- •1.Предмет і завдання історії педагогіки. Її зв`язок з історією матеріальної і духової культури.
- •2.Навчальні заклади в системі освіти країн Західної Європи і дореволюційної Росії: коледжи, гімназії, ліцеї, колежи?, колегіуми, колегії (історія і сучасність)
- •3.Джерела і методи історії педагогіки як науки
- •4.Виникнення виховання. Виховання за первіснообщинного ладу.
- •5.Виховання, школа і зародження педагогічної думки в рабовласницькому суспільстві.
- •6.Культура і наука на ранніх етапах розвитку феодалізму. Лицарське виховання.
- •7.Я.А. Коменський – основоположник педагогіки Нового часу
- •8.Принцип природовідповідності виховання в педагогічному досвіді я.А. Коменського
- •9.Вікова періодизація і система шкіл (за Коменським)
- •10.Дидактичні принципи і правила розроблені Коменським
- •11.Обгрунтування Коменським класно-урочної системи навчання
- •12.Нові підручники, створені Коменським замість застарілих середньовічних
- •13.13. Моральне виховання в педагогічних поглядах Коменського
- •14.Коменський про професію вчителя як важливу і найпочеснішу під сонцем
- •15.Значення педагогічної спадщини Коменського в контексті сучасної школи і педагогіки
- •16. 16.Педагогічні погляди стародавніх грецьких і римських філософів (Сократ, Платон, Арістотель, Демокріт, Квінтіліан)
- •17. 17.Структура і зміст освіти в церковно-монастирських школах Західної Європи
- •18. 18.Виникнення та розвиток середньовічних університетів. Цехові, гільдійські, міські школи.
- •19. 19.Розвиток школи I педагогічної думки в епоху Відродження (14-16 ст); Франсуа Рабле, Мішель Монтень
- •20. 20.Педагогічна думка і педагогічна практика педагогів-гуманістів епохи Відродження: Вітторіно да Фельтре, Франсуа Рабле(19 пит).
- •21. 21.Ранні соціалісти-утопісти – Томас Мор і Томазо Кампанелла про виховання і освіту
- •22. 22.Філософські та соціально-політичні ідеї Джона Локка ??
- •23. 23.Педагогічні ідеї французького просвітителя і філософа 18 ст к. А. Гельвеція
- •24. 24.Проблеми освіти та виховання в творчій спадщині французького філософа 18 ст Дені Дідро
- •25. 25.Педагогічні погляди ж.-ж. Руссо викладені у романі «Еміль, або про виховання»
- •26. 26.Відмінності педагогічних поглядів Коменського і Руссо щодо розуміння принципу природо відповідності виховання
- •27. 27.Руссо про вікову періодизацію і зміст виховання людини
- •28. 28.Школа і педагогічна думка в період буржуазної революції кінця 18 ст. Проект шкільної системи, розроблений ж.А. Кондорсе
- •29. 29.Проект організації народної освіти у Франції, розроблений м. Лепельтьє
- •30. 30.Життя і педагогічна діяльність й.–г. Песталоцці. Принцип елементарного навчання в системі дидактичних поглядів Песталоцці
- •31. 31.Система педагогічних поглядів ф.-а.-в. Дістервега: мета, Завдання і принципи виховання, дидактичні принципи; вимоги до вчителя
- •32. 32.Педагогічна теорія й.-ф. Гербарта
- •33. 33.Освітня діяльність і педагогічні погляди соціалістів-утопістів першої половини 19 ст: р. Оуена, ш. Фур»є, к.А. Сен-Сімона
- •34. 34.Основи педагогіки «вільного» виховання італійського педагога і лікаря Марії Монтесорі
- •35. 35.Особливості організації навчально-педагогічного процесу у вальдорфських школах
31. 31.Система педагогічних поглядів ф.-а.-в. Дістервега: мета, Завдання і принципи виховання, дидактичні принципи; вимоги до вчителя
ДІСТЕРВЕҐ (Оіезіетев) Фрідріх Адольф Вільгельм (29.Х. 1790, Зіген, Вестфалія — 7.УІІ.1866, Берлін) — видатний німецький педагог-демократ, визначний діяч у галузі народної школи й педагогічної освіти. Д. виступав проти станових і національних обмежень у царині освіти, проти виховання молоді в дусі релігійного фанатизму, національної ворожнечі й місцевої обмеженості. Послідовник Песталоцці, основними принципами виховання Д. вважав природовідповід-ність, культуровідповідність і самодіяльність, розробив дидактику розвиваючого навчання. Головним завданням навчання Д. вважав розвиток мислення, уваги, пам'яті, але в той же час підкреслював, що розвиток цих здібностей дітей нерозривно пов'язаний із засвоєнням самого матеріалу. Д. є автором понад 20 підручників з математики, географії, природознавства, німецької мови та інших предметів, відомої праці "Дороговказ до освіти німецьких учителів" (1835).
