі дії є усвідомленими, соціологія має бути «розуміючою» наукою, тобто розуміти як дії, так і, що особливо важливо, їхню суть. За Вебе¬ром, соціологія — це наука не тільки про розуміння поведінки (усві¬домленої людиною), а й про соціальну дію, яка для Вебера рівнознач¬на людській поведінці. Адже соціальна дія – не просто «самоорієнтована», вона орієнтована і на інших. Орієнтацію на інших М. Вебер на¬зиває «очікуванням», без чого дію не можна вважати соціальною.

Отже, предметом «розуміючої соціології» стає усвідомлена соці¬альна дія.