Дидактика Ф. Дістервега
Метою виховання Дістервег вважав підготовку гуманних і свідомих людей. Виховання любові до всього людства і до свого народу, на його думку, має бути головним завданням виховання дітей і молоді. Основними принципами виховання Дістервег вважав: природо-віповідність, культуровідповідність, самодіяльність. Під природовідпо-відністю він розумів здійснення виховання відповідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її вікові та психологічні особливості. Як і Песталоцці, Дістервег вважав, що людина має природні задатки, яким характерне прагнення до розвитку. Завдання виховання — збудити задатки, щоб вони могли самодіяльно розвиватись.
Суть принципу культуровідповідності полягає в тому, щоб у процесі виховання дітей, що відбувається в умовах певного часу і місця та розвитку культури, передавати молодому поколінню досягнення культури даної історичної епохи.
Самодіяльність, під якою Дістервег розумів активність, ініціативу, вважав важливою рисою особистості. В розвитку дитячої самодіяльності він бачив і кінцеву мету і неодмінну умову всякої освіти. А положення про те, що «розум наповнити нічим не можна. Він повинен самодіяльно все охопити, засвоїти і переробити», є актуальним і в наші дні.
Найголовніша мета виховання, на думку Дістервега, полягає в тому, щоб розвинути в підростаючого покоління «самодіяльність в служінні істині, красоті і добру».
Головне завдання навчання, за Дістервегом, збуджувати пізнавальні нахили вихованця, щоб вони розвивались у засвоєнні і пошуках істини. Виховувати означає збуджувати розумову активність учнів — таке головне положення його дидактики розвиваючого навчання, що лежить в основі цілої системи дидактичних правил. Він вимагав розвиваючого, виховного і освітнього навчання.
Основи дидактики розвиваючого навчання сформульовані Дістервегом в 33 чітких правилах. Велике значення він надавав наочності, яка знайшла конкретне вираження у правилах: «від близького до далекого», «від простого до складного», «від більш легкого до більш тяжкого», «від відомого до невідомого». Цим правилам, сформульованим Коменським, Дістервег дає психологічне обґрунтування і застерігає вчителів від їх формального використання. Неодмінною умовою успішного засвоєння навчального матеріалу він вважає доступність його для учнів. «Нічого не учи передчасно». А щоб знання були міцними, Дістервег радить учителю турбуватись про те, щоб учні не забували вивченого матеріалу «Учити й забувати — означає руйнувати пам'ять». Він вимагав, щоб учителі боролись за високу культуру мови.
Говорячи про необхідність розумової активності учнів у процесі навчання, Дістервег зауважує, що поганий учитель підносить істину, а хороший учить її знаходити. Потрібно виховувати у кожного учня глибоке переконання в тому, що ніхто інший не може за нього думати, що він повинен сам всього досягти. Прагнення осмислити матеріал повинно стати внутрішньою потребою учнів. Справжній учитель прагне розкрити і розвинути духовні сили своїх учнів. Це — лейтмотив всієї книги Дістервега «Керівництво до освіти німецьких учителів».
Аналізуючи розвиток дітей, Дістервег накреслив три ступені його: ступінь відчуття (чуттєве пізнання), коли духовна діяльність пов'язана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання (мислення, його розвиток, творча уява); ступінь самодіяльності (творчості).
Щодо методів навчання, то він вище всіх ставив ті методи, які збуджують роботу думки учнів, їх розумову самодіяльність, евристичний спосіб викладання, не повідомлення учням нових знань, а спочатку підведення їх до них в процесі живої бесіди. Для середньої і вищої школи перед слухачами відтворюється в головних рисах процес дослідження, показується, як, яким шляхом наука прийшла до певних положень. Таким чином, наука подається не прямо в своїх сучасних результатах, а як «живий процес мислення». Успішне навчання, підкреслював Дістервег, носить виховуючий характер.
Дістервег постійно виступав за піднесення морального рівня, загальної, спеціально-наукової і педагогічної культури учителів, завжди говорив, що священний обов'язок кожного вчителя — це постійна праця над собою, над своєю освітою, бо він лише до тих пір сприятиме освіті інших, поки продовжує працювати над своєю освітою.
Отже, Дістервег був прогресивним діячем німецької буржуазно-демократичної педагогіки середини 19 ст. Своїми працями в галузі дидактики і невтомною діяльністю з підготовки народних учителів він заслужив ім'я «учителя німецьких учителів».